УДК: 616.89-008.441.1-06:(616.89-02:613.861.3+616.8-008.615.1)]-036

Березюк Олег Романович. Клінічне значення психопатологічного феномену власної неповноцінності у формуванні та перебігу посттравматичного стресового розладу
 :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О. Р. Березюк. - Львів, 2024. - 191 с. - Бібліогр.: с. 145-167 (209 назв).

Комплексним дослідженням вирішено важливе науково-практичне завдання оцінки клініко -психопатологічних проявів феномену власної
неповноцінності як валідного предиктора формування та перебігу ПТСР у пацієнтів-чоловіків з перенесеною бойовою психічною травмою, що дозволить проводити своєчасну ефективну діагностику та якісне лікування таких пацієнтів.
1. Проведений аналіз міжнародних та вітчизняних наукових джерел засвідчив актуальність дослідження асоціацій феномену власної
неповноцінності, що дозволяє суттєво розширити та поглибити клінічну кваліфікацію досліджуваних психічних розладів, а також сприяти
конструктивному розвитку оздоровчих ресурсів особистості.
2. Досліджено прояви феномену власної неповноцінності/надцінності (ФВН) у структурі ПТСР і, зокрема, його компонентів – рівня самоефективності та самооцінки, що набуває особливої вагомості у сучасних травматичних умовах клінічної видозміни коморбідних депресивних та тривожних розладів, а також і відповідних проявів особистісної дезадаптації.
3. У роботі здійснено переклад українською мовою та проведено валідизацію усіх складових опитувальника ПІПН з його україномовними описовими прикметниками; при цьому загальні показники альфи Кронбаха склали 0,85 – для шкали сімейної оцінки, і 0,80 – для шкали самооцінки, що засвідчує високий ступінь валідності та надійності україномовного перекладу шкали ПІПН; пілотне ж тестування перекладеного опитувальника та повторний ре-тест показали високу валідність на надійність (validity) опитувальника ПІПН
загалом.
4. На рівні загальної популяції у більшості анкетованих – 81,86±1,56 % – встановлено відсутність феномену зміненої самооцінки (Norma), тоді як у 11,11±1,27 % респондентів виявлено підвищений індекс надцінності (index of superiority), і лише у 7,03±1,03 % – індекс неповноцінності (index of inferiority) 142 ФВН.
4.1 При цьому, анкетовані з виявленим індексом надцінності (index of superiority) ФВН, мали достовірно (р<0,05) найменші медіанні значення самоефективності (28 [25; 32] балів), самооцінки (18 [15,75;22] балів) добросовісності (5,00±1,26 балів) та емоційної стабільності (3,90±1,58 балів), найбільші медіанні значення балів – за шкалою тривоги Бека (8,5 [5; 16,3] балів) та за шкалою депресії (10 [6; 15] балів).
5. У чоловіків з ПТСР, які перенесли бойову психічну травму, виявлено наступні особливості:
5.1. Загальна сума балів згідно шкали PCL-5 є достовірно більшою (р=0,04) для пацієнтів, які мали будь-який прояв феномену зміненої самооцінки (індекс неповноцінності + індекс надцінності) – 66,00 [63,00; 69,50] балів, порівняно з пацієнтами із відсутнім феноменом зміненої самооцінки, де цей показник становив 59,00 [51,50; 64,75] балів.
5.2. Згідно з опитувальником загальної самоефективності Шварцера і Єрусалима, у 100% чоловіків з будь-якими проявами феномену зміненої самооцінки (сукупний ФВН = індекс неповноцінності + індекс надцінності) виявлено рівень самоефективності на рівні «нижче середнього», що достовірно (р=0,03) перевищує такий рівень самоефективності («нижче середнього») серед чоловіків, у яких феномен зміненої самооцінки відсутній – 32,00% [19,92-45,45]) пацієнтів.
5.3. Чоловіки з ПТСР та з будь-якими проявами феномену зміненої самооцінки достовірно (p=0,04) відрізнялись від чоловіків з відсутнім
феноменом зміненої самооцінки за показником важкості депресії, вимірюваним за шкалою депресій Бека: рівень депресії у чоловіків з індексом надцінності ФВН становив 36,00 [27,75; 44,25] балів, у чоловіків з індексом неповноцінності ФВН – 38,00 [32,50; 43,00] балів (показники «важкої депресії), коли ж у чоловіків з відсутнім феноменом зміненої самооцінки рівень депресії був найнижчим (23,00
[18,25; 31,75] балів), що відповідало рівню «середня депресія».
5.4. Згідно з даними кореляційного аналізу встановлено, що високі рівні 143 депресії поєднуються з низькими балами самооцінки (r=-0,64; p<0,05) та самоефективності (r=-0,46; p<0,05), а також з високими балами загальної тривожності згідно з опитувальником Бека (r = 0,65; p<0,05) та з високими балами опитувальника PCL-5 (r = 0,56; p<0,05); водночас високі бали шкали тривожності Бека достовірно поєднувались з високими балами опитувальника PCL-5 (r = 0,40; p<0,05).
6. У чоловіків, які перенесли бойову психічну травму, розвиток ПТСР провокують три наступні фактори:

