УДК 811.161.2ʽ42:82

Мета статті – описати аксіологічність як підкатегорію текстової категорії модальності, зосередитися на мовних засобах вираження цієї типологічної ознаки словесного цілого. Джерельною базою розвідки слугують українськомовні художні словесні цілі, з яких здійснено вибірку одиниць (метафор, синестезій, перифраз, розмовної лексики, порівняльних конструкцій тощо), що маніфестують аксіологічність як текстову підкатегорію аксіологічності. У колі уваги художні тексти як класичної української літератури, так і сучасної – Ігоря-Богдана Антонича, Володимира Винниченка, Віктора Виноградова, Олеся Гончара, Олександра Довженка, Оксани Забужко, Павла Загребельного, Ліни Костенко, Михайла Коцюбинського,
Поліни Михайлюк, Романа Скиби, Назара Федорака та ін. Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс та його складники, а предметом – художні образи української поезії та прози як виразники аксіологічності як різновиду текстової категорії модальності. Результатом наукового пошуку стало поглиблення ідеї ієрархічного впорядкування текстових категорій й підкатегорій й визначення аксіологічності поряд з референційністю, експресивністю та емотивністю як інваріантної характеристики словесного цілого, що віддзеркалює окремий аспект типологічної ознаки словесного цілого. Художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками є виявом специфіки мовно-національної картини світу українців. Адже ставлення до світу крізь призму оцінки є винятковою антропоцентричною формою світосприйняття, що зумовлено психофізіологічними особливостями людини, раціональним, творчим
характером її мислення. Оцінка тісно повʼязана з гносеологічними процесами: відображаючи предмети та явища довкілля, людина пізнає світ, який її оточує, і водночас надає йому оцінку з певних культурних позицій, із погляду тих чи тих особистісних потреб, настанов, прагнень. Висновком є те, що категорія аксіологічності репрезентує текст як комунікативну одиницю. Феномен модальності зумовлений наявністю в художньому тексті аксіологічної інформації, яку запроєктовано у площину автора – з ідеєю твору, у площину читача – з процесом сприйняття тексту як освоєння нової інформації і наближення до авторського задуму. Українськомовні художні тексти є складниками картини світу етносу, вони вміщують у собі
колективний досвід, генетично-еволюційне тло якого виражає текстова підкатегорія аксіологічності. Аксіологічність зреалізовує естетичну ідею твору, координує тему та сюжет, визначає добір мовних засобів тощо. Концепт – аксіологічна призма бачення світу. Художня комунікація здатна виявляти унікальну культуру нації, її традиції, звичаї, менталітет, відтворювати життя людей у національно-історичній своєрідності, а також репрезентувати світогляд неповторної особистості автора-адресанта. Мовними засобами реалізації аксіологічності як підкатегорії текстової категорії інформативності є ключові слова, лексичні повтори, авторські афоризми, а також присвяти, епіграфи, заголовки.
Ключові слова: текстова категорія, текстова підкатегорія, текст, аксіологічність, адресант, національне мовомислення.