УДК 616.132.2-008.64:616.441-008.64:577.112

Мета роботи – оцінити рівні розчинної форми стимулювального фактора росту, що експресується геном 2 (sST2), та N-кінцевого фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) у пацієнтів із гострим коронарним синдромом (ГКС) залежно від наявності супутнього субклінічного гіпотиреозу (СГ). Матеріали і методи. У дослідження залучили 125 пацієнтів із ГКС віком від 36 до 81 років (середній вік – 60,98 ± 0,81 року). За станом функції щитоподібної залози (ЩЗ) хворих поділили на дві групи. У першу (І) групу залучили 51 (40,8 %) хворого на СГ (рівень тиреотропного гормона (ТТГ) – >4,0 мкМО/мл), середній вік – 62,51 ± 1,18 року; ІІ групу – 74 (59,2 %) пацієнти з нормальною функцією ЩЗ (рівень ТТГ – 0,4–4,0 мкМО/мл), середній вік – 59,93 ± 1,08 року. Стан СГ визначали при рівні ТТГ >4,0 мкМО/мл та рівні вільного тироксину (FT4) у сироватці крові в межах норми. Результати. У групі пацієнтів із ГКС та СГ (І) виявлено достовірно вищі середні рівні sST2 і NT-proBNP порівняно з хво рими без порушень функції ЩЗ (ІІ): 46,6 (27,9; 57,7) нг/мл (І) проти 29,9 (22,0; 38,5) нг/мл (ІІ), р = 0,001; 173,0 (103,4; 1005,1) нг/л (І) проти 95,9 (71,8; 178,6) нг/л (ІІ), р = 0,0001 відповідно. Серед пацієнтів із ГКС і СГ (І) в 1,94 раза частіше визначали рівень sST2 35–70 нг/мл, у 2,28 раза – sST2 становив >70 нг/мл порівняно з хворими із ГКС без порушення функції ЩЗ (ІІ): на 22,74 % (47,06 ± 6,99 % (І) проти 24,32 ± 4,99 % (ІІ), p = 0,008) та на 15,81 % (21,57 ± 5,76 % (І) проти 9,46 ± 3,40 % (ІІ), p < 0,05) відповідно. У групі ГКС і СГ (І) виявлено на 75,67 % достовірно більшу частку осіб із рівнем NT-proBNP >600 нг/л (33,33 ± 6,60 % (І) проти 8,11 ± 3,17 % (ІІ), p = 0,001) порівняно з групою хворих із ГКC і нормальною функцією ЩЗ (ІІ). У 2,31 раза частіше зафіксували рівень NT-proBNP <125 нг/л у групі пацієнтів із ГКС і нормальною функцією ЩЗ (ІІ) порівняно з хворими із ГКС і СГ (І): на 36,06 % (63,51 ± 5,60 % (ІІ) проти 27,45 ± 6,25 % (І), p = 0,00002). У результаті оцінювання зв’язку між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP встановлено достовірний сильний прямий кореляційний зв’язок у групі пацієнтів із ГКС і СГ (І) – коефіцієнт кореляції (r) = 0,775, p < 0,001. У групі пацієнтів із ГКС і нормальною функцією ЩЗ (ІІ) визначили середньої сили кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP (r = 0,678, p < 0,001). Висновки. У групі пацієнтів із ГКС і помірно зниженою функцією ЩЗ (СГ) визначили достовірно вищі середні рівні sST2 і NT-proBNP і вірогідно більшу частку осіб із рівнями sST2 ≥35 нг/мл, NT-proBNP >600 нг/л порівняно з групою пацієнтів із ГКC і нормальною функцією ЩЗ. Ці результати можуть свідчити про вищий ризик розвитку, прогресування й ускладнень серцевої недостатності (СН) внаслідок більшої ймовірності міокардіального фіброзу та наступного ремоделювання лівого шлуночка у пацієнтів із ГКС і СГ. Встановили достовірний сильний прямий кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP у групі пацієнтів із ГКС і СГ (І) – r = 0,775, p < 0,001. У групі пацієнтів із ГКС і нормальною функцією ЩЗ (ІІ) кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP виявився менш вираженим – r = 0,678, p < 0,001. Визначення комбінації цих біомаркерів може бути більш інформативним для діагностики та прогнозування перебігу СН у пацієнтів із ГКС і супутньою дисфункцією ЩЗ, ніж дослідження окремих біомаркерів. Так, одночасне підвищення sST2 і NT-proBNP понад припустимі значення дає змогу виокремити групу особливо високого ризику виникнення та прогресування СН з-поміж пацієнтів із ГКС.

