УДК 616.716-008.82-053.2:616.314.13

Ротова рідина, як природнє біологічне середовище, відіграє важливу роль у життєдіяльності тканин зуба, зокрема емалі, за рахунок підтримання гомеостазу порожнини рота. Мінералізувальна функція ротової рідини є основною для забезпечення вторинної мінералізації емалі після прорізування зубів. В основі регуляції обмінних процесів в емалі зуба в нормі лежать механізми, які забезпечують стан постійної динамічної рівноваги складу емалі та ротової рідини, який підтримується на необхідному рівні завдяки рівновазі двох процесів – розчиненню кристалів гідроксиапатиту емалі та їх утворення. Ротова рідина може кристалізуватися з утворенням рисунків, які відрізняються у залежності від ступеню активності каріозного процесу. Мікрокристалізація ротової рідини має індивідуальні особливості і може змінюватись під впливом різних факторів та віку. Особливої уваги заслуговують дослідження мікрокристалізації ротової рідини у залежності від рівня резистентності емалі.

Метою нашого дослідження – вивчення особливостей мікрокристалізації та мінералізувального потенціалу ротової рідини у залежності від рівня резистентності емалі.

Методи дослідження. Дослідження кристалоутворення та мінералізувального потенціалу ротової рідини проводилось у 581 дитини 5-16-річного віку м. Львова (279 хлопців та 302 дівчат). Морфологічні властивості ротової рідини оцінювали за типами кристалів. Оцінку мінералізувального потенціалу ротової рідини виражали середнім балом у залежності від типів виявлених кристалів. Діти поділялись на групи із карієсрезистентною, умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю, у залежності від рівня резистентності емалі. Результати опрацьовані статистично із використанням критерію Стьюдента.

Наукова новизна. У результаті проведених досліджень виявлено, що серед дітей з І типом кристалоутворення 72,41±8,30 % осіб мали карієсрезистентну емаль, тоді як у 6,91±4,71 % дітей емаль виявилась сприйнятливою до карієсу, тобто при цьому типі кристалоутворення є найбільш сприятливі умови для формування карієсрезистентної емалі. Натомість серед дітей з кристалами ІІІ типу лише 10,71±5,84 % мали карієсрезистентну емаль, 14,28±6,61 % – умовнорезистентну, а для більшої частини характерна каріссприйнятлива емаль. Встановлено, що мінералізувальний потенціал ротової рідини у дітей з карієсрезистентною емаллю становить, в середньому, 4,30±0,28 бала (дуже високий), а у дітей з умовнорезистентною емаллю – високий (3,59±0,37 бала), що свідчить про високу мінералізувальну здатність ротової рідини у дітей цих вікових груп. Натомість у дітей, у яких емаль є сприйнятливою до карієсу середнє значення мінералізувального потенціалу ротової рідини складає 1,91±0,52 бала, що відповідає низькому рівню. Значення мінералізувального потенціалу у дітей із карієсрезистентною емаллю в 2,25 раза вище порівняно із дітьми з карієссприйнятливою емаллю. У дітей із карієсрезистентною та умовнорезистентною емаллю середнє значення мінералізувального потенціалу ротової рідини у всіх вікових групах відповідає високому рівню.

Висновки. Мікрокристалізуюча функція ротової рідини має індивідуальні особливості і залежить від віку та рівня резистентності емалі. Найбільш сприятливе кристалоутворення установлено у дітей 9-16 років, яке проявляється значним збільшенням кристалів ІІ та І типів. У активний період прорізування постійних зубів, тобто в 5-8 років, виявлена перевага кристалів III та ІІ типів та найнижчі значення мінералізувального потенціалу, що свідчить про знижену мінералізувальну функцію ротової рідини у дітей у цей віковий період. Виявлено, що серед дітей з І типом кристалоутворення 72,41±8,30 % осіб мали карієсрезистентну емаль, тоді як у 6,91±4,71 % дітей емаль виявилась сприйнятливою до карієсу, що обумовлює формування карієсрезистентної емалі при цьому типі кристалоутворення. Встановлено, що значення мінералізувального потенціалу у дітей із карієсрезистентною емаллю в 2,25 раза перевищує значення мінералізувального потенціалу ротової рідини у осіб, у яких емаль є карієссприйнятливою. Отримані результати дослідження обґрунтовують необхідність проведення профілактичних заходів, направлених на формування резистентності емалі до карієсогенних факторів. 
Ключові слова: діти, ротова рідина, мікрокристалізація, мінералізувальний потенціал, резистентність емалі.

