Війни й епідемії супроводжували людство впродовж усієї історії. Спектр інфекційних і паразитарних хвороб під час воєн був вкрай розмаїтим у різні часи, як й інтенсивність епідемічного процесу при цьому. Епідемії поширювалися на військові контингенти, цивільне населення, а тривалість їх часто була більшою, ніж період активних бойових дій. Втрати людських життів унаслідок поширення висококонтагіозних збудників інфекційних хвороб у минулі тисячоріччя перевищували втрати від безпосередніх військових дій. Зміни характеру ведення війн за рахунок нових видів озброєння, що призводять до масивних руйнувань інфраструктури й неможливості забезпечення функціонування закладів охорони здоров’я, водопостачання та інших комунальних служб, сприяють поширенню інфекційних хвороб серед населення. Занесення окупантами нових патогенних мікроорганізмів становить високу загрозу для місцевого населення. Переміщення цивільного населення із зони ведення бойових дій утилові райони сприяє погіршенню епідемічної ситуації як на шляхах евакуації, так і в місцях розміщення вимушено переміщених осіб.
Дислокація військових контингентів на території, де циркулюють збудники захворювань, щодо яких у військовослужбовців немає специфічного імунітету; складнощі адекватної організації протиепідемічного захисту в разі польового розміщення військ, порушення логістичних зв’язків при переміщенні військових контингентів і ще ціла низка об’єктивних обставин зумовлюють високий ризик епідемічних ускладнень серед особового складу.