УДК: 616.12-008.331.1-06:(616.12-008-036.11+616.441)]-07

Мета дослідження – вивчити особливості добового профілю артеріального тиску (АТ) у хворих з гострим коронарним синдромом залежно від рівня тиреотропного гормону (ТТГ).

Матеріали та методи дослідження. В дослідження включено 74 пацієнти з гострим коронарним синдромом (ГКС) віком від 36 до 81 років. Хворих розподілено у дві групи: І група – 22 осіб (29,73%) – хворі з гіпотиреозом (рівень ТТГ ≥ 4 мкМО/мл) середній вік - 62,45±1,75 роки; ІІ група – 52 осіб (70,23%) – хворі з еутиреозом (рівень ТТГ 4-0,4 мкМО/мл) середній вік - 58,94±1,36 років. Частка осіб з нестабільною стенокардією (НС) складала 36,7% (І) проти 63,3% (ІІ); з інфарктом міокарда – 25% (І) проти 75% (ІІ).

Добовий моніторинг АТ проводили у другий день госпіталізації після стабілізації стану пацієнта за допомогою приладу Biomed ВАТ41-2. Визначали наступні показники: систолічний АТ (САТ), денний, нічний та середньодобовий (24 години) (САТд, САТн, САТдоб); діастолічний АТ (ДАТд, ДАТн, ДАТдоб); пульсовий АТ (ПАТд, ПАТн, ПАТдоб); індекс часу (ІЧ) для САТд та САТн (ІЧ САТд, ІЧ САТн) і ДАТ (ІЧ ДАТд, ІЧ ДАТн); варіабельність для САТд та САТн, САТдоб (варСАТд, варСАТн, варСАТдоб) і ДАТ (варДАТдоб, варДАТд, варДАТн), Добовий індекс САТ (ДІСАТ), ДАТ (ДІДАТ), Частота серцевих скорочень (ЧСС).

Для вивчення функції щитовидної з-зи обстежених хворих визначали рівень ТТГ методом хемілюмінесцентного імуноаналізу на аналізаторі ARCHITECT iSystem із використанням набору реактивів для кількісного визначення ТТГ (ARCHITECT TSH).

Отримані результати. Виявлено достовірно вищі середні рівні ІЧ САТн, варСАТн у І групі хворих порівняно з ІІ групою: ІЧ САТн – на 22,19% (79,19±8,09 мм рт.ст. (І) проти 61,62±5,92 (ІІ), p˂0,05), варСАТн – на 16,58% (14,60±1,19 мм рт.ст. (І) проти 12,18±0,85 (ІІ), p˂0,05). Також виявлено достовірну різницю середніх показників ДІСАТ та ДІДАТ у групі хворих з гіпотиреозом (І) проти хворих з еутиреозом (ІІ): ДІСАТ (І) = -0,83±2,96 проти ДІСАТ (ІІ) = 4,83±1,25, та ДІДАТ (І) =1,27±3,25 проти ДІДАТ (ІІ) = 5,57±1,76.                   Частка хворих з тенденцією до формування добового профілю non-dipper у осіб з ІМ проти хворих з НС складала: 25% проти 13,33% у обох групах порівняння, незалежно від функції щитовидної залози. Однак, варто зазначити, що частка хворих з формуванням добового профілю night-peaker у хворих з гіпотиреозом проти хворих з нормальною функцією щитовидної залози становила: 31,82%(І) проти 9,62%(ІІ).

