617.51+617.53):616.75-002.4

Некротизуючий фасціїт є однією з найтяжчих форм інфекційно-некротичних уражень м’яких тканин із швидким прогресуванням, системною інтоксикацією та високою летальністю. Найчастіше уражаються кінцівки та промежина, тоді як ураження ділянок голови й шиї трапляється рідко; ще рідкіснішим є черепно-лицевий варіант, який, зазвичай, описують у вигляді поодиноких спостережень. Метою дослідження було узагальнити досвід лікування 14 пацієнтів із черепно-лицевим некротизуючим фасціїтом, охарактеризувати ранні та пізні клінічні прояви, хірургічну тактику та результати, а також визначити чинники, що зумовлюють несприятливий перебіг захворювання. Матеріал та методи. Проведено ретроспективне обсерваційне одноцентрове дослідження (Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, 1999–2024 рр.). Із 150 хворих на некротизуючий фасціїт різних локалізацій відібрано 14 дорослих пацієнтів із черепно-лицевою формою. Проаналізовано демографічні показники, фактори ризику, час від появи симптомів до госпіталізації, клінічний перебіг, зокрема періорбітальні прояви, обсяг хірургічних втручань, способи закриття дефектів і летальність. Чоловіки становили 78,6% вибірки (11/14), вік пацієнтів коливався від 28 до 81 року. У 12 (85,7%) хворих імовірним тригером була травма голови чи обличчя; поширеними коморбідними станами були цукровий діабет і зловживання алкоголем. Час від дебюту до госпіталізації коливався від 2 до 7 діб. Результати. Ранній період (перші 24-48 год) характеризувався гіпертермією, загальною слабкістю, болем, локальною гіперемією та періорбітальним набряком, який відзначали у всіх пацієнтів і розцінювали як «сигнальний» симптом, що потребує невідкладного дообстеження та ургентної хірургічної санації джерела інфекції. У разі прогресування (після приблизно третьої доби) спостерігали наростання набряку обличчя, некрози шкіри волосистої частини голови, періорбітальні некрози, а також ознаки енцефалопатії, сепсису та поліорганної дисфункції. Періорбітальне ураження виявлено у 4 пацієнтів (28,6%), причому три випадки двобічної локалізації процесу завершилися летально. Загальна летальність становила 28,6% (4/14). Усім хворим виконували розширену некректомію з повторними санаціями; для підготовки рани до закриття використовували сучасні методи місцевого лікування, включно з ксенодермотрансплантатами, насиченими наночастинками срібла, та штучними замінниками шкіри. Остаточне відновлення покривів здійснювали шляхом вільної аутодермопластики або пластики місцевими тканинами. Висновки. Черепно-лицевий некротизуючий фасціїт є рідкісною, але високолетальною формою хірургічної інфекції, у якій поєднання періорбітального набряку та інтенсивного болю має розцінюватися як показання до невідкладного дообстеження та ургентної хірургічної санації джерела інфекції. Затримка первинної санації понад три доби й двобічні періорбітальні некрози в нашій когорті описово пов’язані з летальним наслідком і повинні враховуватися під час формування тактики лікування 

