УДК 616.716.4:616.089.843 

Використання так званих горбово-крилоподібних імплантатів для реабілітації пацієнтів з дефектами зубного ряду в дистальних відділах верхньої щелепи набуває все більшої популярності серед фахівців імплантологічного профілю. Метою цієї роботи було вивчення особливостей анатомічної
будови крилоподібно-верхньощелепного з’єднання як передумови горбово-крилоподібної імплантації.
Матеріали та методи. Здійснено пошук літературних джерел за останні 20 років в наукометричних медичних базах інформації SciVerse, PubMed-NCBI, Medline, CochraneLibrary, EMBASE, ResearchGate за ключовими словами: «Pterygomaxillary junction», «Morphometric analisys», «Conebeam computed tomography». Усього проаналізовано 65 джерел анґлійською мовою та українською мовами, з яких відібрано ті, що стосуються променевого та кадаверного дослідження крилоподібно-верхньощелепного з’єднання. З інформаційної бази Центру медичної 3Д-діагностики (м. Львів) було рандомізовано відібрано 30 комп’ютерних томографій верхньої щелепи пацієнтів (жінок – 18, чоловіків – 12 віком 34-72 роки), які звертались для проведення дослідження впродовж 2020-2024 років. Обстеження пацієнтів проводилося на конусно-променевому комп’ютерному томографі Vatech Pax-i3D Green (Південна Корея). Сканування проводилось в режимі 9х12 см, з величиною вокселя 0,2 мм, що дозволило отримати максимальну чіткість дрібних анатомічних елементів верхньої щелепи та суміжних анатомічних структур. Опрацювання результатів комп’ютерних томографій проводилося в програмі візуалізації Ez3D2009 та Xelis Dental (Південна Корея). Результати та висновки. Аналіз доступних джерел фахової літератури вказує на те, що існують етнічні, вікові та статеві особливості будови крилоподібно-верхньощелепного з’єднання. Дослідження іноземних фахівців вказують на доволі суттєві відмінності у довжині та ширині крилоподібно-верхньощелепного з’єднання у представників різних популяцій, зокрема європейських і азійських. Водночас показники товщини з’єднання не характеризувались статистично значимими відмінностями. Деякі науковці вказують на наявність статевих відмінностей будови крилоподібно-верхньощелепного з’єднання, а також різницю між правими і лівими з’єднаннями в одного індивідуума. Значну різницю виявлено і при аналізу кута розміщення крилоподібно-верхньощелепного з’єднання до серединно-сагітальної площини. У нашому власному дослідженні 30-ти конусно-променевих комп’ютерних томограм пацієнтів різної статі та віку виявлено, що довжина, ширина та товщина крилоподібноверхньощелепного з’єднання становила 12,9±1,24 мм, 10,0±0,9 мм та 3,4±0,6 мм відповідно, а показник ангуляції до серединно-сагітальної лінії – 103,0±5,4, що узгоджується з повідомленнями одних дослідників та суттєво відрізняється від інших. Наявні розбіжності у показниках довжини, ширини, товщини та ангуляції крилоподібно-верхньощелепного з’єднання, пов’язані з етнічними, віковими, статевими особливостями анатомічної будови свідчать про доцільність подальшого проведення наукових досліджень у вказаному напрямку, зокрема із більшою вибіркою. 

УДК 616.314.7-089.844:9612.115.1+612.753)]-036.82

Питання оптимізації загоєння кісткових дефектів після операції атипового видалення ретинованих третіх молярів не втрачає своєї актуальності. Технології виготовлення та клінічного застосування автологічного дентин-графту, які запропонували нещодавно іноземні фахівці, дозволяє по-новому підійти до вирішення згаданої вище проблеми.
Мета дослідження – провести біометричну та денситометричну оцінку застосування автологічного дентин-графту для заміщення залишкових кісткових порожнин після видалення ретинованих нижніх третіх молярів.
Матеріали і методи. Проведено обстеження та лікування 16 хворих (10 жінок та 6 чоловіків віком (25,2±7,0) року) з ретенцією та дистопією, ускладненнями карієсу та перикоронаритом нижніх третіх молярів, яких поділили на основну (9 пацієнтів, виконували їм заміщення післяекстракційних дефектів автологічним дентин-графтом (АДГ) та контрольну (7 осіб, післяекстракційні дефекти у яких загоювались під кров’яним згустком). Приготування АДГ із видалених зубів у пацієнтів основної групи відбувалось в умовах операційної безпосередньо під час виконання хірургічного втручання за допомогою пристрою Smart Dentin Grinder (KometaBio, США) з його наступною стерилізацією спиртовим розчином та нейтралізацією фосфатним буферним
розчином згідно з рекомендованим протоколом. Контрольні клінічні огляди призначали на 1, 3, 8–10 доби після операції. У післяопераційному періоді усі пацієнти отримували однакову протизапальну та симптоматичну терапії та проводили певні дослідження.
Результати досліджень та їх обговорення. Терміни повної епітелізації рани та зняття швів були швидшими у пацієнтів основної групи ((8,56±0,72) доби) порівняно з хворими контрольної ((10,13±0,5) доби), p<0,05, що може свідчити про опосередкований вплив факторів росту, які містяться в АДГ для загоєння м’яких тканин. Глибина пародонтальної кишені ззаду другого моляра була достовірно меншою (p<0,05) у пацієнтів основної групи як на 3-й, так і на 6-й місяці порівняно з хворими контрольної групи. При визначенні рівня втрати кісткової тканини по горизонталі на сканах конусно-променевої комп’ютерної томографії (КПКТ) зафіксовано достовірну розбіжність (р<0,05) між показниками у пацієнтів основної та контрольної груп. На 3-й місяць виявлено значні статистичні відмінності у показниках щільності кісткової тканини у ділянці післяекстракційних дефектів у хворих основної та контрольної груп (р<0,001). На 6-й місяць спостереження вищезгадана тенденція зберігалась.
Висновки. Використання власних ретинованих зубів пацієнтів у вигляді дентинного грануляту для заміщення післяекстракційних дефектів сприяє мінімізації кістковотканинної втрати у ділянці операції, попереджає утворення пародонтальної кишені ззаду другого моляра, пришвидшує процес формування кісткової тканини з опт