У другій половині XX століття у зв’язку з уточненням біомеханіки утворення пролежневих виразок основним у вирішенні цієї проблеми став профілактичний напрямок. Експериментальні та клінічні дослідження науково довели високу ступінь ризику щодо таких чинників: гіподинамії, вологості шкіри і навколишнього середовища у формуванні пролежнів – декубітальних виразок (ДВ).

Роль первинної ланки полягає в наданні догляду і допомоги невиліковним хворим шляхом відкриття паліативу на дому. Утім, вона не завжди в повному обсязі реалізовує свої функції, як от замість консультації хірурга та забезпечення своєчасної некректомії за наявності пролежнів III-IV стадії, сімейний лікар натомість у кращому разі призначає симптоматичну терапію. Летальність у хворих з гнильними ускладненнями ДВ, за даними різних авторів, коливається в широких межах (21-81 %).

У відповідності щодо нашого досвіду комплексного лікування 320 тяжких випадків ДВ за 10-річний період нами запропонована адаптація клініко-морфологічних, морфогенетично стверджених варіантів до вимог Європейської експертної комісії з пролежнів та Національної експертної комісії з пролежнів. Досліджено 128 клінічних спостережень ДВ крижово-куприкової ділянки (40 %), 67 (20,94 %) – стопи (ускладнені пролежні п’ятки та випадки, асоційовані з синдромом «діабетичної стопи»), 49 (15,31 %) – ДВ клубових ділянок; у 76 випадках (23,75 %) діагностовано належки інших локалізацій. У 280 хворих (87,5 %) виявлено гнильний процес (абсцеси та флегмони), у 127 пацієнтів (39,69 %) стверджено контактний остеомієліт. Хірургічні інтервенції: здійснено 1216 некр-, секвестрнекр-, і ренекректомій (в середньому 3,8 втручань на кожний випадок), 886 із них – з дренуванням гнійних затьоків, первинних некректомій – 193, первинних секвестрнекректомій – 127, ренекректомій – 896, з них 94 – з повторними втручаннями на кісткових структурах (в середньому 2,8 ренекректомій на кожне клінічне спостереження).

Проблема антибіотикорезистентності має глобальні масштаби і загрожує повернути нас у доантибіотичну еру. Нераціональне використання
антибіотиків, як у медицині, так і в тваринництві, призводить до появи бактерій, стійких до дії цих препаратів. Це означає, що навіть незначні інфекції можуть стати смертельними, а хірургічні операції – надзвичайно ризикованими. Крім того, антибіотикорезистентність завдає значної шкоди економіці, збільшуючи витрати на охорону здоров’я, знижуючи продуктивність праці та гальмуючи розвиток багатьох галузей. Щоб протистояти цій загрозі, необхідно вживати комплексних заходів, включаючи посилення контролю за використанням антибіотиків, розробку нових препаратів, а також проведення масштабних освітніх кампаній.

Епідемія туберкульозу (ТБ) має місце в усьому Світі. Дана хвороба не подолана в жодній країні. Вона відбувається відповідно до певних
закономірностей. Однак швидкість, з якою ТБ виникає в конкретному регіоні, та її масштаби можуть різнитись залежно від певних чинників: початкових епідеміологічних показників, часу початку впровадження систематичних заходів щодо боротьби з цією хворобою та їх
ефективності, матеріальних можливостей системи охорони здоров’я та соціально-економічного розвитку країни, стану захворюваності на різні хвороби і таке інше.

Порушення вуглеводного обміну — одна з найпоширеніших патологій метаболізму, яка супроводжується значними змінами в гомеостазі організму та серйозними системними ускладненнями. Цукровий діабет, як найбільш відома форма таких порушень, характеризується хронічною гіперглікемією, що виникає внаслідок абсолютного або відносного дефіциту інсуліну. У процесі прогресування захворювання уражаються серцево-судинна, нервова, сечовидільна системи, що відображається на показниках крові.

Оцінка клінічних та біохімічних показників крові є важливим інструментом для раннього виявлення ускладнень, контролю за перебігом хвороби та корекції терапії. Наразі існує потреба у систематизації даних про стан деяких показників крові пацієнтів із порушеннями вуглеводного обміну для формування ефективної моделі моніторингу. Актуальність дослідження полягає в необхідності поглибленого аналізу змін у показниках крові як маркерів метаболічного дисбалансу, що дозволяє поліпшити якість лікувально-діагностичних підходів до пацієнтів з цукровим діабетом.

Згідно звіту Всесвітньої організації охорони здоров`я «Епідемічний нагляд і моніторинг за туберкульозом в Європі», Україна
входить до пятірки європейських країн із найвищим рівнем захворюваності на туберкульоз [6]. Порівняно з 2007 роком, коли захворюваність на туберкульоз становила 79,8 на 100 тис. населення України, у 2023 р. цей показник знизився до 48,4 на 100 тис. населення [5]. Показники поширеності туберкульозу протягом останніх шести років мали тенденцію до зниження. У 2020 р. тенденція до зменшення кількості всіх форм туберкульозу зберігалася, що експерти пояснили епідемією COVID-19 та, відповідно, зменшенням кількості звернень за медичною допомогою через впровадження обмежувальних заходів [3,4,7]. Таким чином, епідеміологічна ситуація з туберкульозу в Україні не є стабільною та такою що не викликає стурбованості, а відтак – потребує подальшого вивчення та покращення.