Практика показує, що болі лицевої ділянки голови сприймаються пацієнтами і лікарями, як прояв
риносинуситу. Неможливість віддиференціювати риногенний від нериногенного болю голови призводить до
гіпердіагностики риносинуситу, а те, у свою чергу, до неадекватного лікування.
Метою нашого дослідження стало опрацювання клінічного випадку пацієнта з кластерними болями голо-
ви на тлі рецидивуючого риносинуситу.
Описано клінічний випадок пацієнта Х, 38 років, який звернувся із скаргами на приступоподібні, інтенсивні
болі пекучого характеру у лобній ділянці голови зліва, що виникали вночі та супроводжувалися відчуттям за-
кладеності, лоскотання і свербіжу в носі та незначною кількістю слизових виділень. Болі тривали до 2-3 годин, їх інтенсивність не зменшувалася після прийому нестероїдних протизапальних препаратів. Також пацієнт відмічав одноразову блювоту на фоні болю, після чого остання дещо зменшилася і залишилося відчуття ниття (синяка) у ділянці брови зліва.
Проведено аналіз анамнезу, результати об’єктивного обстеження та комп’ютерної томографії порожнини
носа і приносових пазух. З’ясовано структурні та морфометричні особливості лобових, верхньощелепних, та
клиноподібної пазух і комірок решітчастого лабіринту, проведено аналіз виявлених змін. Для корекції симп-
томатичного лікування призначено консультацію ненвропатолога. На підставі результатів огляду пацієнту
доповнено діагноз та відкориговано лікування. Після відкоректованого лікування, пацієнт відмітив зниження
інтенсивності лицевого болю. Беручи до уваги полігамність симптомів риносинуситу, серед яких є і біль у лицевій ділянці голови, інколи важко віддифенціювати причину останнього. Тому пацієнтам із риносинуситами, у яких характер болю не є типовим, не відповідає важкості запалення слизової оболонки носової порожнини та приносових пазух та не піддається лікуванню, необхідна консультації суміжних спеціалістів для визначення подальшої тактики лікування.
Ключові слова: риносинусит, лобна пазуха, верхньощелепна пазуха, кластерний біль голови, носова перегородка.
УДК: 616.995,42-06:-002.77]-036-07-035.77
На сьогодні бореліозна інфекція стала серйозною медичною проблемою, адже через поліморфізм клінічних проявів захворювання, дуже часто лікарі зупиняються на зовсім іншому заключному діагнозі. Тому аналіз клінічного досвіду, який може допомогти покращити диференційну діагностику хвороби Лайма залишається дуже актуальним напрямком.
Мета роботи – висвітлити та проаналізувати клінічні випадки діагностованої хвороби Лайма, яка на перший погляд маніфестувала у вигляді типових ревматологічних захворювань.
Матеріали та методи. Проаналізували та описали чотири клінічні випадки пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня», з урахуванням загальноклінічного обстеження, лабораторних досліджень
та інструментальних методів діагностики.
Результати. Проаналізували серію клінічних випадків, яка демонструє виклики, які виникають в диференційній діагностиці хвороби Лайма в клінічній практиці. У першому клінічному випадку пацієнтка 78 років була госпіталізована з типовими проявами васкуліту, які в клінічній картині нагадували пурпуру Шенлейна–
Геноха. При цьому серологічно було підтверджено бореліоз, що дало підставу трактувати клінічну картину як вторинний васкуліт інфекційного генезу – бореліозу. У другої пацієнтки клінічна картина протягом понад 10 років трактувалася, як спондилоартропатія з елементами сакроілеїту, який погіршився три роки тому. Встановлення укусу кліща в анамнезі, з яким в часових рамках повʼязане погіршення стану, дало підстави до серологічного тесту на Borrelia burgdorferi, який продемонстрував, що IgM, IgG – позитивні. Третій клінічний випадок відображає діагностично складний перебіг запальної міопатії у пацієнта похилого віку. Слід звернути увагу на позитивний результат Borrelia IgG при негативному IgM, що вказує на перенесену бореліозну інфекцію без активного хронічного перебігу. Четвертий клінічний випадок демонструє діагностичні труднощі при диференційній діагностиці причин артралгічного синдрому у молодих пацієнтів. У процесі діагностичного пошуку отримані позитивні результати IgM і IgG стали тим, що продемонструвало бореліозну етіологію артриту, незважаючи на відсутність класичних анамнестичних ознак – мігруючої кільцеподібної еритеми
чи встановленого факту укусу кліща.
