Abstract

Background and Clinical Significance: Implant rehabilitation of patients with acquired maxillofacial defects remains challenging, particularly following high-energy war-related trauma. Gunshot and mine blast injuries frequently result in extensive hard and soft tissue loss, often requiring complex reconstructive procedures. Although cortically anchored implants have been successfully used in patients with severe maxillary atrophy and selected traumatic defects, evidence supporting their use for the immediate rehabilitation of critical-size war-related maxillary defects remains limited. Cortically anchored singlepiece implants used in conjunction with an immediate loading protocol may provide an alternative rehabilitation strategy for selected patients who decline, or are unsuitable for, conventional implants and bone-grafting procedures. Case Presentation: Two patients with critical-size maxillary defects (approximately 3 cm) resulting from gunshot and mine blast injuries are presented. Treatment consisted of extraction of non-restorable teeth, placement of cortically anchored single-piece implants, including tubero-pterygoid implants, followed by immediate loading with fixed hybrid metal–acrylic hybrid prostheses. Clinical and radiological evaluation was performed using panoramic radiography and cone-beam computed tomography. Conclusion: Successful implant-supported prosthetic rehabilitation was achieved in both patients. Cortically anchored implants engaging the basal bone of the maxilla provided stable support for immediately loaded fixed prostheses despite substantial hard and soft tissue loss. Functional and aesthetic outcomes were satisfactory. Immediate prosthetic rehabilitation was successfully completed in both patients. A 12-month clinical and radiographic follow-up was available for one patient and demonstrated stable implant function without biological or prosthetic complications. Longterm follow-up of the second patient was not available because of active military service. Cortically anchored implant-supported hybrid prostheses may represent a viable treatment option for selected patients with critical-size maxillary defects resulting from gunshot or mine blast injuries, enabling rapid restoration of oral function and facial aesthetics while avoiding extensive bone-grafting procedures. 

 617.51+617.53):616.75-002.4

Некротизуючий фасціїт є однією з найтяжчих форм інфекційно-некротичних уражень м’яких тканин із швидким прогресуванням, системною інтоксикацією та високою летальністю. Найчастіше уражаються кінцівки та промежина, тоді як ураження ділянок голови й шиї трапляється рідко; ще рідкіснішим є черепно-лицевий варіант, який, зазвичай, описують у вигляді поодиноких спостережень. Метою дослідження було узагальнити досвід лікування 14 пацієнтів із черепно-лицевим некротизуючим фасціїтом, охарактеризувати ранні та пізні клінічні прояви, хірургічну тактику та результати, а також визначити чинники, що зумовлюють несприятливий перебіг захворювання. Матеріал та методи. Проведено ретроспективне обсерваційне одноцентрове дослідження (Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, 1999–2024 рр.). Із 150 хворих на некротизуючий фасціїт різних локалізацій відібрано 14 дорослих пацієнтів із черепно-лицевою формою. Проаналізовано демографічні показники, фактори ризику, час від появи симптомів до госпіталізації, клінічний перебіг, зокрема періорбітальні прояви, обсяг хірургічних втручань, способи закриття дефектів і летальність. Чоловіки становили 78,6% вибірки (11/14), вік пацієнтів коливався від 28 до 81 року. У 12 (85,7%) хворих імовірним тригером була травма голови чи обличчя; поширеними коморбідними станами були цукровий діабет і зловживання алкоголем. Час від дебюту до госпіталізації коливався від 2 до 7 діб. Результати. Ранній період (перші 24-48 год) характеризувався гіпертермією, загальною слабкістю, болем, локальною гіперемією та періорбітальним набряком, який відзначали у всіх пацієнтів і розцінювали як «сигнальний» симптом, що потребує невідкладного дообстеження та ургентної хірургічної санації джерела інфекції. У разі прогресування (після приблизно третьої доби) спостерігали наростання набряку обличчя, некрози шкіри волосистої частини голови, періорбітальні некрози, а також ознаки енцефалопатії, сепсису та поліорганної дисфункції. Періорбітальне ураження виявлено у 4 пацієнтів (28,6%), причому три випадки двобічної локалізації процесу завершилися летально. Загальна летальність становила 28,6% (4/14). Усім хворим виконували розширену некректомію з повторними санаціями; для підготовки рани до закриття використовували сучасні методи місцевого лікування, включно з ксенодермотрансплантатами, насиченими наночастинками срібла, та штучними замінниками шкіри. Остаточне відновлення покривів здійснювали шляхом вільної аутодермопластики або пластики місцевими тканинами. Висновки. Черепно-лицевий некротизуючий фасціїт є рідкісною, але високолетальною формою хірургічної інфекції, у якій поєднання періорбітального набряку та інтенсивного болю має розцінюватися як показання до невідкладного дообстеження та ургентної хірургічної санації джерела інфекції. Затримка первинної санації понад три доби й двобічні періорбітальні некрози в нашій когорті описово пов’язані з летальним наслідком і повинні враховуватися під час формування тактики лікування