UDC 616.314-089.23:616.314.17/.2-018-02]-07

Мета роботи – висвітлення результатів сучасних наукових досліджень щодо механізмів місцевого стрес-моделювального впливу ортодонтичної апаратури на порожнину рота і тканини пародонтального комплексу в процесі активного ортодонтичного лікування.
Матеріали та методи. Методологія дослідження реалізована у збиранні й аналізі наукових результатів про стрес-моделювальну дію ортодонтичної апаратури у пацієнтів зі зубощелепними аномаліями, що отримали з опрацьованих джерел фахової літератури, – повнотекстових статей оригінальних, фундаментальних досліджень вітчизняних і закордонних авторів, індексованих у доказових базах даних MEDLINE / PubMed, PMC, Scopus, Web of Science, Cochrane, Google Scholar, ResearchGate та інших науково-практичних ресурсах.
Результати. Здійснили аналіз основних компонентів стрес-моделювального впливу незнімної ортодонтичної техніки на порожнину рота та тканини пародонта зокрема. Питома вага різних ускладнень є доволі високою, становить від 32,7 % до 50,0 % усіх випадків. Порушення мікроциркуляції та гіпоксія тканин пародонта потенціюють розвиток оксидативного стресу під час ортодонтичного лікування. Визначили особливості реакції клітин пародонтального комплексу, що мають здатність переносити напругу, яка генерується в актиновому цитоскелеті шляхом прямої механічної стимуляції, на білки позаклітинного матриксу, впливаючи на тривимірну організацію позаклітинного матриксу та його ремоделювання. Встановлено роль перекисного окиснення ліпідів, антиоксидантної системи та ферментної реакції ротової та кревікулярної рідин.
Висновки. Оксидативний стрес під час ортодонтичного лікування може бути спричинений місцевим і системним впливом металів, зокрема корозійними процесами; запаленням тканин пародонта через погану гігієну ротової порожнини й активізацію пародонтопатогенної мікрофлори; асептичним запаленням у періодонтальній зв’язці через застосування механічної сили. Окремі ферменти ротової рідини, як-от лактатдегідрогеназа, можуть бути чутливим маркером змін метаболізму періодонтальної зв’язки під час ортодонтичного переміщення зубів. Локалізація та характер вільнорадикальної патологіїзначною мірою спричинені природою екзогенного індуктора перекисного окиснення ліпідів і генотиповими особливостями антиоксидантної системи. Саме від цього співвідношення залежить старт і наступне розгалуження ланцюгових вільнорадикальних реакцій. Без нормалізації всіх ланок патогенезу не можливе успішне лікування запальних і дистрофічно-запальних захворювань тканин пародонта, зокрема в ортодонтичних пацієнтів.

УДК 616.314-002-06:616.248]-036.1-053.2

Бронхіальна астма є запальним респіраторним захворюванням, що характеризується підвищенням гіперактивності трахео-бронхіального дерева. Бронхіальна астма проявляється як повторні епізоди диспное, кашлю, і хрипів. Згідно даних ВООЗ астма є одним із захворювань, які часто потребують застосування антибіотиків. Основні завдання у лікуванні астми спрямовані на нормалізацію життєдіяльності пацієнта, забезпечення нормального функціонування бронхолегеневої системи, і уникнути шкідливогo впливу препаратів, які використовують для лікування астми. Вибір препаратів для лікування бронхіальної астми залежить від частоти загострень і ступеня тяжкості захворювання.

Мета нашого дослідження. Дослідження взаємозв’язку між ураженістю карієсом зубів і тяжкістю перебігу бронхіальної астми у дітей.

Матеріали і методи. Проведено стоматологічне обстеження 75 дітей з бронхіальною астмою віком 7, 12 та 15 років, які перебували на  стаціонарному лікуванні в алергологічному відділенні Львівської міської дитячої клінічної лікарні та пульмо-алергологічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні «Охматдит». У обстежених дітей визначили інтенсивність карієсу постійних зубів за індексом КПВ та aктивність карієсу. Ступінь тяжкості бронхіальної астми у дітей визначено згідно класифікації бронхіальної астми.

Результати дослідження. Встановлено, що у 12-річних дітей з І–ІІ ступенем тяжкості бронхіальної астми інтенсивність карієсу постійних зубів, в середньому, є нижчою порівняно з дітьми з ІІІ та з IV ступенем тяжкості (р<0,001). При порівнянні інтенсивності карієсу постійних зубів у дітей 
з І–ІІ та IV ступенями тяжкості бронхіальної астми встановлено достовірну різницю в усіх вікових групах (р<0,05). При дослідженні взаємозв’язку між тривалістю і тяжкістю бронхіальної астми та інтенсивністю карієсу зубів у дітей встановлено достовірні прямий кореляційний зв’язок середньої сили (r1=0,42; r2=0,52, p<0,05). Це свідчить про зростання інтенсивності карієсу зубів із збільшенням тривалості та підвищенням ступеня тяжкості бронхіальної астми у дітей.

