УДК 612.821–053.66

Група респіраторних інфекцій посідає перше місце в структурі загальної інфекційної захворюваності населення. У більшості країн світу, за даними ВООЗ, її частка становить 80-90 %. Особливості етіологічної структури інфекцій дихальних шляхів, закономірності їх виникнення та поширення у кожній країні обумовлені кліматичними, ландшафтно-географічними, соціально-економічними та іншими особливостями. Збудники грипу, COVID-19 та інших гострих респіраторних інфекцій (ГРВІ) займають провідне місце через їх високий епідемічний потенціал.

УДК 612.821–053.66

Екосистемні зміни довкілля на планеті, у тому числі в Україні, посилюють несприятливі тенденції у здоров’ї людей, у тому числі сприяють виникненню і поширенню інфекційної патології, зокрема, трансмісивних захворювань. Сучасна геополітична ситуація у державі вимагає розуміння спектру біологічних загроз як для цивільного населення, так і для специфічних контингентів, які перебувають на територіях природної циркуляції збудників. З метою встановлення впливу комплексу чинників на епідемічний процес при трансмісивних інфекціях вивчено структуру та інтенсивність захворюваності на актуальні нозологічні форми за 2004-2023 роки.

УДК 612.821–053.66

Сказ – особливо небезпечна гостра вірусна зооантропонозна хвороба, що є ендемічною для України. У процесі еволюції відбулися зміни екологічних типів сказу. Від давніх часів до початку XVII ст. переважав природно осередковий екотип, у XVII-XIX століттях – міський, у XX ст. і до сьогодні – міський і природно осередковий, а також перехідний між ними варіант. Резервуаром вірусу в осередках міського типу були собаки (Canis lupus familiaris або Canis familiaris), а в природно осередкових – переважно лисиці руді (Vulpes vulpes) та вовки. У повоєнні роки на території Польщі та України сформувався природно осередковий екотип сказу, де резервуарами збудника є лисиця руда. В результаті багаторічної кампанії пероральної вакцинації проти сказу вільноживучих лисиць країни Єврозони є вільними від цього захворювання.

Актуальність. Потенційно корисним предиктором ускладнень та довгострокового прогнозу у пацієнтів із гострим коронарним синдромом (ГКС) може бути діагностування субклінічного гіпотиреозу (СГ).

Мета. Проаналізувати рівні sST2 та NT- proBNP у хворих з ГКС, залежно від наявності СГ.

Матеріали та методи. Обстежено 125 пацієнтів віком 36-81 роки (середній вік – 60,98±0,81 років), госпіталізованих з приводу ГКС. Усіх хворих було розподілено у дві групи за станом функції щитоподібної залози (ЩЗ): 51 особа – хворі із СГ (І група) – рівень тиреотропного гормону (ТТГ) >4 мкМО/мл, рівень вільного тироксину (FT4) у сироватці крові в межах норми, середній вік – 62,51±1,18 роки; 74 особи – хворі з нормальною функцією ЩЗ (ІІ група) – рівень ТТГ 0,4-4 мкМО/мл, середній вік – 59,93±1,08 років.

Результати. Зареєстровано достовірно вищі середні рівні sST2 та NT-proBNP у групі хворих з ГКС та СГ (І), порівняно з хворими з нормальною функцією ЩЗ (ІІ): 46,6 (27,9; 57,7) нг/мл (І) проти 29,9 (22,0; 38,5) нг/мл (ІІ), р=0,001 та 173,0 (103,4; 1005,1) нг/л проти 95,9 (71,8; 178,6) нг/л, р=0,0001, відповідно. У 1,94 рази частіше виявляли рівень sST2 35-70 нг/мл серед обстежених з ГКС та СГ (І), та у 2,28 разів – sST2 >70 нг/мл, порівняно з хворими ІІ групи, відповідно: на 22,74% (47,06±6,99% (І) проти 24,32±4,99% (ІІ), p=0,008) та на 15,81% (21,57±5,76% (І) проти 9,46±3,40% (ІІ), p<0,05). Водночас, виявлено на 34,85% достовірно більші частки осіб з рівнем sST2 <35 нг/мл у ІІ групі пацієнтів, порівняно з хворими з ГКС із СГ (І): 66,22±5,50% (ІІ) проти 31,37±6,50% (І), p=0,00005, відповідно. Виявлено на 75,67% достовірно вищі частки осіб з рівнем NT-proBNP >600 нг/л у хворих з ГКС та СГ (І), порівняно з пацієнтами ІІ групи (33,33±6,60% (І) проти 8,11±3,17% (ІІ), p=0,001). У 2,31 разів частіше реєструвався рівень NT-proBNP <125 нг/л у ІІ групі хворих, порівняно з І групою: на 36,06% (63,51±5,60% (ІІ) проти 27,45±6,25% (І), p=0,00002). Встановлено достовірний сильний прямий кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP у групі хворих з ГКС та СГ (І) (коефіцієнт кореляції (r) = 0,775, p<0,001) та середньої сили кореляційний зв’язок (r = 0,678, p<0,001) серед обстежених ІІ групи.

