УДК: 616.379-008.64-06:617.735-007.281-092:577.175.5

Анотація

Вступ. Діабетична ретинопатія є одним із найпоширеніших мікросудинних ускладнень цукрового діабету та провідною причиною втрати зору серед осіб працездатного віку. Поряд із судинними змінами важливу роль у її патогенезі можуть відігравати локальні нейроендокринні та імунні механізми, однак вміст пролактину у водянистій волозі передньої камери ока залишається недостатньо вивченим.

Мета. Визначити рівень пролактину у волозі передньої камери ока у пацієнтів із діабетичною ретинопатією залежно від ступеня компенсації цукрового діабету.

Матеріали та методи. У дослідження включено 80 пацієнтів, які проходили планове оперативне лікування катаракти. Контрольну групу становили 10 пацієнтів без цукрового діабету. До групи з компенсованим цукровим діабетом 2 типу (HbA1c < 7,0%) увійшли

35 пацієнтів із діабетичною ретинопатією, до групи з декомпенсованим перебігом захворювання (HbA1c ≥ 7,0%) – 35 пацієнтів. Рівень пролактину у водянистій волозі визначали методом електрохемілюмінесцентного імуноаналізу. Статистичний аналіз проводили із застосуванням t-критерію Стьюдента.

Результати. У пацієнтів із цукровим діабетом рівень пролактину у волозі передньої камери ока був статистично значуще вищим порівняно з контрольною групою (0,39 ± 0,01 проти 0,20 ± 0,01 нг/мл; p < 0,05). У підгрупах із компенсованим і декомпенсованим перебігом цукрового діабету рівень пролактину також достовірно перевищував контрольні значення (0,42 ± 0,02 та 0,37 ± 0,01 нг/мл відповідно; p < 0,05), тоді як статистично значущих відмінностей між цими підгрупами не встановлено (p > 0,05).

Висновки. Підвищення рівня пролактину у волозі передньої камери ока асоціюється з наявністю цукрового діабету та діабетичної ретинопатії незалежно від ступеня глікемічної компенсації. Отримані результати свідчать про можливу участь локальних нейроендокринних механізмів у патогенезі діабетичної ретинопатії та обґрунтовують доцільність подальшого вивчення пролактину як потенційного локального біомаркера і терапевтичної мішені.

УДК 616.155.3-097.36:616.831-005.1]-06

Анотація

Вступ. Сучасні дослідження показують, що ключову роль у патогенезі ішемічних уражень мозку відіграє не лише гіпоксично-ішемічний компонент, а й активація імунозапальних процесів. Інтерлейкін-10 (IL-10) відомий як потужний протизапальний цитокін, який сприяє обмеженню вторинного пошкодження мозкової тканини. Інтерлейкін-33 (IL-33) може виступати тригером гострої запальної відповіді, посилюючи інфільтрацію імунних клітин і модифікуючи перебіг ішемічного ураження. Вивчення змін рівнів IL-10 і IL-33 та їх співвідношення в пацієнтів з ішемічним інсультом (ІІ) та транзиторною ішемічною атакою (ТІА) дозволить краще зрозуміти механізми розвитку запальної відповіді, знайти потенційні прогностичні маркери. Мета дослідження – проаналізувати особливості змін вмісту у крові IL-10, IL-33 і їх співвідношення в пацієнтів із транзиторною ішемічною атакою та ішемічним інсультом на першу добу захворювання. Матеріали і методи дослідження. Обстежено 26 пацієнтів з ТІА віком 49±5,8 років та 58 пацієнтів з ІІ віком 54,5±6,7 років. Дослідження вмісту IL-10 та IL-33 у сироватці крові з подальшим підрахунком їх співвідношення проводилось на 1 добу захворювання. Результати і обговорення. Не виявлено вірогідної різниці у вмісті IL-10 і IL-33 у крові пацієнтів з ТІА та ІІ на першу добу захворювання. Водночас інтегральне співвідношення IL-10/IL-33 у хворих на ТІА було статистично значуще вищим, ніж у хворих на ІІ, що свідчить про наявність відмінностей у балансі між протизапальними та прозапальними механізмами імунної відповіді. Висновки. Достовірно вище співвідношення IL-10/IL-33 за ТІА порівняно з ІІ відображає більш виражений протизапальний імунний зсув та ефективніший контроль запалення, що може зумовлювати легший клінічний перебіг. Отримані дані обґрунтовують доцільність використання співвідношення IL-10/IL-33 як чутливого маркера імунозапального балансу та потенційного прогностичного показника за гострих ішемічних цереброваскулярних подій.

