Актуальність проблеми. Одним із актуальних напрямків серед наукових досліджень є вивчення мотивації професійної діяльності лікарів, аналіз життєвих цінностей і потреб, що лежать в площині трудової поведінки, виявлення причин, які мотивують та демотивують, дослідження їх умов праці та пошук мотиваційних чинників. В системі вищої освіти на післядипломному рівні підготовки спеціалістів, формування лікарів, як висококваліфікованих фахівців, можливе лише при сформованому мотиваційно-ціннісному відношенні в його професійному становленні. Процес мотивації включає створення готовності до дії, вибір спрямованості, засобів і способів дії, місця і часу дії, оцінку вірогідності успіху, формування впевненості в правильності і необхідності дій. В процесі формування мотивації беруть участь такі фактори: потреби, цілі, світогляд, особливості характеру та самопозиціонування, фізичні та психічні можливості, функціональні й емоційні стани, переживання, знання про середовище та прогноз його змін.
Мета. Встановити, що визначає мотивацію вибору лікарями-інтернами спеціальності «Анестезіологія».
Матеріал і методи. Проведено анонімне анкетування 72 лікарів-інтернів, які проходили навчання за фахом «Анестезіологія» на кафедрі анестезіології та інтенсивної терапії ФПДО ЛНМУ ім. Данила Галицького. В анкетах пропонувалося оцінити 12 мотиваційних чинників вибору лікарями-інтернами спеціальності, які згруповані в 4 блоки.
Результати. Аналізуючи результати дослідження можна стверджувати, що популярність і престижність спеціальності «Анестезіологія» є провідним мотивом для більшості інтернів.
Мотиваційні чинники є усвідомленим внутрішнім спонуканням інтерна до активного вибору професійної діяльності. Результати проведеного нами дослідження свідчать, що більшість респондентів відзначаються високим рівнем професійної спрямованості, а мотивація є індикатором схильності та готовності лікаря-інтерна
працювати за обраним фахом «Анестезіологія». Провідним мотивом для більшості інтернів (69,4 %) є соціальна
значущість спеціальності «Анестезіологія». В той же ж час 63,9% респондентів вважають, що з такою спеціальністю ймовірніше працевлаштуватися. Частина інтернів (41,7 %) думають, що зможуть самореалізуватися, використовуючи свої здібності в навчанні і роботі. Професійна спрямованість визначалась у 22,2 % респондентів, серед них: 37,5 % подобається робота в операційній і в однаковій ступені (по 31,25 %) приваблює робота з медичною технікою та лікування тяжкохворих пацієнтів. 30,3 % інтернам імпонує знаходитись в середовищі професіоналів та освічених людей. 28 % вважають, що обрана спеціальність дасть поштовх для самовдосконалення. Сімейна традиція та поради батьків мали вплив на вибір спеціальності «Анестезіологія» в ¼ лікарів-інтернів. 19,4 % респондентів вважають, що працюючи анестезіологом, можуть отримати визнання та завести корисні контакти, а 16,7 % матимуть можливість для творчого розкриття та участі в наукових розробках. Лише 5,6 % респондентів зазначили, що попали в інтернатуру з анестезіології випадково, не знаючи специфіки роботи.
Висновки. Аналіз анкетних даних показав, що мотивація вибору респондентів орієнтована на професійно-медичні цінності та спонукання особистості до здійснення лікарської діяльності і реалізацію власних мотивів.

Актуальність проблеми. Реалізація принципів FAST-Track і ERAS в плановій хірургії у соматично стабільних пацієнтів без вираженої коморбідної патології, з оцінкою за ASA I, II, III дозволяє зменшити кількість періопераційних ускладнень, тривалість перебування в операційному блоці та у ВАІТ, часу ШВЛ, термінів госпіталізації. Післяопераційна летальність хворих З ASA ІІ складає 0,27-0,4%, у хворих з ASA ІІІ є вищою – 1,8-4,3 %[1, 2].
Саме тому преабілітація – комплекс заходів тривалістю 2-6 тижнів, скерованих на збільшення витривалості перед плановим оперативним втручанням і толерантності до фізичних навантажень, аеробного метаболізму, зменшення ризику, насамперед, судинних та респіраторних ускладнень [2].
Мета роботи підвищення якості періопераційного періоду хворих з коморбідною патологією шляхом застосування преабілітаційних заходів.
Матеріали та методи. Обстежено 19 пацієнтів, віком 49-88 років, з оцінкою ASA ІІІ для проведення планового лапароскопічного втручання на органах черевної порожнини. Виявлена супутня патологія: хронічна серцева недостатність (III–IV ФК по класифікації NYHA) – 14 хворих, порушення ритму і провідності серця – 7 хворих, клапанні вади – 8 хворих, ожиріння ІІІ-IY ст. – 11 хворих, синдром сонного апное – 8 пацієнтів, хронічне обструктивне захворювання легень – 8 хворих, інсулінзалежний цукровий діабет – 9 хворих.
Пацієнтам призначені і проведені додаткові обстеження і консультації, ЕХО серця, спірометрія, визначення глікозильованого гемоглобіну. Проведено корекцію лікування із залученням гіпотензивних, b-адреноблокаторів, діуретичних препаратів, анксіолітиків. Рекомендовані фізичні і легеневі вправи.
Результати. При повторному огляді пацієнтів через 4 тижні стан 4 хворих оцінювався вже за ASA ІІ. Відмічено стабілізацію артеріального тиску та показників глікемії. 16 хворих вказували на покращення загального стану. Заплановані оперативні втручання виконані у 16 пацієнтів з використанням інгаляційної анестезії севофлюраном. Ускладнень не відмічено.
Висновки. Застосування преабілітаційних заходів, як ризик знижуючої стратегії ускладнень періопераційного періоду, дозволяє уникнути важких ускладнень і обумовленої ними летальності