У другій половині XX століття у зв’язку з уточненням біомеханіки утворення пролежневих виразок основним у вирішенні цієї проблеми став профілактичний напрямок. Експериментальні та клінічні дослідження науково довели високу ступінь ризику щодо таких чинників: гіподинамії, вологості шкіри і навколишнього середовища у формуванні пролежнів – декубітальних виразок (ДВ).

Роль первинної ланки полягає в наданні догляду і допомоги невиліковним хворим шляхом відкриття паліативу на дому. Утім, вона не завжди в повному обсязі реалізовує свої функції, як от замість консультації хірурга та забезпечення своєчасної некректомії за наявності пролежнів III-IV стадії, сімейний лікар натомість у кращому разі призначає симптоматичну терапію. Летальність у хворих з гнильними ускладненнями ДВ, за даними різних авторів, коливається в широких межах (21-81 %).

У відповідності щодо нашого досвіду комплексного лікування 320 тяжких випадків ДВ за 10-річний період нами запропонована адаптація клініко-морфологічних, морфогенетично стверджених варіантів до вимог Європейської експертної комісії з пролежнів та Національної експертної комісії з пролежнів. Досліджено 128 клінічних спостережень ДВ крижово-куприкової ділянки (40 %), 67 (20,94 %) – стопи (ускладнені пролежні п’ятки та випадки, асоційовані з синдромом «діабетичної стопи»), 49 (15,31 %) – ДВ клубових ділянок; у 76 випадках (23,75 %) діагностовано належки інших локалізацій. У 280 хворих (87,5 %) виявлено гнильний процес (абсцеси та флегмони), у 127 пацієнтів (39,69 %) стверджено контактний остеомієліт. Хірургічні інтервенції: здійснено 1216 некр-, секвестрнекр-, і ренекректомій (в середньому 3,8 втручань на кожний випадок), 886 із них – з дренуванням гнійних затьоків, первинних некректомій – 193, первинних секвестрнекректомій – 127, ренекректомій – 896, з них 94 – з повторними втручаннями на кісткових структурах (в середньому 2,8 ренекректомій на кожне клінічне спостереження).

Проблема антибіотикорезистентності має глобальні масштаби і загрожує повернути нас у доантибіотичну еру. Нераціональне використання
антибіотиків, як у медицині, так і в тваринництві, призводить до появи бактерій, стійких до дії цих препаратів. Це означає, що навіть незначні інфекції можуть стати смертельними, а хірургічні операції – надзвичайно ризикованими. Крім того, антибіотикорезистентність завдає значної шкоди економіці, збільшуючи витрати на охорону здоров’я, знижуючи продуктивність праці та гальмуючи розвиток багатьох галузей. Щоб протистояти цій загрозі, необхідно вживати комплексних заходів, включаючи посилення контролю за використанням антибіотиків, розробку нових препаратів, а також проведення масштабних освітніх кампаній.

Епідемія туберкульозу (ТБ) має місце в усьому Світі. Дана хвороба не подолана в жодній країні. Вона відбувається відповідно до певних
закономірностей. Однак швидкість, з якою ТБ виникає в конкретному регіоні, та її масштаби можуть різнитись залежно від певних чинників: початкових епідеміологічних показників, часу початку впровадження систематичних заходів щодо боротьби з цією хворобою та їх
ефективності, матеріальних можливостей системи охорони здоров’я та соціально-економічного розвитку країни, стану захворюваності на різні хвороби і таке інше.