Висновки. Хвороба Лайма може імітувати низку ревматологічних та захворювань іншої етіології, включно з реактивними артритами, спондилоартропатіями, IgA-васкулітами та поліміозитом. Її виявлення значно ускладнюється в разі відсутності в анамнезі укусів кліщів. З урахуванням неспецифічності проявів, діагностичний пошук повинен включати скринінг на Borrelia burgdorferi IgM, IgG. Своєчасна діагностика є запорукою ефективного лікування та попередження прогресування хвороби Лайма.
Nowadays, Lyme disease has become a significant medical issue due to the polymorphism of its clinical manifestations. Physicians often settle on an entirely different final diagnosis. Therefore, analyzing clinical experience that can aid in improving the differential diagnosis of Lyme disease remains highly relevant.
Purpose – to present and analyze clinical cases of confirmed Lyme disease that initially manifested with features resembling typical rheumatologic disorders.
Materials and Methods. We analyzed and described four clinical cases of patients who were hospitalized at the Lviv Regional Clinical Hospital, taking into account general clinical assessment, laboratory testing, and instrumental diagnostic methods.
Results. A series of clinical cases were analyzed, highlighting the challenges in the differential diagnosis of Lyme disease in clinical practice. In the first case, a 78-year-old female patient was hospitalized with typical vasculitic manifestations resembling Henoch–Schönlein purpura. Serological testing confirmed borreliosis, which allowed
interpretation of the clinical picture as a secondary vasculitis of infectious origin – Lyme borreliosis.
In the second case, the clinical presentation had been interpreted as spondyloarthropathy with sacroiliitis for over 10 years, with worsening over the last 3 years.
A recalled tick bite temporally associated with the deterioration led to serological testing, revealing both IgM and IgG positivity for Borrelia burgdorferi.
The third case involved a diagnostically complex course of inflammatory myopathy in an elderly patient. Positive IgG with negative IgM for Borrelia indicated a past i nfection without active chronic course. The fourth case demonstrated the diagnostic complexity of arthralgic syndrome in young patients. Despite the absence of classical features – such as erythema migrans or a known tick bite – positive IgM and IgG results confirmed a borrelial
etiology of arthritis.
Conclusions. Lyme disease can mimic a wide range of rheumatologic and other disorders, including reactive arthritis, spondyloarthropathies, IgA vasculitis, and polymyositis. Its diagnosis becomes especially challenging in the absence of a known tick bite. Given the nonspecific manifestations, the diagnostic work-up should include screening for Borrelia burgdorferi IgM and IgG. Timely diagnosis is essential
for effective treatment and prevention of disease progression
UDC 617-092.3
Вступ. Останнім часом особливий інтерес представляє вивчення взаємозв'язку між дефіцитом вітаміну D та адекватною імунною відповіддю, зокрема в аспекті пандемії COVID-19 та її впливу на прогноз захворювання. Підтвердженням того, що вітамін D впливає на функціонування імунної системи, стало виявлення рецепторів до кальцитріолу в клітинах імунної системи, а також здатність мононуклеарних фагоцитів до продукції 1,25(ОН)2D3. Підвищення експресії антимікробних пептидів імуноцитами з участю вітаміну D супроводжується одночасним пригніченням продукції прозапальних цитокінів інтерлейкіну-1β (IL-1β), IL-12 і фактора некрозу пухлин-α. Вітамін D також інгібує проліферацію В-лімфоцитів, їх диференціювання на плазмоцити та продукцію імуноглобулінів, сприяє індукції регуляторних Т-клітин, що призводить до зменшення вироблення прозапальних цитокінів (IL-17, IL-21) і збільшення вироблення протизапальних цитокінів (IL-10). Протизапальна роль вітаміну D пояснює його захисні властивості в разі імунної гіперреактивності та «цитокінового шторму» в підгрупі пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19.
Мета. Проаналізувати роль вітаміну D у профілактиці COVID-19.