1) відсутність феномену зміненої самооцінки
2) високі бали згідно опитувальників PHQ-9 та 3) високі бали за шкалою GAD-7.
Таким чином, наявність Superiority або Inferiority ФВН матиме запобіжний вплив на появу ПТСР. Також з’ясовано, що наявність Superiority впливатиме на розвиток симптомів інтрузії ПТСР (критерій В), тоді як наявність Inferiority – на появу негативних думок та емоцій (критерій D) та на появу надмірної реактивності (критерій Е у структурі ПТСР). Прогностично несприятливими на появу окремих критеріїв у структурі ПТСР є низькі бали самооцінки, високий рівень тривожності згідно з опитувальником Бека, відкритість новому досвіду з опитувальника ТІРІ, високі бали згідно з опитувальниками PHQ-9 та GAD-7, а також старший вік чоловіків,
які перенесли бойову психічну травму.
7. Результати, отримані у роботі, показують, що інтеграція шкал для вимірювання почуття неповноцінності, самооцінки та самоефективності, а саме: шкали ПІПН (Comparative Feeling of Inferiority Index – CFII), шкали самооцінки Розенберга, та шкали загальної самоефективності Шварцера і Єрусалима, – дозволяє суттєво удосконалити діагностичний алгоритм для ПТСР, а також адаптувати лікування до унікальних потреб пацієнта та потенційно вплинути на покращення результатів терапії.
8. Для мінімізації впливу феномену власної неповноцінності на розвиток симптоматики ПТСР визначено рекомендації для п’яти терапевтичних алгоритмів з виокремленням специфічних мішеней психотерапевтичних інтервенцій:

1) когнітивно-поведінкова терапія (КПТ);

2) схемна терапія;

3)терапія прийняття та відповідальності (Acceptance and Commitment Therapy – ACT);

4) десенсибілізація та репроцесуалізація рухом очей (Eye Movement Desensitization and Reprocessing – EMDR); 5) адлеріанська психотерапія.
Використання цих психотерапевтичних методів дозволить розробляти більш персоналізовані та ефективні плани лікування, потенційно покращуючи ментальне здоров’я пацієнтів

УДК: 616.89:[616.988:578.834.1]-036

   As the COVID-19 pandemic progresses, the observed increase in mental health issues requires more and more clinical attention. Mental disorders have become a major cause for disturbances in social adjustment, primarily due to disorders that fall into three clusters: prolonged fatigue (asthenia) with cognitive impairment; anxiety disorders with sleep disorders; and depression. The last two are also found in individuals who have not contracted SARSCoV-2; they are seen as a result of their exposure to the stress of the pandemic. Therefore, to successfully manage the consequences of the pandemic, it is necessary to develop a cohesive clinical interpretation of mental disorders related to COVID-19 infection. Our proposed model would encompass all the above manifestations as follows: а) for the general population — by the triad of ‘nosogenic reactions’ with excessive (hyper-), normal (normo-) or ignoring (hyponosognostic) psychological responses to stress related to the semantics and individual signifi cance of the SARS-CoV-2 diagnosis (nosos); b) for long COVID — by the biopsychosocial model as a typical combination of neurotoxic asthenia with cognitive impairment (Bonhoeff er’s neurobiological factor) that exacerbates ‘nosogenic’ anxiety and sleep disorders (psychological factor) and thus provokes a depressive response (as a social maladaptive factor).

   З прогресуванням пандемії COVID-19 спостерігається зростання проблем з психічним здоров’ям, що вимагає дедалі більшої уваги клініцистів. Саме ці проблеми призводять до основних порушень соціальної адаптації, передусім через розлади, розподілені на три «кластери»: тривалу астенію (втому) з когнітивними порушеннями, тривожні розлади з розладами сну та депресії. Останні виявляються також в осіб, які не хворіли на SARS-CoV-2, та оцінюються як результат впливу стресу внаслідок пандемії. Щоб успішно подолати наслідки пандемії необхідно випрацювати цілісну клінічну інтерпретацію психічних розладів, пов’язаних із коронавірусною інфекцією COVID-19. Запропонована у нашому дослідженні модель охопила б усі вищезазначені прояви в такий спосіб: а) для загальної популяції — тріадою «нозогенних реакцій» з надмірним (гіпер-), нормальним (нормо-) або іґноруючим (гіпо-нозогностичним) психологічним реагуванням на стрес, пов’язаний зі смислом та особистою значимістю діагнозу «SARS-CoV-2» (нозосом); б) для лонг COVID: біопсихосоціальною моделлю, як типовою комбінацію нейротоксичної астенії з когнітивними порушеннями за К. Бонгофером (нейробіологічний фактор), яка посилює «нозогенну» тривогу і порушення сну (психологічний фактор), що в низці випадків провокує депресію (як фактор соціальної дезадаптації).