АС ШІ є перспективним напрямом розвитку цифрових технологій в інфектології, зокрема коли йдеться про персоніфікацію терапії та моніторинг антибіотикорезистентності. Водночас аналіз сучасних досліджень свідчить, що більшість клінічно апробованих систем ШІ все ще використовують попередньо навчені прогнозні моделі, тоді як безперервне адаптивне навчання залишається напрямом активних досліджень.
Розглянуто застосування молочного напою з високим вмістом нуклеїнових кислот як ад’юванта для популяційної імунокорекції та підвищення ефективності вакцинації проти дифтерії.
За останні десятиліття профіль захворюваності на інфекційний ендокардит змістився у бік збільшення кількості випадків серед пацієнтів старших вікових груп із переважанням стафілококової та ентерококової етіології. Пізня госпіталізація і зростання рівня антибіотикорезистентності обмежують ефективність консервативного лікування, що визначає важливість кардіохірургічного втручання. Враховуючи клінічну складність патології, надання медичної допомоги пацієнтам з інфекційним ендокардитом доцільно проводити мультидисциплінарними командами за участю кардіологів, експертів з візуалізації, кардіохірургів, інфекціоністів, мікробіолога та спеціаліста з амбулаторної парентеральної антибіотикотерапії
Нераціональне використання та нерегульований доступ до антибактеріальних препаратів залишаються основною причиною повсюдного зростання антибіотикорезистентності. Суттєве скорочення клінічних розробок нових класів антибіотиків суттєво обмежує можливості терапевтичного впливу в боротьбі з полірезистентними збудниками. В умовах зростання антибіотикорезистентності нагальною вимогою є оптимізація застосування наявних антибіотиків шляхом суворого дотримання принципів інфекційного контролю та впровадження програм адміністрування антимікробних препаратів.
У тезах проаналізовано клінічний випадок генералізованої мікобактеріальної інфекції у 31-річного пацієнта з IV клінічною стадією ВІЛ-інфекції. Звертається увага на складнощі прижиттєвої діагностики туберкульозу в умовах тяжкого імунодефіциту через відсутність типових клініко-лабораторних та радіологічних ознак, що підкреслює необхідність удосконалення методів ранньої діагностики