Висвітлено правничу суть генетичної інформації як складової системи персональних даних. З’ясовано, що медична інформація та генетична інформація – це дві інформаційні системи, які мають спільну площину для дослідження при перетині систем, а саме в контексті генетичної інформації щодо будь-яких аспектів здоров’я або захворювання людини. Розкрито особливості надання медико-генетичної допомоги в Україні, зокрема встановлено, що потрібна інформована добровільна згода компетентного суб’єкта, включно на генетичне тестування. Досліджено особливості реалізації особистого немайнового права на медичну інформацію (інформацію про стан здоров’я), що включатиме складову генетичної інформації щодо будь-яких аспектів здоров'я або захворювання людини та здійснюватиметься з віковим цензом – повноліття. Наголошено на важливості для України ратифікації Конвенції Ов’єдо з усіма її додатковими протоколами, що активізувало б оновлення національного законодавства в сфері охорони здоров’я, у тому числі в аспекті надання медико-генетичної допомоги, включно з генетичним тестуванням.

УДК: 614:608.1:340

У виданні висвітлено результати комплексного дослідження Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенції про права людини та біомедицину з формуванням авторського бачення її імплементації в національне законодавство. Розкрито загальні принципи міжнародного документу, які закладають людиноцентризм у сферу біомедицини і покликані створити праволюдинне осердя для національного законодавства. Приділено увагу аналізу всіх глав Конвенції Ов’єдо (від згоди, трансплантації до геному людини та наукових досліджень) з проєктуванням на законодавство України з метою з’ясування дисонансів і лакун та викристалізацією пропозицій до удосконалення національної нормативно-правової бази та створення умов для євроінтеграційної кореляції. У монографії вміщено довідкову інформацію про Конвенцію Ов’єдо, таблицю авторських пропозицій для законодавчих змін і органічного влиття міжнародного акта в національне нормативне лоно, а також можна буде ознайомитись з українським перекладом Додаткового протоколу до Конвенції про права людини та біомедицину, який стосується генетичного тестування у сфері охорони здоров’я. Для представників органів влади, наукових і науково-педагогічних працівників, студентів юридичних і медичних закладів вищої освіти, широкого кола юристів-практиків і працівників системи охорони здоров’я, а також інших фахівців, сферою професійного інтересу яких є медичне право, фармацевтичне право, охорона здоров’я, біоетика.

Дослідження правової природи гістологічних препаратів має не лише медичне, а й юридичне значення, особливо, коли йдеться про категорію медичних справ. Насамперед важливо з’ясувати обсяг поняття юридичної конструкції «гістологічні препарати». Проведемо аналіз крізь призму судової практики. В Ухвалі Шевченківського районного суду м. Львова від 30.11.2022 р. справа № 466/4999/20 зазначено: «Захисником ОСОБА_5 подано клопотання, в якому вона крім визнання ряду доказів недопустимими, ставить питання про очевидну недопустимість речових доказів у цьому кримінальному провадженні, а саме гістологічних препаратів трупа ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, що складаються з 17 шкелець, 17 блоків з 34 шматочками, операційний біопсійний матеріал, 2 скла 4 блоки 20795 кожне по два блоки по 1 скельцю, 20797 кожне по два блоки по 1 скельцю, 21069 одне скло, два блоки (перша хірургічна операція), 21376 шість блоків, 2 скла (друга хірургічна операція)». Отож, з ухвали суду випливає, що гістологічні препарати включають парафінові блоки, проте з правничої точки зору це не так.

Умови воєнного часу актуалізують проблематику прав людини, адже в такий особливий період загроза порушення досягає апогею. Євроінтеграційний вектор України, вкотре повертає до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), аби формувати національну доктрину та практику в праволюдинній системі координат.