УДК 616.716.4:616.089.843 

Використання так званих горбово-крилоподібних імплантатів для реабілітації пацієнтів з дефектами зубного ряду в дистальних відділах верхньої щелепи набуває все більшої популярності серед фахівців імплантологічного профілю. Метою цієї роботи було вивчення особливостей анатомічної
будови крилоподібно-верхньощелепного з’єднання як передумови горбово-крилоподібної імплантації.
Матеріали та методи. Здійснено пошук літературних джерел за останні 20 років в наукометричних медичних базах інформації SciVerse, PubMed-NCBI, Medline, CochraneLibrary, EMBASE, ResearchGate за ключовими словами: «Pterygomaxillary junction», «Morphometric analisys», «Conebeam computed tomography». Усього проаналізовано 65 джерел анґлійською мовою та українською мовами, з яких відібрано ті, що стосуються променевого та кадаверного дослідження крилоподібно-верхньощелепного з’єднання. З інформаційної бази Центру медичної 3Д-діагностики (м. Львів) було рандомізовано відібрано 30 комп’ютерних томографій верхньої щелепи пацієнтів (жінок – 18, чоловіків – 12 віком 34-72 роки), які звертались для проведення дослідження впродовж 2020-2024 років. Обстеження пацієнтів проводилося на конусно-променевому комп’ютерному томографі Vatech Pax-i3D Green (Південна Корея). Сканування проводилось в режимі 9х12 см, з величиною вокселя 0,2 мм, що дозволило отримати максимальну чіткість дрібних анатомічних елементів верхньої щелепи та суміжних анатомічних структур. Опрацювання результатів комп’ютерних томографій проводилося в програмі візуалізації Ez3D2009 та Xelis Dental (Південна Корея). Результати та висновки. Аналіз доступних джерел фахової літератури вказує на те, що існують етнічні, вікові та статеві особливості будови крилоподібно-верхньощелепного з’єднання. Дослідження іноземних фахівців вказують на доволі суттєві відмінності у довжині та ширині крилоподібно-верхньощелепного з’єднання у представників різних популяцій, зокрема європейських і азійських. Водночас показники товщини з’єднання не характеризувались статистично значимими відмінностями. Деякі науковці вказують на наявність статевих відмінностей будови крилоподібно-верхньощелепного з’єднання, а також різницю між правими і лівими з’єднаннями в одного індивідуума. Значну різницю виявлено і при аналізу кута розміщення крилоподібно-верхньощелепного з’єднання до серединно-сагітальної площини. У нашому власному дослідженні 30-ти конусно-променевих комп’ютерних томограм пацієнтів різної статі та віку виявлено, що довжина, ширина та товщина крилоподібноверхньощелепного з’єднання становила 12,9±1,24 мм, 10,0±0,9 мм та 3,4±0,6 мм відповідно, а показник ангуляції до серединно-сагітальної лінії – 103,0±5,4, що узгоджується з повідомленнями одних дослідників та суттєво відрізняється від інших. Наявні розбіжності у показниках довжини, ширини, товщини та ангуляції крилоподібно-верхньощелепного з’єднання, пов’язані з етнічними, віковими, статевими особливостями анатомічної будови свідчать про доцільність подальшого проведення наукових досліджень у вказаному напрямку, зокрема із більшою вибіркою. 

УДК 616.717.1–071 

 Вивченню анатомо-топографічних особливостей дистальних відділів верхньої щелепи, а особливо горбово-крилоподібної ділянки, з використанням різних методів дослідження присвячено велику кількість публікацій. З клінічної точки зору горбово-крилоподібна ділянка, і горбовокрилоподібне з’єднання зокрема, є важливим анатомічним орієнтиром, що використовується при ортогнатичних операціях, таких як остеотомія за Ле Фор І, внутрішньо та зовнішньоротових блокадах верхньощелепного нерва тощо. Більше того, в останні декади горбово-крилоподібне широко використовується в стоматологічній імплантації в якості цільового пункту при встановленні так званих горбово-крилоподібних імплантатів. Метою цієї роботи був огляд основних сучасних методів дослідження горбово-крилоподібної ділянки та суміжних анатомічних структур, з’ясування їх діагностичної цінності. Матеріали та методи. Здійснено пошук літературних джерел за останні 20 років у найбільш поширених наукометричних медичних базах інформації за ключовими словами: «Tuberopterygoid area», «Pterygomaxillary junction», «Morphometric analisys», «Multislice spiral computed tomography», «Cone-beam computed tomography», «Magnetic resonance imaging». Відібрано публікації, що стосуються кадаверного та променевого дослідження морфології дистальних відділів верхньої щелепи. Результати і висновки. Горбово-крилоподібна ділянка є пред-метом активного вивчення як анатомами так і клініцистами, оскільки з одного боку має топогра-фічну близькість до низки життєво важливих анатомічних структур основи черепа, а з іншого - є важливим анатомічним орієнтиром, що використовується при ортогнатичних операціях, горбово-крилоподібній імплантації тощо. Як свідчить аналіз літературних джерел, на сьогодні дослідження горбово-крилоподібної ділянки здійснюється, в основному, з використанням променевих методів. Якщо мультиспіральна комп’ютерна томографія або магнітно-резонансна томографія мають об-межене застосування, то конусно-променева комп’ютерна томографія (КПКТ) широко використо-вується на етапі передопераційної діагностики. Існуючі етнічні, вікові, статеві варіації морфологі-чної будови горбово-крилоподібної ділянки свідчать про доцільність подальшого вивчення її особли-востей з використанням різних методів, зокрема КПКТ. Будь-які інвазивні втручання у ділянці гор-бово-крилоподібної ділянки вимагають ретельного персоніфікованого променевого обстеження, беручи до уваги топографічну близькість життєво важливих анатомічних структур. Додаткового вивчення потребує питання якості (щільності) кісткової тканини дистальних відділів верхньої ще-лепи у осіб з різним стоматологічним статусом, оскільки тривала адентія негативно впливає не лише на стан кістки альвеолярного відростка, але і віддалених ділянок, включаючи горбово-крилоподібну. 