УДК: 543.61:612.2-3:616-008.842/.848

Розроблення методичних прийомів аналізу особливостей змін рівноважного стану маси органічних та неорганічних речовин у системах типу «середовище –речовина» за дії екзо-і ендогенних чинників, які забезпечують об’єктивне оцінювання особливостей розподілу складових цих систем та встановлення параметрів шкідливого і/або захисного впливу окремо взятих чинників на гомеостаз їх маси. Для вирішення поставлених завдань застосовано гравіметричний метод і використано ряд фізико-хімічних властивостей складових, а саме: здатність органічних речовин горіти за низької й високої температури; здатність неорганічних речовин розчинятися у дистильованій воді, хлористоводневій кислоті та її суміші з нітратною кислотою (aqua regia aбо вода царів «В.Ц.»); здатність відцентрової сили ділити зразок на рідину і осад; здатність молекул електролітів дисоціювати на іони. Оцінювання визначених показників здійснено спеціально введеною формулою розрахунку (Δх = х0 ± хі ) дельти змін маси складових за дії екзо-і ендогенних чинників. Застосовані прийоми і способи нескладної методології аналізу результатів досліджень забезпечують визначення безвідносних і відносних показників маси легкозаймистих (ЛЗ) і термостійких (ТС) органічних (ОР) та неорганічних (НР) речовин мінералізованої золи (МЗ) порошкоподібних зразків сухого залишку (СЗ), розчинених і нерозчинених складових МЗ дистильованою водою і концентрованими кислотами вносять суттєві корективи в ідентифікацію й конкретизацію шкідливого і/або захисного впливу. Отримані показники дозволяють не лише аналізувати особливості розподілу складових у системах типу «середовище –речовина», але й обґрунтовувати їх зв’язок між парами (Н2О:СЗ; Н2О:МЗ; Н2О:ЛЗ; Н2О:ТС; СЗ:ТС; МЗ:ТС; ЛЗ:ТС; СЗ:ЛЗ; СЗ:МЗ; МЗ:ЛЗ).

УДК: 612.017.1(075.8)

Підручник складено відповідно до нової навчальної програми за єдиним планом.У підручнику описані сучасні методи імунодіагностики, які є двохетапним принципом аналізу імунного статусу, а також селективним використанням методів відповідно до клініки захворювання чи проявів патологічного процесу, дозволяють охарактеризувати не тільки окремі ланки імунного "каскаду" в патології, але й оцінити стан системи імунного гомеостазу.

Abstract

Introduction: Percutaneous nephrolithotomy (PCNL) and retrograde intrarenal surgery (RIRS) are the main methods of minimally invasive treatment of patients with nephrolithiasis. Each of these minimally invasive techniques has both advantages and disadvantages, which are the subject of intensive current research. According to the literature, limited prospective evidence exists regarding the quality of life of patients with kidney stones up to 2 cm after PCNL or RIRS.

Objective: We aimed to compare the impact of PCNL and RIRS on the quality of life of patients with kidney stones up to 2 cm in diameter.

Materials and Methods: We included 157 patients with kidney stones sized 0.9–2.0 cm (1.6±0.4 cm). PCNL was performed in 77 (49.0%) patients and RIRS in 80 (51.0%). Ureteral stenting with double J-stents was performed in all patients selected for RIRS. After RIRS, all patients received combination therapy with tamsulosin 0.4 mg+tadalafil 5 mg in the postoperative period to alleviate stent-associated symptoms. The SF-36 questionnaire, developed by Ware & Sherbourne in 1992, was used to assess quality of life (QOL). The surveys were conducted on the 4th week after minimally invasive treatment. A two-sample t-test was used. A p-value < 0.05 indicated a significant statistical difference.

Results: The total score reflecting physical functioning was higher in the RIRS group: 72 (71–73) vs 61 (60–62), p<0,001. Role-physical functioning was better in patients who underwent RIRS than in the PCNL group: 56 (55–57) vs 45 (43–46), respectively, p<0.001. Bodily pain after RIRS was less than after PCNL: 53 (52–54) vs 43 (42–44.5), p<0.001. The domains of social functioning and role-emotional functioning showed better values ​​in patients with RIRS. General health, vitality, and mental health were similar across the comparison groups.

Conclusions: Using the SF-36 questionnaire, we found that retrograde intrarenal surgery was associated with better short-term quality-of-life outcomes than PCNL in patients with kidney stones up to 2.0 cm in diameter.