УДК: 616.31-085.38: (612.115.1 + 612.111.7)

 Вступ. У 2001 році J. Choukroun та співавтори запропонували новий вид фібринового згустку – багатий на лейкоцити та тромбоцити фібрин (L-PRF). Збагачений лейкоцитами і тромбоцитами фібрин застосовують у хірургічних втручаннях у хірургічній стоматології та щелепно-лицевій хірургії. Мета дослідження. Провести ретроспективний аналіз вітчизняних та закордонних джерел наукової літератури, у яких розглянуто історію винайдення, класифікацію, протоколи отримання та варіанти застосування методики лейкоцитарних фібринових згустків, збагачених тромбоцитами у клінічних умовах. Матеріали та методи дослідження. У викладеному ретроспективному аналізі фахових медичних публікацій було вивчено 26 фундаментальних закордонних літературних джерел із глибиною пошуку від 1970 по 2023 рік. Результати. Загальними спільними ознаками продуктів, отриманих із власної крові реципієнта, є: використання пробірок з антикоагулянтами і негайне центрифугування крові після її забору. Основні переваги: простота технології приготування; економічна вигідність; біосумісність; здатність до пролонгованого вивільнення факторів росту; наявність протоколу методики у вільному доступі. Відомі закордонні дослідження використання збагаченого лейкоцитами та тромбоцитами фібрину в ортодонтичному лікуванні для оптимізації ретракції ретенованих ікол верхньої щелепи; закриття перфорацій мембрани Шнайдера; лікування важких форм пародонтиту; виповнювання лунок нижніх третіх молярів; за негайного встановлення дентальних імплантатів після екстракції зубів та в лікуванні периімплантитів; у разі біфосфонатних остеонекрозів щелеп; лікування незрощень альвеолярного відростка верхньої щелепи в дітей. Висновки. Багаторічний досвід науковців і клініцистів із різних куточків планети доводить доцільність, дієвість і багатовекторність застосування L-PRF у лікуванні патологічних процесів щелепно-лицевої ділянки. 

УДК 616.31-002.3-085.262.1.468.7

Вступ. Поширеність одонтогенних абсцесів та флегмон залишається високою. Вони характеризуються важкістю перебігу, антибіотикорезистентністю, розвитком важких ускладненнь. Відомі методи післяопераційного місцевого лікування вказаних патологічних процесів мають низку недоліків та не завжди високу ефективність. Серед таких варіантів покращення менеджменту післяопераційного лікування гнійно-запальних ран варто розглянути застосування гідрогелевих пов’язок.
Мета дослідження. Оцінити клінічну ефективність застосування гідрогелевих пов’язок насичених іонами срібла та антиоксидантним препаратом для місцевого лікування одонтогенних абсцесів та флегмон.
Матеріали і методи дослідження. 50 пацієнтів з одонтогенними абсцесами та флегмонами щелепно-лицевої ділянки були розподілені на дві групи. Група порівняння (20 пацієнтів) - застосовували стандартне лікування, яке передбачало розкриття запального вогнища, евакуацію гнійного ексудату та дренування гнійника. Основна група (30 пацієнтів) - для перев’язок використовували гідрогелеві пов’язки насичені іонами срібла та антиоксидантним препаратом. При клінічній оцінці загоєння ран враховували терміни зникнення перифокального набряку, припинення виділення ексудату, появу одиночних грануляцій, виповнення зрілими грануляціями, появу краєвої епітелізації.
Результати досліджень та їх обговорення. Припинення виділення гнійного ексудату припинялося приблизно на 1,5 доби швидше у хворих основної групи (2,5±0,4 доба), ніж у хворих контрольної групи (3,9±0,5 доба). Поява одиночних грануляцій спостерігалася на 4,8±0,3 добу у пацієнтів основної групи. Поява поодиноких грануляцій та виповнення рани молодою грануляційною тканиною відбувалося на 6,5±0,4 добу. Виповнення зрілою грануляційною тканиною відбувалося на 5,9±0,6 у основній групі та на 7,8±0,5 добу у контрольній. Поява краєвої епітелізації у пацієнтів, яким для місцевого лікувального впливу використовували іони срібла та антиоксидантний препарат відмічалася на 6,7±0,5 добу, що майже на дві доби швидше, ніж у контрольній групі (8,9±0,3 доба). Терміни загоєння статистично достовірно скоротилися в середньому на 25 % у порівнянні з класичною терапією. Так, очищення від ексудату відбувалося на 36 % швидше в основній групі. Поява поодиноких та зрілих грануляцій відмічалася на 24 % та 26 % швидше, порівняно з групою порівняння. Початок краєвої епітелізації ран був на 25 % швидше у пацієнтів основної групи.
Висновки. Очищення рани від некротичних тканин, припинення виділення гнійного ексудату, поява грануляцій зменшення колатерального набряку свідчить про перехід фази ексудації у проліферативну фазу, який відбувався у значно коротші терміни у основній групі, ніж у групі порівняння.