УДК 81’42 :616-051:355.01

У статті проаналізовано медичний наратив війни як особливий різновид сучасного українськомовного медичного дискурсу, що формується в умовах повномасштабної збройної агресії та відображає досвід тілесної й психічної травми. Актуальність дослідження зумовлена потребою осмислення мовних механізмів репрезентації травматичного досвіду в текстах лікарів і пацієнтів, а також трансформації традиційних моделей клінічної комунікації в екстремальних умовах. Метою статті є виявлення та опис основних лінгвістичних стратегій опису травми в лікарських і пацієнтських наративах воєнного часу. Теоретичним підґрунтям дослідження слугують положення когнітивної лінгвістики, дискурс-аналізу та наративної лінгвістики, а також психолінгвістичні підходи до аналізу травматичного мовлення. Установлено, що в текстах лікарів домінують стратегії деперсоналізації, етичної нейтралізації та наративної компресії, які забезпечують професійну дистанцію, мовну економію та психологічний захист мовця. Натомість пацієнтські наративи характеризуються високим рівнем суб’єктивності, емоційної експресивності, фрагментарності й повторюваності, а також активною метафоризацією. Особливу увагу приділено концептуалізації ТРАВМИ крізь тілесні, предметні та агентні метафори, що відображають спроби осмислення досвіду на помежів’ї. Зроблено висновок, що медичний наратив війни є багаторівневою системою, у якій мова виконує не лише інформативну, а й адаптивну та терапевтичну функції. Перспектива подальших досліджень убачається в корпусному та міжмовному аналізі медичних текстів воєнного часу. Ключові слова: медичний наратив, воєнний дискурс, травма, лінгвістичні стратегії, когнітивна метафора, лікарський і пацієнтський наративи.

УДК 81’42

Стаття продовжує низку публікацій автора, присвячених теорії тексту. Розкрито семантико-прагматичний вимір віршованих словесних цілих, визначено типологічні ознаки текстових категорій та їхнє мовне вираження у структурі поезій Володимира Тимчука.
Ключові слова: інтертектуальність, інформативність, зв̕язність, цілісність, текст, категорія тексту, семантика, прагматика.

УДК - 81’42

Статтю присвячено репрезентації діалогічності як фундаментальної категорії текстової комунікативної діяльності мовців, адже вказану категорію тривалий не виокремлювали поряд з іншими типологічними ознаками словесного цілого, а також опису мовних засобів її вираження.
За мету дослідження ставимо здійснення опису як внутрішньотекстових засобів маніфестації аналізованої категорії на різних лінгвальних рівнях (лексичний, морфологічний, синтаксичний і под.) текстів посттоталітарної доби, так і зовнішньотекстових, що виражаються у звʾязках із семіотичним універсумом української національної культури, іншими текстами (прецедентними знаками української культури). Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань: 1) описати мовні засоби вираження категорії діалогічності на внутрішньотекстовому рівні; 2) простежити, як здійснюється репрезентація діалогічності у міжтекстових звʾязках. Об’єктом дослідження є словесні цілі посттоталітарної доби (народні оповідання про Голодомор у 1932-1933 рр.). Предмет дослідження – лексичні одиниці, оцінні вислови, слова-концепти, метафори, порівняння, символи, синтаксичні конструкції (звертання, спонукання тощо), що є виразниками текстової категорії діалогійності на різних мовних щаблях. Матеріалом для дослідження є свідчення живих людей про злочини комуністичного режиму, зібрані й укладені Українським інститутом національної памʼяті («Національна книга памʽяті жертв Голодомору 1932 – 1933 років в Україні»). Основні методи студіювання – описовий, квантитативний. Категорія діалогічності в текстах народних казок, присвячених Голодомору в Україні в 1932–1933 роках, реалізується як предметно-текстова (внутрішня) та інтертекстуальна (зовнішня). Перший тип описується актуалізацією чинників адресанта та адресата, а другий -– категоріями інтертекстуальності. Аналізовані тексти пов’язані із універсумом української культури, національними кодами, міфологемами, символами, аксіологічними концептами, прецедентними висловами і іменами, зі словами та усталеними висловами, що позначають хронотоп і є типовими для комуністичного режиму; з
русизмами – маркерами епохи та чужої, агресивної культури, вживані з прихованою іронією; з топонімами - місцями комуністичних злочинів.
Ключові слова: адресант, адресат, діалогійність, категорія текстова, текст посттоталітарний.