Висновок. Встановлено, що на стан твердих тканин зубів у дітей з бронхіальною астмою впливає тяжкість та тривалість захворювання, а також 
медикаментозне лікування. 
Ключові слова: бронхіальна астма, тверді тканини, зуби, діти, лікування.

УДК 616.311.2-002+616.314.17-008.6)]-06:616.24-002.5]-053.2-092.19
Однією із актуальних проблем стоматології продовжує залишатися поширеність запальних захворювань пародонта, які займають друге місце за частотою серед усіх стоматологічних захворювань, а їх поширення зростає з віком. Основним етіологічним чинником розвитку запалення в тканинах пародонта є якісні та кількісні зміни мікрофлори порожнини рота, що веде до активації пародонтопатогенних мікроорганізмів. Але більшою мірою, ніж пародонтальні патогени, на прогресування захворювань пародонта впливають системні фактори, які у 85 % випадків є супутніми та активізують патологічний процес у пародонті. Значну роль в ланцюгові патологічних механізмів при захворюваннях пародонта відіграє імунна система, порушення показників якої сприяють виникненню та розвитку запального процесу, що обумовлює необхідність вивчення показників місцевого імунітету у дітей з запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу для своєчасного проведення профілактичних заходів та лікування запальних процесів у пародонті. Мета дослідження. Вивчення стану основних показників місцевого імунітету порожнини рота у дітей з запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу органів дихання. 
Матеріал та методи дослідження. Для вивчення показників імунологічної реактивності ротової рідини обстеження проведено у 67 дітей віком від 7, 12 та 15-ти років з запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу органів дихання (основна група). Контрольну групу склали 43 здорових дітей аналогічного віку з клінічно здоровими тканинами пародонта. Імунологічне обстеження включало визначення рівня про- та протизапальних цитокінів, концентрації імуноглобулінів різних класів та лізоциму у ротовій рідині дітей. Наукова новизна. Встановлено, що стан місцевого імунітету порожнини рота у дітей з запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу проявлявся зростанням з віком прозапального інтерлейкіну IL-1ß від 56,1±1,7пг/мл у 7-річних до 140,2±1,74пг/мл у 15-річних та зниженням рівня IL-4 – від 28,7±0,3 пг/мл у 7-ічних до 20,6±0,6 пг/мл у 15-річних. Вміст sIgA та IgA зазнали тенденції до зниження, а вміст IgG зростав від 0,554±0,014 г/л у 7-річних до 0,822±0,016 г/л у дітей 15-річного віку, що можна розглядати як можливий фактор пролонгування запалення та свідчення порушення взаємозв’язку між секреторною та гуморальною ланками місцевого імунітету. Рівень Lz в ротовій рідині знижувався – від 23,42±1,14 мкг/л 
у 7-річних до 14,43±1,12 мкг/л у 15-річних. Висновки. Результати проведених досліджень свідчать,що у дітей з запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу органів дихання спостерігається напруження показників секреторного імунітету порожнини рота, що проявляється дисбалансом інтерлейкінів та імуноглобулінів різних класів. Зниження sIgA та IgA і зростання IgG можна розглядати як фактори пролонгування запального процесу в пародонті, що може свідчити про негативний вплив туберкульозу органів дихання на стан показників місцевого імунітету ротової порожнини дітей з запальними захворюваннями пародонта.
Ключові слова: діти, пародонт, туберкульоз, ротова рідина, місцевий імунітет. 

