Ортохантавірусні захворювання — природно-осередкові особливо небезпечні інфекційні хвороби із повсюдною поширеністю у світі, високим епідемічним потенціалом, що обумовлений особливостями збудників: їх швидкою еволюцією за рахунок генетичної реасортації (фрагментований геном) і високою частотою мутацій при копіюванні РНК із формуванням нових високопатогенних серологічних типів. На сьогодні відомий 41 серотип вірусів роду Orthohantavirus родини Hantaviridae. Медико-соціальне значення ортохантавірусів доведено для низки серотипів, перелік останніх систематично поповнюється. Ортохантавіруси спричиняють у людей геморагічну гарячку з нирковим синдромом (ГГНС) та хантавірусний кардіопульмонарний синдром. Україна є ендемічною щодо ГГНС і, в розрізі шести світових глобальних осередків, розташована у двох із них — Карпатсько-Балканському та Східноєвропейському. Полігостальність, можливість міжвидового переходу ортохантавірусів від домінантного виду тварини-резервуару до інших видів у змішаних біоценозах сприяють розширенню спектра тварин-резервуарів і змінам ареалів циркуляції патогенів, пластичність вірусного генома суттєво змінює епідеміологію ортохантавірусних інфекцій. Сучасна природо-перетворююча діяльність людини, соціальні чинники та зміна клімату сприяють модифікації структури осередків із зміною меж, що визначає мозаїчність структури природних осередків.
UDC 616.12-009.7:616.127-005.8-036.11]303.4
The aim of the study. The scientific rationale for the role of the conscious behavioral actions of human in occurrence of cardiological pain depending on its educational level as the basis for timely and quality care for acute myocardial infarction (I21)
Materials and methods. The scientific work was performed on a selective statistical aggregate among n=374 patients (t>2, with p<0,05), according to the program “Medical and social significance of pain and main risk factors in the occurrence of acute myocardial infarction” processed by us, where respondents with cardiac pain (81.28 % respondents or n=304) were divided by the level of education into two groups: the first study group (n=108) – patients with higher education, the second research group (n=196) – patients with a secondary level of education. Both groups were comparable and representative to the general statistical aggregate (n=3075) with the probability of an accurate prediction t=95%. Thus, historical, statistical, mathematical, abstract, graphic methods of research, and also methods of the questionnaire, copying of necessary data from the Medical card of the inpatient (a. f. No. 003/о), deductive awareness, structural and logical analysis taking into account the system principles were used. The obtained personal data were summarized and processed in an automated way on a personal computer using the programs „Microsoft Office Excel 2019” and „SPSS”.
Results and discussion. The research established the insufficient awareness in patients with AMI (I21) that had the higher and secondary education in the
occurrence of cardiological pain of such behavioral actions of human as temporal dimension of pain (in years); the independent use of medicines; appealing for medical aid; methods and timely delivery to the profile inpatient department of hospital and understanding of the content of availability of "therapeutic window" that convincingly confirms the low level of sanitary and educational work as preventive technology on these issues among the population at the primary level of medical support in the current health care system of Ukraine that leads to the late diagnostic and untimely treatment and costly enough financial resource in the cardiological inpatient department in the treatment of this pathology (I21).
Conclusion. The obtained results confirm the need of significant correction of the sanitary and educational work among the population by doctors of the primary level (DGP / FM, the district doctors-therapists) and the secondary level (doctorscardiologists of APE) of medical support that will help to form the adequate conscious behavioral actions of human in occurrence of cardiological pain will positively impact on the timeliness and quality of specialized / highly specialized cardiological medical aid and improve the negative dynamics in the state of morbidity and mortality among the population of Ukraine due to acute myocardial infarction (I.21).
Keywords. Cardiological pain, patient, level of education, awareness of behavioral actions, acute myocardial infarction, doctors, primary level of medical
support, sanitary and educational work, timeliness, quality of medical aid.
Актуальність. Порушення нюху спостерігається при інфекційних і неінфекційних захворюваннях, проте викликало нову хвилю уваги як один з перших і часто єдиних симптомів SARS-CoV-2 (COVID-19). Проте з новими хвилями захворюванням і природньою мутацією збудника відбулася і зміна симптомів захворювання, утруднюючи затверджені раніше підходи до діагностики і лікування.
Мета. Ретроспективна оцінка тенденційних змін симптоматики порушень нюху і смаку у пацієнтів із перенесеною інфекцією СOVID-19 за 2021-22 рр у порівнянні з нашим попереднім дослідженням за 2020-21 рр.
Матеріали і методи. Розроблено на базі нашої установи опитувальник для пацієнтів після перенесеного COVID-19, який містить 35 основних питань за темою дослідження у 3-х розділах. Під час першого дослідження (березень 2020 - травень 2021 рр) опитано 699 пацієнтів з України із перенесеною інфекцією СOVID-19 шляхом дистанційного анкетування (перша група), під час другого дослідження (червень 2021 - листопад 2022 рр) опитано 389 пацієнтів (друга група).