УДК 616.311.2-002-036.12-053.2-06:616.899]-08

Резюме. Поширеність запальних захворювань тканин пародонта у дітей із психоневрологічними розладами сягає 100 %. Стоматологічна допомога таким дітям вимагає особливого підходу, а традиційні схеми лікування та профілактики запальних захворювань тканин пародонта потребують удосконалення з урахуванням особливостей клінічного статусу дітей з олігофренією. 
Мета дослідження – розпрацювати та клінічно оцінити ефективність комплексу заходів для лікування хронічного катарального гінгівіту в дітей з олігофренією.
Матеріали і методи. Під спостереженням перебувало 54 дитини віком 12 років з олігофренією І ст. тяжкості, у яких діагностовано хронічний катаральний гінгівіт (ХКГ). З них до основної групи ввійшло 26 дітей, 28 дітей склали групу порівняння. Лікування ХКГ у дітей основної групи здійснювали за розпрацьованою схемою, яка включала екзогенні та ендогенні заходи. У дітей групи порівняння лікування ХКГ проводили відповідно до регіональних протоколів надання стоматологічної допомоги. Оцінку ефективності комплексної терапії ХКГ у групах дослідження здійснювали через 1; 6; 12 та 24 місяці на підставі клінічних змін, параклінічних індексів, рівня гігієни порожнини рота.
Результати досліджень та їх обговорення. Результати дослідження показали, що через два роки після застосування лікувально-профілактичного комплексу кількість дітей основної групи, у якихспостерігали стабілізацію стану тканин пародонта, зменшувалась, ніж на початку спостереження, проте у дітей групи порівняння цей показник був нижчим більш ніж у 1,5 раза. Ефективність запропонованого лікувально-профілактичного комплексу в дітей з олігофренією при наявності запальних процесів тканин пародонта також відображався у динаміці пародонтальних індексів та індексу гігієни порожнини рота. Відзначається покращення стану гігієни ротової порожнини, що може бути зумовлено, на нашу думку, проведенням професійної гігієни, контролем якості чищення зубів, а також гігієнічним навчанням дітей та їх батьків. 
Висновки. Спостереження за дітьми з олігофренією протягом двох років застосування комплексу заходів для лікування хронічного катарального гінгівіту та нормалізації стану тканин пародонта підтвердило ефективність запропонованого комплексу покращенням стану ясен та гігієни порожнини рота, а також позитивною динамікою у показниках пародонтологічних індексів.

УДК 616.314.2+616.716.1/.4)-007.1-053.2-02:611.316-008.81

Одним із чинників розвитку карієсу зубів у дітей із зубощелепними аномаліями є недостатня мінералізація емалі в різні вікові періоди, тобто знижена її резистентність. Важливу роль у формуванні резистентності емалі відіграє ротова рідина, зокрема її фізичні властивості, мінералізувальний потенціал і захисні механізми. Коливання рН ротової рідини суттєво залежить від гігієнічного стану ротової порожнини, характеру їжі. Водночас можливість доступу мінеральних елементів до поверхні емалі значно погіршується в разі підвищення в’язкості та зниження швидкості слиновиділення ротової рідини. Це, своєю чергою, призводить до зниження процесів дифузії в емалі зуба і створення умов для розвитку демінералізації емалі.
Мета дослідження. Дослідження особливостей фізичних властивостей ротової рідини в дітей із зубощелепними аномаліями при різних рівнях резистентності емалі.
Матеріал і методи дослідження. Оцінено фізичні властивості ротової рідини (рН, швидкість слиновиділення і в’язкість) у 88 дітей 12 і 15 років із зубощелепними аномаліями (45 осіб із карієсрезистентною емаллю і 53 особи зі зниженою резистентністю і карієсосприйнятливою емаллю). Характер прикусу (аномалії положення окремих зубів, аномалії зубних рядів, аномалії прикусу) оцінювали за класифікаціями Енгля Е. (1889) і Калвеліса Д.А. (1957).
Результати дослідження. Виявлено, що концентрація іонів водню в ротовій рідині обстежених дітей із ЗЩА, у середньому, становить 6,67±0,05 од., а в’язкість і швидкість слиновиділення – 2,32±0,06 відн. од. і 0,43±0,02 мл/хв. У дітей із аномаліями окремих зубів середнє значення рН ротової рідини становить 6,93±0,08 од., тоді як з аномаліями зубних рядів і аномалій прикусу спостерігається зміщення рН у кислу сторону. У дітей 12 і 15 років з аномаліями прикусу і карієсрезистентною емаллю рН ротової рідини вища на 7,46% і 7,85%, відповідно, порівняно з дітьми з УР-КС емаллю, в’язкість ротової рідини нижча на 40,49% і 33,48%, відповідно, а швидкість слиновиділення вища на 26,19% і 22,92%, що змінює функцію ротової рідини в останніх у сторону демінералізувального розчину.
Висновки. Отже, виявлені зміни фізичних властивостей ротової рідини в дітей із ЗЩА і зниженою резистентністю емалі можуть мати велике значення в патогенезі розвитку карієсу зубів, оскільки при таких станах функція ротової рідини переходить із мінералізувальної в демінералізувальну.
Ключові слова: діти, резистентність емалі, ротова рідина, зубощелепні аномалії.