Хантавіруси (родина Hantaviridae) — збудники особливо небезпечних природно-осередкових інфекційних захворювань, які спричиняють у людей геморагічну гарячку з нирковим синдромом (ГГНС) і хантавірусний кардіопульмональний синдром (ХКПС) (Lee H.W. et al., 1978; Butler J.C. et al., 1994; Ткаченко У.А., 2002). Ареалом поширення збудників ГГНС є азійсько-європейський регіон, а ХКПС — американський континент. Відомо понад 20 серотипів збудників ГГНС, з яких найактуальнішими є Hantaan, Dоbrоvа/Веlgrаd, Saaremaa, Seoul, Puumala, а для ХКПС — Sin Nombre virus, Black Creek Canal virus, Bayou virus, New York virus, Andes. Резервуарами хантавірусів у природі є дрібні ссавці, переважно гризуни, і для кожного серотипу хантавірусу є властивий специфічний вид гризуна-резервуара, що обумовлює відмінності їх географічного поширення. У Східній Азії (Китай, Російська Федерація (РФ) і Південна Корея) захворювання спричиняється вірусом Hantaan; у скандинавських країнах, Західній Європі і на заході РФ — вірусом Puumala. У балканському природному осередку циркулює вірус Dоbrоvа/Веlgrаd, серотип Seoul — в усьому світі. У Центральній Європі та Скандинавії останніми роками виявлено випадки ГГНС, що спричинена хантавірусом Saaremaa (Dzagurova T.K. et al., 2018; Curtis J.L. et al., 2019). Клінічна маніфестація ГГНС суттєво різниться при ураженні різними серотипами хантавірусів. Найтяжчі клінічні форми зумовлені Hantaan, Seoul, Dobrava з розвитком класичних п’яти фаз ГГНС. Зараження людей серотипом Puumala маніфестує нефронефритом і має легший клінічний перебіг (Виноград Н.О., 2004; Clement J. et al., 2019).
Чинниками ризику ураження людей хантавірусами є приналежність до професійних груп ризику, перебування на ендемічних територіях, останньому сприяє інтенсифікація різних видів міграції населення: трудова, військова, рекреаційна, паломницька тощо.