УДК 616.311.2-002-036.12-053.2-056.5-08:612.017

Вивчення стоматологічного статусу у дітей з надмірною масою тіла та врахування факторів місцевої резистентності порожнини рота дає можливість своєчасно вдосконалити і застосувати заходи профілактики та лікування хронічного катарального гінгівіту. З огляду на це метою нашого дослідження було проведення аналізу динаміки імунологічних змін у ротовій рідині дітей з НМТ під час лікування ХКГ. Для оцінки імунологічних змін під час лікування хронічного катарального гінгівіту (ХКГ) під спостереженням знаходилося 80 дітей віком 12–15 років з НМТ. Дослідження вмісту цитокінів (IL-4, IL-1β, IL-6, TNF-α) було проведено у ротовій рідині 40 12-річних дітей (20 – із НМТ, 20 – з ожирінням) та 40 дітей 15-річного віку (20 – із НМТ, 20 – з ожирінням). Для порівняння обстежено 30 практично здорових дітей віком 12–15 років з нормальною масою тіла (група порівняння) та з хронічним катаральним гінгівітом. Лікування ХКГ у дітей з НМТ проводилося відповідно до розробленого лікувально-профілактичного комплексу. У групі порівняння (діти з надмірною масою тіла) та у групі контролю (діти з нормальною масою тіла) лікування ХКГ проводилося відповідно до регіональних протоколів надання стоматологічної допомоги. У результаті застосування розробленого нами лікувального комплексу, особливо завдяки засобам місцевої дії (гелю та ополіскувача), на 12–14 день проведеного лікування нами виявлено значне зменшення прозапальних цитокінів IL-1β, TNF-α в основній групі дітей порівняно з дітьми з групи порівняння та з контрольної групи. Також спостерігалося підвищення вмісту антизапального IL-4 в основній групі дітей з НТМ порівняно з групою дітей з нормальною масою тіла та у групі порівняння. Дослідження вказують на значну різницю у показниках вмісту імуноглобулінів ротової рідини дітей з НМТ, хворих на катаральний гінгівіт, на відміну від дітей з групи порівняння та контрольної групи.
Ключові слова: ХКГ, діти, надмірна маса тіла, цитокіни, імуноглобуліни.

UDC 616.314.2-007.53:616.716.8-073.97 

Electromyography is the most objective and reliable technique for evaluating muscle function and efficiency by detecting their electrical potentials, assessing the extent and duration of muscle activity. The main aim of surface electromyography is to detect the signals from many muscle fibers in the area of the detecting surface electrodes. Studies by many foreign and domestic researchers have identified the impact of sagittal malocclusion
on the function of the masticatory muscles. The aim of our study was to establish the relationship between the distal occlusion and the activity
of the masticatory muscles in orthodontic patients.
Methods: 15 orthodontic patients aged (15.33±0.86) years with a distal occlusion were examined. The results of clinical and functional examinations during and after orthodontic treatment were analysed. An electromyographic study of the masticatory and temporomandibular muscles in the examined patients
was performed. Patients were examined in accordance with the main requirements of the Helsinki Declaration for Biomedical Research (Seoul, 2008).
Scientific novelty. The electromyographic activity of the biopotentials of the masseter and masseter muscles in stable and advanced position of the mandible in 15 patients with a distal occlusion was compared. A significant difference was found between stable and asdvanced position of mandibular in decreasing of the following parameters: in the maximum chewing amplitude of the left anterior temporalis muscle, the maximum chewing amplitude of the right anterior temporalis muscle, n the maximum chewing amplitude of the left masseter muscle, and the maximum chewing amplitude of the right masseter muscle.
Conclusion. Тhe electromyographic study of the masticatory and temporomandibular muscles in patients with a distal occlusion, functional changes in the activity of the masticatory muscles at rest and in the advanced position of the mandible were revealed.
Key words: electromyographic activity, distal occlusion, masticatory muscles, temporal muscles.

Основною метою поверхневої електроміографії є виявлення сигналів від багатьох м’язових волокон у ділянці детектуючих поверхневих електродів. Дослідження багатьох зарубіжних і вітчизняних науковців визначили вплив сагітальних аномалій прикусу на функцію жувальних м’язів.
Метою нашого дослідження було встановлення взаємозв’язку між дистальним прикусом та активністю жувальних м’язів у ортодонтичних пацієнтів.
Методи дослідження. Проведено клінічне обстеження 15 ортодонтичних пацієнтів віком 15,33±0,86 років з дистальним прикусом. Проаналізовано результати клінічного і функціонального обстеження на початку та після завершення ортодонтичного лікування. Проведено електроміографічне дослідження жувальних та вискових м’язів у обстежених пацієнтів. Обстеження пацієнтів проводили з дотриманням основних вимог Гельсінкської Декларації щодо біомедичних досліджень (Сеул, 2008).
Наукова новизна. Проведено порівняння електроміографічної активності біопотенціалів вискового і жувального м’язів при стабільному і вимушеному (протрузії) положенні нижньої щелепи у 15 пацієнтів з дистальним прикусом. Виявлено достовірну різницю між показниками при стабільному та вимушеному положенні нижньої щелепи за такими параметрами: зниження максимальної амплітуди жування лівого переднього вискового м’язу в 1,5 раза, зменшення максимальної амплітуди жування правого переднього вискового м’язу в 1,8 раза, зниження максимальної амплітуди жування лівого жувального м’язу і зниження максимальної амплітуди жування правого жувального м’язу майже в 3 рази. 
Висновок. Під час електроміографічного дослідження жувальних і вискових м’язів у пацієнтів з дистальним прикусом виявлено функціональні зміни в активності жувальних м’язів у стані спокою і у вимушеному положенні нижньої щелепи.
Ключові слова: електроміографічна активність, дистальний прикус, жувальні м’язи, скроневі м’язи.