Чи є керівні принципи європейських товариств стандартами у сфері охорони здоров’я за законодавством України
Практикуючий лікар. № 2(14), 2025. 93-94 с.
УДК : 342.731:347.121.1:2-67
В європейській правовій традиції сформувався принцип, за яким світська держава не лише не перешкоджає, а й сприяє здійсненню релігійних потреб людей у лікарнях та інших публічних установах. Парламентська Асамблея Ради Європи в резолюції 2249 “Надання паліативної допомоги в Європі” від 23 листопада 2018 р. підтвердила, що духовна підтримка є компонентом права людини на охорону здоров’я в контексті допомоги невиліковно хворим.
Метою статті є теоретико-правова характеристика особливого об’єкта прав людини – духовної опіки крізь призму європейських правових традицій та в умовах впровадження інституту капеланства в галузі охорони здоров’я в Україні.
Обґрунтовано, що духовна опіка є об’єктом обох конституційних прав – на свободу світогляду і віросповідання та на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Визначено, що в царині охорони здоров’я духовна опіка є складовою медичної допомоги і відповідно об’єктом права на медичну допомогу. Зазначено, що двоїста природа духовної опіки виявляється саме при реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання в сфері охорони здоров’я.
Проаналізовано законодавче забезпечення в досліджуваному сегменті та нормопроєкті новели, зокрема Положення про капеланську діяльність у сфері охорони здоров’я, та викристалізовано нормативні недоліки та колізії.
Висвітлено особливості національного регламенту провадження професійної діяльності капеланом у охороні здоров’я. Досліджено європейський досвід функціонування інституту капеланства, зокрема розглянуто моделі в Італії, Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії та Польщі. Доведено, що впровадження інституту капеланства в галузі охорони здоров’я в Україні є послідовним національним кроком при євроінтеграції та виявом імплементації кращих європейських праволюдинних традицій , а діяльність капелана в охороні здоров’я
покликана слугувати ефективізації здійснення прав пацієнта при стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я, а також відкриває нові законодавчі можливості до розширення каталогу прав людини в царині охорони здоров’я.