УДК:  616.716.8:616.314.165-002.3]-018.4-07-089

Мета дослідження: проаналізувати дані сучасної вітчизняної та закордонної фахової літератури, які присвячені новим хірургічним методам лікування одонтогенних кіст, висвітлити результати власних клінічних досліджень щодо ефективності розпрацьованих методик операції цистектомії в щелепових кістках та їх анестезіологічного забезпечення.
Матеріали та методи. У дослідженні використано аналітичний та бібліосемантичний методи. Пошук наукової інформації щодо інтересуючої медичної тематики за період із 2010 по 2021 роки проводився в базах даних електронних пошукових систем.
Результати. Застосування стандартних методик провідникових анестезій трійчастого нерва не завжди є достатньо ефективними під час операцій цистектомії у бічних ділянках нижньої щелепи, що пояснюється варіабельністю розгалуження трійчастого нерва, можливістю додаткової іннервації щелепною гілкою від поверхневого шийного нервового сплетення. При врахуванні цих анатомічних факторів вдається безболісно провести цистектомію одонтогенних кіст на нижній щелепі. Під час проведення ороназальної цистектомії доцільно здійснювати блокаду носопіднебінного нерва у середньому носовому ході. Модифіковані
методики марсупіалізації можуть застосовуватись як самостійний метод лікування одонтогенних кіст
великих розмірів, або поєднуватись із радикальним видаленням оболонки кісти. Застосування ультразвукової хірургічної техніки зменшує ризик пошкодження прилеглих м’яких тканин під час енуклеації оболонок кіст у складних топографо-анатомічних зонах. Використання сучасних лазерних технологій та медичної апаратури, яка генерує високочастотні радіохвилі, дозволяє підвищити ефективність хірургічного лікування одонтогенних
кіст щелеп. При застосуванні методик ендовідеохірургії знижується відсоток інтраопераційних  ускладнень. Впровадження в стоматологічну практику комп’ютерної просторової візуалізації анатомічних об’єктів дало можливість розробити нові хірургічні технології прецизійної керованої остеотомії й резекції верхівок коренів жувальних зубів, прилеглих до оболонок радикулярних кіст.
Висновки. У сучасній клінічній практиці застосовуються технічні розробки, які базуються на новітніх досягненнях лазерної оптики, радіофізики, біоакустики, комп’ютерних технологій, що дозволило мінімізувати травматизм під час проведення операцій цистектомії, знизити частоту інтраопераційних ускладнень. Індивідуально-анатомічні особливості іннервації щелепно-лицевої ділянки необхідно враховувати під час анестезіологічного забезпечення операцій цистектомії та цистотомії у щелепових кістках. 

УДК 616.716-008.82-053.2:616.314.13

Ротова рідина, як природнє біологічне середовище, відіграє важливу роль у життєдіяльності тканин зуба, зокрема емалі, за рахунок підтримання гомеостазу порожнини рота. Мінералізувальна функція ротової рідини є основною для забезпечення вторинної мінералізації емалі після прорізування зубів. В основі регуляції обмінних процесів в емалі зуба в нормі лежать механізми, які забезпечують стан постійної динамічної рівноваги складу емалі та ротової рідини, який підтримується на необхідному рівні завдяки рівновазі двох процесів – розчиненню кристалів гідроксиапатиту емалі та їх утворення. Ротова рідина може кристалізуватися з утворенням рисунків, які відрізняються у залежності від ступеню активності каріозного процесу. Мікрокристалізація ротової рідини має індивідуальні особливості і може змінюватись під впливом різних факторів та віку. Особливої уваги заслуговують дослідження мікрокристалізації ротової рідини у залежності від рівня резистентності емалі.

Метою нашого дослідження – вивчення особливостей мікрокристалізації та мінералізувального потенціалу ротової рідини у залежності від рівня резистентності емалі.

Методи дослідження. Дослідження кристалоутворення та мінералізувального потенціалу ротової рідини проводилось у 581 дитини 5-16-річного віку м. Львова (279 хлопців та 302 дівчат). Морфологічні властивості ротової рідини оцінювали за типами кристалів. Оцінку мінералізувального потенціалу ротової рідини виражали середнім балом у залежності від типів виявлених кристалів. Діти поділялись на групи із карієсрезистентною, умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю, у залежності від рівня резистентності емалі. Результати опрацьовані статистично із використанням критерію Стьюдента.

Наукова новизна. У результаті проведених досліджень виявлено, що серед дітей з І типом кристалоутворення 72,41±8,30 % осіб мали карієсрезистентну емаль, тоді як у 6,91±4,71 % дітей емаль виявилась сприйнятливою до карієсу, тобто при цьому типі кристалоутворення є найбільш сприятливі умови для формування карієсрезистентної емалі. Натомість серед дітей з кристалами ІІІ типу лише 10,71±5,84 % мали карієсрезистентну емаль, 14,28±6,61 % – умовнорезистентну, а для більшої частини характерна каріссприйнятлива емаль. Встановлено, що мінералізувальний потенціал ротової рідини у дітей з карієсрезистентною емаллю становить, в середньому, 4,30±0,28 бала (дуже високий), а у дітей з умовнорезистентною емаллю – високий (3,59±0,37 бала), що свідчить про високу мінералізувальну здатність ротової рідини у дітей цих вікових груп. Натомість у дітей, у яких емаль є сприйнятливою до карієсу середнє значення мінералізувального потенціалу ротової рідини складає 1,91±0,52 бала, що відповідає низькому рівню. Значення мінералізувального потенціалу у дітей із карієсрезистентною емаллю в 2,25 раза вище порівняно із дітьми з карієссприйнятливою емаллю. У дітей із карієсрезистентною та умовнорезистентною емаллю середнє значення мінералізувального потенціалу ротової рідини у всіх вікових групах відповідає високому рівню.

Висновки. Мікрокристалізуюча функція ротової рідини має індивідуальні особливості і залежить від віку та рівня резистентності емалі. Найбільш сприятливе кристалоутворення установлено у дітей 9-16 років, яке проявляється значним збільшенням кристалів ІІ та І типів. У активний період прорізування постійних зубів, тобто в 5-8 років, виявлена перевага кристалів III та ІІ типів та найнижчі значення мінералізувального потенціалу, що свідчить про знижену мінералізувальну функцію ротової рідини у дітей у цей віковий період. Виявлено, що серед дітей з І типом кристалоутворення 72,41±8,30 % осіб мали карієсрезистентну емаль, тоді як у 6,91±4,71 % дітей емаль виявилась сприйнятливою до карієсу, що обумовлює формування карієсрезистентної емалі при цьому типі кристалоутворення. Встановлено, що значення мінералізувального потенціалу у дітей із карієсрезистентною емаллю в 2,25 раза перевищує значення мінералізувального потенціалу ротової рідини у осіб, у яких емаль є карієссприйнятливою. Отримані результати дослідження обґрунтовують необхідність проведення профілактичних заходів, направлених на формування резистентності емалі до карієсогенних факторів. 
Ключові слова: діти, ротова рідина, мікрокристалізація, мінералізувальний потенціал, резистентність емалі.