Проблема лікування та профілактики запальних і дистрофічно-запальних захворювань пародонта є надзвичайно актуальною в сучасній стоматології. Незважаючи на велику кількість публікацій присвячених питанням лікування, результати практичної пародонтології залишаються малоефективними, що пов'язано не тільки з великою кількістю причин виникнення генералізованого пародонтиту, але й з реакцією організму та мотивацією пацієнта. Найбільш актуальним є пошук і розробка методів патогенетичної терапії, яка направлено
впливає на різні ланки патогенезу, зокрема на мікрофлору пародонтальних кишень, ліквідацію мікроциркуляторних порушень в тканинах пародонта і пов'язаного з цим набряку, нормалізацію тканинного обміну, окисно-відновних процесів і здатності тканин пародонта до регенерації.

Тривалий період часу стресові та депресивні ситуації не вважались одним із головних факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань. Велика кількість дослідників дотримувались гіпотези, згідно з якою стресовий фактор не був незалежним фактором ризику, а лише «каталізатором» дебюту серцево-судинних захворювань та їх ускладнень, або ж відіграє другорядну роль у виникненні даних захворювань. Сьогодні стрес є відомим фактором ризику розвитку серцево-судинних захворювань і не виникає сумнівів щодо його ролі у виникненні даної патології. Питання поєднання серцево-судинної патології з психічними розладами та стресовим фактором, а саме їх роль у виникненні цих захворювань є дуже важливою та актуальною темою.

Мета – провести аналіз множинної регресії факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань, а також ознак депресії та тривоги у хворих на ішемічну хворобу серця.

Матеріали і методи. Для досягнення поставленої мети було проведено дослідження серед 90 пацієнтів. Вік пацієнтів коливався від 36 до 83 років. Комплексне обстеження включало в себе збір скарг, даних анамнезу захворювання та життя, професії, дані коронароангіографії, рівень холестерину, зріст, вага, індекс маси тіла (ІМТ), куріння, рівень артеріального тиску та госпітальна шкала тривоги та депресії HADS (Hospital Anxiety and Depression Scale – HADS). Цей опитувальник містить 14 запитань, які розділені на 2 основні групи: тривога і депресія. Кожному запитанню відповідають 4 варіанти відповіді, які відображають ступінь наростання симптоматики.

Результати. У пошуках відповіді нами проведено мультифакторний аналіз 15 факторів у хворих з ішемічною хворобою серця (таблиця). Відомо, що значення та ступінь сили кожного з чинників відрізняються. Аналізуючи дані мультифакторної регресії, нами отримано сім незалежних факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань: вік більше 60 років, спадковість, гіподинамія, ІМТ (більше 35,0), стреси, депресія і тривога. При поєднанні зазначених ознак отримано результати, які є статистично достовірними (р<0,05) щодо ризику розвитку серцевосудинних захворювань, що дало можливість досягнути правильності прогнозування з чутливістю 79,7 % та специфічністю 81,2 %.

Висновки. Вивчення взаємозв’язку між соматичним та психічним здоров’ям, роль стресових розладів у виникненні захворювань приводить до застосування комплексного підходу до лікування, включаючи медикаментозну терапію, психокорекцію та психотерапію.

Extensive dissection of retroperitoneal lymph node (LN) collectors during D2 lymph node dissection inevitably leads to the crossing of a large number of lymphatic ducts with an increased risk of lymph leakage into the abdominal cavity and a potential risk of intraperitoneal dissemination of free malignant cells. The increased risk of intraperitoneal recurrence of gastric cancer (GC) after advanced lymph node dissection remains unclear. The aim of our study was to investigate an advanced lymph node dissection during surgical treatment of gastric cancer as a separate potential predictor of intraperitoneal relapse.

 The level of intraperitoneal recurrence and peritoneal recurrence free survival (PRFS) in 226 patients with localized and locally advanced GC after radical surgery with different levels of lymph node dissection were analyzed.

 The average number of removed LN was 22.94 ± 11.46 (from 4 to 67). There was a statistically significant difference (χ2 = 110.75; p = 0.0001) in the number of removed LN during lymph node dissection of different levels (D0, D1, D1 +, D2). In the long term the overall level of GC progression did not differ in patients with D0,1 (n = 110) and D1+,2 (n = 116) lymph node dissections - 40% and 38,79%, respectively (χ2 = 0.03; p = 0,85). The level of loco-regional recurrences (in regional groups of LN) in subgroup D0,1 was twice as high as in subgroup D1+,2 - 14.55% and 7.76%, respectively (χ2 = 2.67; p = 0.102). Tendency (p = 0.32) to increase the overall 5-year survival by 8.3% with D1+,2 was recorded. No significant increase in the level of intraperitoneal recurrences after advanced lymph node dissection was detected: in subgroup D0,1 they were recorded in 23 (20.9%) patients, in subgroup D1+,2 - in 22 (19%) (χ2 = 0.13; p = 0.72). The level of 2-year PRFS was the same in both subgroups: 77.2% with D0,1 and 82.8% with D1+,2 (p = 0.6, HR 0.36, 95% CI 0.5-3.68). No effect of  D1+,2 on the level of PRFS was found in the subgroup of patients with diffuse/mixed GC and pN+ (p = 0.62), and in the subgroup of patients with high (> 0.2) index of regional LN lesion (p = 0.8). At the same time, a significant increase of 5-year overall survival of patients with diffuse/mixed GC type with D1+,2 lymph node dissection was found (p = 0.048), and loss of efficacy of this level of lymph node dissection in cases of gastric serous membrane area lesion > 5 cm2. 

Carrying out D1+,2 lymph node dissection during surgical treatment of GC does not increase the risk of intraperitoneal recurrence in the long term. The effect of D1+,2 lymph node dissection on overall survival is offset by intraperitoneal relapse in patients with diffuse/mixed type of GC and serous membrane lesion area > 5 cm².