УДК 37.046.16+81’42

У статті проаналізовано текст як комунікативну одиницю художньої комунікації. Подано різновиди текстової категорії «зв’язність» й обґрунтовано розуміння цієї інваріантоної ознаки тексту у єдності формального і семантичного аспектів, здійснити опис референційної, реляційної, топікальної,
смислової (образної, конотативної, асоціативної, логічної), структурно-композиційної, стилістичної, прагматичної звʼязності художнього тексту й підпорядкуванні її комунікативній меті. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше у лінгвістиці текстова категорія зв’язності подана у комунікативному аспекті. Використано методи дослідження: контекстуально-інтерпретаційний (для обґрунтування статусу тексту, реконструкції авторського (комунікативного) задуму, мотивів, мети, загального змісту, спрямованості тексту на адресата тощо), композиційного (для з’ясування динамічного розгортання тексту), прагматичного (для ідентифікування засобів реалізації комунікативної взаємодії між адресантом та адресатом, вивчення проблеми комунікативного моделювання тексту, його прагматичної природи й основної функції – посередника між автором і читачем, вияскравлення прагматичних характеристик інтенцій та стратегій тексту), семіотичного (для витлумачення тексту як знака). Текстова категорія зв’язності є інваріантною ознакою словесних цілих, експлікованою на комунікативному, прагматичному, референційному рівнях. Стратегічне комунікативне завдання описуваної категорії – перетворення задуму адресанта в художній текст як одиницю обміну інформацією.
Ключові слова: художній текст, комунікативність, категорії тексту, надкатегорії тексту, підкатегорії тексту, зв’язність, лінгвістика тексту

УДК 37.046.16+81’42

У статті проаналізовано текст як дидактичний засіб формування українського професійного мовлення чужоземних студентів медичних ЗВО. Адже навчання української мови як іноземної у медичних університетах нині підпорядковане найголовнішому принципу-комунікативному. Цей підхід створює умови для свідомо-мовленнєвої діяльності чужоземних студентів закладу вищої освіти, чия мовленнєва практика ґрунтується не тільки на знаннях мовної системи, а й на діяльності фахового спілкування. Центральними для сучасних лінгводидактичних досліджень є поняття “текст”,“дискурс”,“мовна особистість студента”. У статті трактується професійне мовлення ширше, ніж мова фаху, воно розглядається як вид діяльності людей окремої галузі знань, що знаходить вияв у користуванні мовою цієї галузі в усній і писемній формах. Його формування ґрунтується на вдосконаленні мовленнєвої діяльності, основу структури якої становить мовленнєва ситуація, а її кінцевим результатом є не тільки текст, а й професійний дискурс. У розвідці здійснено огляд функцій текстових категорій щодо розвитку мовної особистості чужоземного студента-майбутнього лікаря. Визначено вимоги до навчальних текстів, подано зразки комунікативних вправ і завдань