УДК 616.314.7-089.844:9612.115.1+612.753)]-036.82

Питання оптимізації загоєння кісткових дефектів після операції атипового видалення ретинованих третіх молярів не втрачає своєї актуальності. Технології виготовлення та клінічного застосування автологічного дентин-графту, які запропонували нещодавно іноземні фахівці, дозволяє по-новому підійти до вирішення згаданої вище проблеми.
Мета дослідження – провести біометричну та денситометричну оцінку застосування автологічного дентин-графту для заміщення залишкових кісткових порожнин після видалення ретинованих нижніх третіх молярів.
Матеріали і методи. Проведено обстеження та лікування 16 хворих (10 жінок та 6 чоловіків віком (25,2±7,0) року) з ретенцією та дистопією, ускладненнями карієсу та перикоронаритом нижніх третіх молярів, яких поділили на основну (9 пацієнтів, виконували їм заміщення післяекстракційних дефектів автологічним дентин-графтом (АДГ) та контрольну (7 осіб, післяекстракційні дефекти у яких загоювались під кров’яним згустком). Приготування АДГ із видалених зубів у пацієнтів основної групи відбувалось в умовах операційної безпосередньо під час виконання хірургічного втручання за допомогою пристрою Smart Dentin Grinder (KometaBio, США) з його наступною стерилізацією спиртовим розчином та нейтралізацією фосфатним буферним
розчином згідно з рекомендованим протоколом. Контрольні клінічні огляди призначали на 1, 3, 8–10 доби після операції. У післяопераційному періоді усі пацієнти отримували однакову протизапальну та симптоматичну терапії та проводили певні дослідження.
Результати досліджень та їх обговорення. Терміни повної епітелізації рани та зняття швів були швидшими у пацієнтів основної групи ((8,56±0,72) доби) порівняно з хворими контрольної ((10,13±0,5) доби), p<0,05, що може свідчити про опосередкований вплив факторів росту, які містяться в АДГ для загоєння м’яких тканин. Глибина пародонтальної кишені ззаду другого моляра була достовірно меншою (p<0,05) у пацієнтів основної групи як на 3-й, так і на 6-й місяці порівняно з хворими контрольної групи. При визначенні рівня втрати кісткової тканини по горизонталі на сканах конусно-променевої комп’ютерної томографії (КПКТ) зафіксовано достовірну розбіжність (р<0,05) між показниками у пацієнтів основної та контрольної груп. На 3-й місяць виявлено значні статистичні відмінності у показниках щільності кісткової тканини у ділянці післяекстракційних дефектів у хворих основної та контрольної груп (р<0,001). На 6-й місяць спостереження вищезгадана тенденція зберігалась.
Висновки. Використання власних ретинованих зубів пацієнтів у вигляді дентинного грануляту для заміщення післяекстракційних дефектів сприяє мінімізації кістковотканинної втрати у ділянці операції, попереджає утворення пародонтальної кишені ззаду другого моляра, пришвидшує процес формування кісткової тканини з опт