Висновки. 1). Серед обстежених хворих з ГКС та СГ реєструвались достовірно вищі середні рівні sST2 та NT-proBNP і достовірно більші частки осіб із рівнями sST2 ≥35 нг/мл, NT-proBNP >600 нг/л, порівняно з пацієнтами з ГКC та нормальною функцією ЩЗ. Отримані нами дані можуть демонструвати вищий ризик розвитку СН, її прогресування та ускладнень, за рахунок вищої ймовірності міокардіального фіброзу та подальшого ремоделювання лівого шлуночка у хворих з ГКС при наявності СГ.

2). Виявлено достовірний сильний прямий кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP у групі хворих з ГКС та СГ (І) (r = 0,775, p<0,001). У групі хворих з ГКС та нормальною функцією ЩЗ (ІІ) кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP виявився менш вираженим (r = 0,678, p<0,001).

УДК: 616.12-008.331.1-06:(616.12-008-036.11+616.441)]-07

Мета дослідження – вивчити особливості добового профілю артеріального тиску (АТ) у хворих з гострим коронарним синдромом залежно від рівня тиреотропного гормону (ТТГ).

Матеріали та методи дослідження. В дослідження включено 74 пацієнти з гострим коронарним синдромом (ГКС) віком від 36 до 81 років. Хворих розподілено у дві групи: І група – 22 осіб (29,73%) – хворі з гіпотиреозом (рівень ТТГ ≥ 4 мкМО/мл) середній вік - 62,45±1,75 роки; ІІ група – 52 осіб (70,23%) – хворі з еутиреозом (рівень ТТГ 4-0,4 мкМО/мл) середній вік - 58,94±1,36 років. Частка осіб з нестабільною стенокардією (НС) складала 36,7% (І) проти 63,3% (ІІ); з інфарктом міокарда – 25% (І) проти 75% (ІІ).

Добовий моніторинг АТ проводили у другий день госпіталізації після стабілізації стану пацієнта за допомогою приладу Biomed ВАТ41-2. Визначали наступні показники: систолічний АТ (САТ), денний, нічний та середньодобовий (24 години) (САТд, САТн, САТдоб); діастолічний АТ (ДАТд, ДАТн, ДАТдоб); пульсовий АТ (ПАТд, ПАТн, ПАТдоб); індекс часу (ІЧ) для САТд та САТн (ІЧ САТд, ІЧ САТн) і ДАТ (ІЧ ДАТд, ІЧ ДАТн); варіабельність для САТд та САТн, САТдоб (варСАТд, варСАТн, варСАТдоб) і ДАТ (варДАТдоб, варДАТд, варДАТн), Добовий індекс САТ (ДІСАТ), ДАТ (ДІДАТ), Частота серцевих скорочень (ЧСС).

Для вивчення функції щитовидної з-зи обстежених хворих визначали рівень ТТГ методом хемілюмінесцентного імуноаналізу на аналізаторі ARCHITECT iSystem із використанням набору реактивів для кількісного визначення ТТГ (ARCHITECT TSH).

Отримані результати. Виявлено достовірно вищі середні рівні ІЧ САТн, варСАТн у І групі хворих порівняно з ІІ групою: ІЧ САТн – на 22,19% (79,19±8,09 мм рт.ст. (І) проти 61,62±5,92 (ІІ), p˂0,05), варСАТн – на 16,58% (14,60±1,19 мм рт.ст. (І) проти 12,18±0,85 (ІІ), p˂0,05). Також виявлено достовірну різницю середніх показників ДІСАТ та ДІДАТ у групі хворих з гіпотиреозом (І) проти хворих з еутиреозом (ІІ): ДІСАТ (І) = -0,83±2,96 проти ДІСАТ (ІІ) = 4,83±1,25, та ДІДАТ (І) =1,27±3,25 проти ДІДАТ (ІІ) = 5,57±1,76.                   Частка хворих з тенденцією до формування добового профілю non-dipper у осіб з ІМ проти хворих з НС складала: 25% проти 13,33% у обох групах порівняння, незалежно від функції щитовидної залози. Однак, варто зазначити, що частка хворих з формуванням добового профілю night-peaker у хворих з гіпотиреозом проти хворих з нормальною функцією щитовидної залози становила: 31,82%(І) проти 9,62%(ІІ).

Висновки. У групі пацієнтів з гіпотиреозом з ГКС виявлено достовірно вищі середні рівні ІЧ САТн та варСАТн, а також достовірну різницю середніх показників ДІСАТ, ДІДАТ.

Особливу увагу привертає виявлена тенденція до стійкого нічного підвищення АТ у групі хворих з гіпотиреозом, що класифікує даних пацієнтів як night picker та має несприятливе прогностичне значення. 

Отримані результати можуть свідчити про ймовірний несприятливий вплив дисфункції щитовидної залози на стан регуляції АТ.