УДК 616.718.1-009.7-08:615.214.23

Анотація

Вступ. Хронічний біль у нижній частині спини – джерело страждань мільйонів людей, а також одна з основних причин інвалідизації населення в розвинутих країнах світу. На жаль, сьогодні не існує однозначного уявлення про патогенез хронічного болю, а також узагальненого послідовного підходу до лікування. Формування хронічного болю – складний та багатогранний процес, на який можуть впливати різні фактори. У статті проаналізовано клінічний перебіг больового синдрому, проаналізовано показники тривожності, депресії, якості життя та оцінено рівні субстанції Р і кортизолу в крові пацієнтів на тлі лікування дулоксетином.

Мета дослідження – оцінити вплив дулоксетину на клінічний перебіг та біохімічні показники у пацієнтів із хронічними вертеброгенними попереково-крижовими больовими синдромами після комплексного стаціонарного лікування.

Методи дослідження. Проведено комплексне клінічне обстеження та визначення біохімічних показників (кортизолу і субстанції Р) у сироватці крові 45 пацієнтів (середній вік – (41,2±11,2) року, кількість чоловіків – 26 (57,7 %), кількість жінок – 19 (42,3 %)). Біохімічні показники визначали методом імуноферментного аналізу без екстракції в зразках сироватки крові.

Результати й обговорення. Через 8 тижнів приймання дулоксетину в дозі 60 мг 1 раз на день у пацієнтів із хронічними вертеброгенними попереково-крижовими больовими синдромами зменшилось вираження больового синдрому, вірогідно (р<0,05) знизилась поширеність клінічних симптомів (напруження мʼязів спини, анталгічного сколіозу, симптому Ласега), покращилась рухомість поперекового відділу хребта (за даними пальце-підлогової проби, з (23,12±2,31) до (16,46±2,26) см). Також вірогідно зменшились показники тривожності, депресії та поліпшилась якість життя (р<0,05). Рівень субстанції Р у крові знизив­ся з (8,25±2,35) до (6,11±2,71) нг/мл, а кортизолу – з (379,3±93,1) до (212,2±88,0) нмоль/л (p>0,05).

Висновок. Призначення дулоксетину після закінчення стаціонарного лікування пацієнтів із хронічними вертеброгенними попереково-крижовими больовими синдромами приводить до покращення клінічних метрик, зменшення вмісту кортизолу і субстанції Р у крові.

УДК: 616.831-001-036.1-02:616.831-001.34

На підставі обстеження 277 пацієнтів у віддаленому періоді гострої черепно-мозкової травми встановлено особливості термінів виникнення, клінічних виявів (синдромів) та особливостей перебігу травматичної хвороби головного мозку залежно від важкості перенесеної травми. У більшості обстежених хворих травматична хвороба головного мозку розвивалась у терміни від 1 до 5 років. У структурі потерпілих переважали чоловіки з легкою черепно-мозковою травмою віком до 40 років. Провідними клінічними виявами були цефалгія і когнітивні розлади, дуже рідко спостерігався паркінсонічний синдром. Отримані дані свідчать про необхідність профілактики розвитку травматичної хвороби головного мозку при проведенні лікувальних заходів у гострому і проміжному періоді черепно-мозкової травми.
Ключові слова: черепно-мозкова травма, травматична хвороба головного мозку, клінічні синдроми.

УДК: 616.831-001-07: 616.15-07]-052-057.36

Черепно-мозкова травма (ЧМТ) та її наслідки є медичною і соціально-економічною проблемою, тому постає питання ефективності діагностики та лікувальних заходів її ранніх і віддалених наслідків. Обстановка збройного конфлікту, який точиться в нашій державі, призвела до збільшення кількості випадків бойової ЧМТ. Наявність в патоґенезі ЧМТ порушень мінерального гомеостазу стало метою дослідження для доповнення критеріїв діагностики і виявлення лабораторних маркерів, шляхом визначення вмісту 14 мікроелементів сироватки крові та розроблення патогенетично обґрунтованих методів лікування ЧМТ легкого і середнього ступенів тяжкості, як у потерпілих мирної території, так і в бійців операції об’єднаних сил (ООС).

УДК: 616.831-001: 616.89-008.454-008.46/.47]-036-057.36

Черепно-мозкова травма (ЧМТ) залишається однією з найактуальніших проблем сучасної медицини. Кількісне зростання травм головного мозку займає вагоме місце і поступається лише цереброваскулярним захворюванням та онкопатології. ЧМТ не здає своїх лідерських позицій серед причин інвалідності у людей молодого і середнього віку, найбільш активної в трудовому і соціальному сенсі частини населення. Зростання частоти ЧМТ, особливо кількості її віддалених наслідків, свідчить про недостатнє розв’язання проблеми діагностики і лікування травм головного мозку. Останніми роками почастішали локальні військові конфлікти, що призвело до збільшення випадків бойової ЧМТ, яка переважає у структурі бойових травматичних ушкоджень головного мозку і є причиною психопатологічних станів.