Матеріали та методи. Проаналізовано 33 статті за ключовими словами: фосфорно-кальцієвий обмін, імунна система, СОVID-19, вітамін D, за якими було проведено огляд наявної літератури у PubMed, National Library of Medicine, Medscape.
Результати. Двоступеневий мета-аналіз включав учасників, які перенесли принаймні одну гостру інфекцію дихальних шляхів (ГРВІ), показав, що додавання вітаміну D попереджує розвиток ГРВІ у осіб з дефіцитом вітаміну D і у тих, хто не отримував болюсні дози вітаміну D. У дослідженні брали участь 11321 учасник у віці від 0 до 95 років. Додавання вітаміну D знижувало ризик гострої інфекції дихальних шляхів у всіх залучених до обстеження осіб. Захисні механізми спостерігалися у тих, хто отримував щоденно або щотижнево вітамін D без додаткових болюсних доз, однак не у тих, хто отримував одну чи декілька болюсних доз.
Висновки. Дорослим (у тому числі вагітним або жінкам, що годують грудьми), підліткам та дітям старше 4 років слід розглянути питання щодо щоденного прийому харчової добавки, що містить 10 мкг (400 МО) вітаміну D у період з жовтня до початку березня, оскільки в цей час року вітамін D синтезується в організмі людини недостатньо.
УДК 618.ІІ-006.2-085
Background. Genital endometriosis is one of the most urgent problems of modern gynecology. Considering oxidative stress as a pathogenetic link of endometriosis, we believe it reasonable to use a combined drug containing superoxide dismutase, resveratrol, and zinc. The purpose of the work was to evaluate the effectiveness of the treatment for genital endometriosis supplemented with the use of superoxide dismutase, resveratrol, and zinc, taking into account the leading pathophysiological links of the pathology.
Materials and methods. Thirty-seven women of reproductive age with genital endometriosis were under observation. Treatment in the first group was carried out in accordance with the Guideline Development Group recommendations. Thirty-nine women of the second group additionally received a drug containing superoxide dismutase, resveratrol, and zinc. The control group included 30 healthy women. The state of lipid peroxidation processes was assessed by the level of diene conjugates and malondialdehyde in the blood serum and the antioxidant defense system by the content of superoxide dismutase and glutathione peroxidase. To monitor the patients’ quality of life, pain syndrome was studied using the Visual Analogue Scale. Statistical processing of the obtained data was carried out by means of the standard StatSoft Statistica for Windows 13.0 program package.
Results. The assessment of the pain syndrome in the second group showed that it completely disappeared in women with the first stage of the disease. Among patients with the second stage, pain disappeared in 8 cases, 3 patients had a decrease from severe to mild pain. At the third stage, pain disappeared completely in 5 women, in 4 cases, it decreased from severe to mild, and in one woman, the pain decreased from unbearable to mild. All patients of the second group noted a decrease in pain during intercourse, and in the first stage — its absence, an increase in work capacity (r = 0.64, p < 0.01), a decrease in irritability and anxiety in the perimenstrual period (r = –0.59, p < 0.05) and overall satisfaction with the treatment result. Side effects were not noted in any of the patients.
Conclusions. Improving treatment for genital endometriosis by supplementing therapy with superoxide dismutase, resveratrol, and zinc is pathogenetically justified, as it has a significant positive effect on the lipid peroxidation and antioxidant defense system, compared to the traditional treatment regimen.
Aim: The objective of this literature review was to determine the current aspects of the clinic, diagnosis and treatment of uterine leiomyoma in women of reproductive age.
Materials and methods: Pubmed, Google Scholar, Web of Science, and Scopus databases were used to search for materials on current aspects of the clinic, diagnosis, and treatment of uterine leiomyoma in women of reproductive age.
Conclusions: Women who have a pregnancy in the background of leiomyomas of the uterus, constitute a high-risk group for the occurrence of obstetric and perinatal complications, therefore, in the most dangerous periods of pregnancy, hospitalization in a specialized obstetrical hospital is recommended. It is advisable to exclude the tactics of passive surveillance of women of childbearing age with leiomyoma of the uterus. Women of childbearing age with leiomyoma of the uterus are recommended to carry out organ-preserving operations in the volume of leiomyomectomy in order to preserve the reproductive function of the woman.