Висновки. У групі пацієнтів з гіпотиреозом з ГКС виявлено достовірно вищі середні рівні ІЧ САТн та варСАТн, а також достовірну різницю середніх показників ДІСАТ, ДІДАТ.

Особливу увагу привертає виявлена тенденція до стійкого нічного підвищення АТ у групі хворих з гіпотиреозом, що класифікує даних пацієнтів як night picker та має несприятливе прогностичне значення. 

Отримані результати можуть свідчити про ймовірний несприятливий вплив дисфункції щитовидної залози на стан регуляції АТ.

У дослідженні представлені результати аналізу особливостей ліпідного обміну у хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС) залежно від рівня тиреотропного гормону (ТТГ).

Матеріали та методи.

Обстежено 125 пацієнтів віком від 36 до 81 років (середній вік – 60,98± 0,81 років), госпіталізованих з приводу ГКС. В залежності від функції ЩЗ усі хворі були поділені на дві групи: І група – хворі зі зниженою функцією ЩЗ (рівень ТТГ>4 мкМО/мл), середній вік - 62,51±1,18 роки (n=51 (40,8%)), ІІ група – хворі з нормальною функцією ЩЗ (рівень ТТГ 0,4-4 мкМО/мл), середній вік - 59,93±1,08 років (n= 74 (59,2%)). Частка осіб з інфарктом міокарда (ІМ) складала 71,2%, з нестабільною стенокардією (НС) – 28,8%. Зокрема, в І групі питома вага пацієнтів з ІМ складала 76,47%, з НС – 23,53%. У ІІ групі частка хворих з ІМ – 67,57%, та з НС – 32,43%, p>0,05 між І і ІІ групами. Визначали наступні показники ліпідного обміну: загальний холестерин (ЗХС), холестерин ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), холестерин ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), тригліцериди (ТГ), холестерин не-ліпопротеїдів високої щільності (ХС не-ЛПВЩ). Для вивчення функції ЩЗ у пацієнтів з ГКС визначали рівень ТТГ.

Результати. Встановлено достовірно вищі середні рівні ЗХС, ХС ЛПНЩ, ТГ та ХС не-ЛПВЩ у хворих зі зниженою функцією ЩЗ (І) порівняно з хворими без порушення фунції ЩЗ (ІІ): ЗХС – на 25,17% (5,76 ±1,19 ммоль/л (І) проти 4,31 ±1,30 (ІІ), р< 0,001), ХС ЛПНЩ – на 31,64 % (3,54 ±1,10 ммоль/л (І) проти 2,42 ±1,08 (ІІ), р< 0,001), ТГ – на 21,95 % (2,05 ±1,61 ммоль/л (І) проти 1,60 ±1,24 (ІІ), р< 0,05) та ХС не-ЛПВЩ на 25,78 % (4,46 ±1,18 ммоль/л (І) проти 3,31 ±1,31 (ІІ) р< 0,001), відповідно.

Питома вага осіб з перевищенням цільових рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ та ХС не-ЛПВЩ достовірно більша у І групі хворих: на 39,46 % (92,16 ±3,76 проти 52,70 ±5,80%), 16,96 % (98,04 ±1,94 проти 81,08 ±4,55%) та 10,34 % (94,12 ±3,29 проти 83,78 ±4,28%), відповідно, порівняно з ІІ групою.

Висновки.

1). У хворих з ГКС та зі зниженою функцією ЩЗ (І) виявлено на 20-30% достовірно вищі середні рівні проатерогенних фракцій ліпідів (ЗХС, ХС ЛПНЩ, ТГ та ХС-неЛПВЩ), порівняно з хворими із нормальною функцією ЩЗ (ІІ).

2). У пацієнтів з ГКС та гіпофункцією ЩЗ (ТТГ більше 4,0 мкМО/мл) (І) реєструються достовірно більші частки осіб з перевищенням цільових рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ та ХС не-ЛПВЩ, у порівнянні з хворими без порушення функції ЩЗ (ТТГ 0,4-4 мкМО/мл) (ІІ), зокрема на: 39,46%, 16,96 % та 10,34 %, відповідно.