| Відповідно до ч. 1 ст. 140 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України), привід полягає у примусовому упроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час. |
Дослідження правової природи гістологічних препаратів має не лише медичне, а й юридичне значення, особливо, коли йдеться про категорію медичних справ. Насамперед важливо з’ясувати обсяг поняття юридичної конструкції «гістологічні препарати». Проведемо аналіз крізь призму судової практики. В Ухвалі Шевченківського районного суду м. Львова від 30.11.2022 р. справа № 466/4999/20 зазначено: «Захисником ОСОБА_5 подано клопотання, в якому вона крім визнання ряду доказів недопустимими, ставить питання про очевидну недопустимість речових доказів у цьому кримінальному провадженні, а саме гістологічних препаратів трупа ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, що складаються з 17 шкелець, 17 блоків з 34 шматочками, операційний біопсійний матеріал, 2 скла 4 блоки 20795 кожне по два блоки по 1 скельцю, 20797 кожне по два блоки по 1 скельцю, 21069 одне скло, два блоки (перша хірургічна операція), 21376 шість блоків, 2 скла (друга хірургічна операція)». Отож, з ухвали суду випливає, що гістологічні препарати включають парафінові блоки, проте з правничої точки зору це не так.
Умови воєнного часу актуалізують проблематику прав людини, адже в такий особливий період загроза порушення досягає апогею. Євроінтеграційний вектор України, вкотре повертає до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), аби формувати національну доктрину та практику в праволюдинній системі координат.
Проаналізовано закони про паліативну допомогу низки зарубіжних країн (Італії, Іспанії, Німеччини, Словаччини, Франції), визначено їх особливості, важливі для національного закону, необхідність прийняття якого визріла в Україні. Сформовано мозаїку стратегії спеціального закону крізь призму преамбули, понятійно-категоріального апарату і принципів. Розкрито авторське бачення контенту акта, у структурі якого мали б бути, зокрема, правовий статус паліативних пацієнтів, законних представників паліативних пацієнтів, членів їхніх сімей, а також правовий статус медичних працівників, які забезпечують надання паліативної допомоги. Обґрунтовано необхідність позначення ключової дефініції досліджуваної сфери саме як «паліативна допомога» (без хоспісної).