Результати та їх обговорення. В обох групах переважали жінки (73% і 74% відповідно) і пацієнти з легким перебігом хвороби (58% і 65% відповідно). Діагностику захворювання проводили через наявність симптомів хвороби (72% і 80% відповідно), а лікування абсолютна більшість отримували амбулаторно (94% і 96% відповідно) без кисневої терапії (95% і 97% відповідно). Порушення нюху у пацієнтів виникало переважно після початку інших симптомів (у 81% і 78% відповідно), проте в першій групі найчастіше на 3-5 дні хвороби, в другій – на 1-3 дні (p<0,05). В більшості випадків (58% і 65%) ознаки ураження нюху виникали раптово. Не повністю після хвороби нюх відновився у 39% і 31% пацієнтів відповідно. Відмічено достовірне швидше відновлення нюху у пацієнтів другої групи у порівнянні з першою групою (p<0,05). Встановлено збільшення кількості пацієнтів, які скаржилися на зміну нюхових уподобань (18% проти 21% у групах відповідно). Менший вплив нова хвиля захворювання мала на смак. Зокрема, достовірно зменшилася кількість пацієнтів, що повідомляли про зниження (37% проти 24%, p<0,05) і втрату – (41% проти 30%, p<0,05) смаку, проте число пацієнтів, у яких смак не відновився, утримується на попередньому рівні (17%). Між відновленням нюху і смаку спостерігався виразний прямий кореляційний зв’язок (r=0.99).
Висновки. З новим витком захворюваності на COVID-19 хемосенсорна дисфункція у пацієнтів стала проявлятися і регресувати швидше, що не дає можливості гіпотетично розрізняти штами лише за цією ознакою і потребує подальших досліджень.
Актуальність. Відомо, що коронавірусна хвороба COVID-19 має різноманітні симптоми, що залежать від штаму вірусу, який викликав захворювання. Так, ранні варіанти COVID-19, як-от «Альфа» та «Дельта», не впливали на голос. Але у пацієнтів у період загострення пандемії, яку спровокував штам «Омікрон», з’явилися скарги і на зміну якості голосу.
За даними літератури, деякими дослідники встановлено вищий рівень ангіотензинперетворюючого ферменту 2 (ACE2) у голосових складках. ACE2 є рецептором для вірусу SARS-CoV-2, який викликає COVID-19. Наявність цих рецепторів свідчить про те, що деякі люди можуть бути особливо вразливими до змін голосу після інфікування COVID-19.
Мета. Встановити, чи змінюється якість голосу у пацієнтів із коронавірусною хворобою COVID-19.
Матеріали і методи. Проведено онлайн анкетування 389 осіб, які перехворіли на COVID-19 в період червень 2021 - листопад 2022 рр. Анкета була розроблена працівниками кафедри оториноларингології ЛНМУ імені Данила Галицького. Одним із блоків питань, на які давали відповіді пацієнти, був блок питань про зміни якості голосу під час хвороби та після. Запитання були наступними: «Чи були у пацієнта розлади /втрата голосу до хвороби? Якщо були зміни голосу до хвороби, то з якої причини: оперативне втручання, травма, професійна шкідливість, паління, ГРВІ, біль у носоглотці, нежить, у зв’язку із трахеобронхітом, тривалим співом, ангіною, ларингітами». Окрім цього опитувальник включав запитання про те, чи пов’язана робота (хобі, навчання) опитувального із посиленим навантаженням на голос. Важливими запитаннями, які нас цікавили були наступні: «Чи змінювався голос під час хвороби на COVID-19, а саме: голос ставав тихим, голос швидко втомлювався, охрипав, чи змінювався тембр голосу протягом дня?; Чи доводилося хворому прикладати більше зусиль при розмові?; Чи звертали увагу інші люди на зміну голосу опитувального під час хвороби на COVID-19 та після одужання?». Також в анкеті були запитання відносного того, чи застосовували пацієнти лікування з приводу змін голосу і яке саме. І на завершення пацієнт відповідав на запитання, чи відновився голос після хвороби повністю і з якого дня хвороби починалося його відновлення.
Результати та їх обговорення.Серед 389-ти анкетованих нами осіб було 287 (74%) жінок та 102 (26%) чоловіків. На розлади голосу поскаржилося 111 (29%) осіб, серед них 32 – на значні. Слід відмітити, що у 90 із анкетованих дані скарги спостерігалися в період хвороби, а у 21 – після одужання, коли збільшилося голосове навантаження. Серед скарг переважали наступні: швидка втома голосу при голосовому навантажені (59%) випадках, зміни тембру голосу протягом дня відмічалося у 19% випадків. У 5% пацієнтів основна скарга була на те, що голос став тихішим. Відновлення голосу у тих, що скаржилися на дані проблеми, спостерігалося на першому тижні хвороби у 33%, на 2-му тижні – у 34% та на третьому тижні – у 18%. У решти – протягом 1-6 місяців від початку хвороби.
Висновки. У третини пацієнтів з COVID-19 спостерігалися зміни якості голосу як під час хвороби, так і після одужання, коли пацієнти збільшували навантаження на голос. Відновлення голосу спостерігалося за два тижні у 67% опитаних. Протягом третього тижня голос нормалізувався у 18%, у решти – відновлення голосу тривало 1-6 місяців.