UDC 378:61:355.(063)(477)

У статті пропонується стратегічна основа для реінжинірингу медичної освіти відповідно до сучасних імперативів охорони здоров’я. Беручи до уваги педагогічні принципи, котрі базуються на доказах, та спираючись на передовий світовий досвід, ця основа об’єднує технологічну інтеграцію, оцінювання на основі компетенцій, міжпрофесійну освіту та орієнтований на пацієнта підхід.

Підготовка лікарів XXI ст. вимагає зміни парадигми від традиційних дидактичних моделей та динамічної, міждисциплінарної чи компетентнісної освітньої структури. Інтегруючи ранній клінічний досвід, передові технології моделювання, цифрові інструменти та глобальні перспективи охорони здоров’я, сучасна медична освіта повинна цілісно розвивати як технічні, так і гуманістичні компетенції. Підкреслюючи етичну чесність, культурну компетентність, дослідницьку грамотність та благополуччя лікарів, цей багатогранний підхід забезпечує виховання адаптивних, співчутливих та прогресивних клініцистів, здатних орієнтуватися в складнощах сучасних систем охорони здоров’я та задовольняти потреби різних груп пацієнтів.

UDC 378.147:61:614.253.4

Компетентнісно орієнтована медична освіта (КОМО) представляє собою парадигмальну зміну в медичному навчанні, яка зосереджується на досягненні чітко визначених компетенцій, а не лише на кількості часу,
витраченого на навчання. Цей підхід відповідає зростаючому глобальному попиту на відповідальність, прозорість і забезпечення якості в медичній освіті. КОМО робить пріоритет на навички, знання та професійні
поведінки, необхідні для допомоги орієнтованої на пацієнта, що відповідають на змінювані потреби охорони здоров’я. Крім того, акцент на персоналізованих шляхах навчання забезпечує прогрес студентів відповідно
до їхнього рівня володіння компетенціями. Хоча КОМО успішно інтегровано в програми післядипломної освіти, його впровадження на додипломному рівні залишається непослідовним через структурні, навчальні та
культурні бар’єри. До цих викликів належать невідповідність між освітніми цілями, методами навчання та оцінювання. Ефективна інтеграція КОМО вимагає комплексного підходу, який включає редизайн навчальних програм, удосконалення викладачів та інституційну підтримку. У статті розглядаються теоретичні основи КОМО, моделі інтеграції, педагогічні стратегії та рамки оцінювання з акцентом на подолання викликів впровадження. Ключовими аспектами успішної реалізації КОМО є розробка довірених професійних активностей (ДПА), інструментів формативного оцінювання та безперервний професійний розвиток викладачів. Незважаючи на свою перспективність, існують кілька невирішених проблем, зокрема відсутність валідації інструментів оцінювання для початкових етапів медичного навчання та потреба в проведенні довгострокових досліджень для оцінки впливу КОМО на клінічну ефективність і розвиток професійної ідентичності. У статті наведено рекомендації щодо подальших досліджень та адаптивних рамок, що можуть підтримати стійку інтеграцію КОМО в різних освітніх контекстах. Продовження еволюції КОМО відкриває значні перспективи для формування майбутніх медичних фахівців, зокрема сприяючи інноваціям, посиленню міждисциплінарної співпраці та розвитку компетенцій, необхідних для вирішення складних глобальних медичних завдань.

Зростаюча складність сучасних систем охорони здоров’я вимагає від випускників медичних вишів не лише ґрунтовних біомедичних знань, а й високого рівня сформованості критичного мислення, здатності до
співпраці та самостійного навчання. Традиційні лекційні методи, хоча й ефективні для передачі теоретичної інформації, часто не сприяють розвитку інтегративних і прикладних навичок, необхідних у клінічній практиці. Навчання з використання проєктів (НВП) постає як орієнтований на здобувача освіти підхід, що долає ці обмеження шляхом залучення студентів до виконання автентичних, контекстуально значущих завдань, які моделюють реальне клінічне середовище.
У медичній освіті НВП реалізується через різноманітні формати, зокрема клінічні симуляції, ініціативи в галузі громадського здоров’я та міждисциплінарні командні проєкти. Такі активності сприяють застосуванню теоретичних знань для розв’язання складних завдань, покращують запам’ятовування матеріалу та зміцнюють клінічне мислення.
Робота в командах формує навички міжособистісного спілкування та лідерства, а залучення до рефлексивної практики підтримує метакогнітивний розвиток і формування професійної ідентичності.
Ключовими елементами ефективного НВП є використання складних автентичних проблем, інтеграція міждисциплінарного змісту, організація спільного навчання, самостійне пошукове навчання та постійна
рефлексія. Ці компоненти сприяють автономії здобувачів освіти, стійкій мотивації та синтезу знань з різних галузей. Стратегії впровадження НВП є різноманітними: від інтеграції проєктів у навчальні дисципліни до реалізації кваліфікаційних робіт, міжпрофесійної взаємодії та використання цифрових технологій для покращення навчального процесу та комунікації. Проєктне навчання пов’язане з низкою освітніх
переваг, зокрема покращенням когнітивних здібностей, набуттям клінічних та професійних навичок, зростанням зацікавленості студентів та розвитком інтегративного мислення. Оцінювання результатів
навчання в межах НВП вимагає багатовимірного підходу, зокрема портфоліо, взаємооцінювання та усних презентацій, які дозволяють аналізувати як індивідуальну, так і групову діяльність.

Інтеграція традиційних, змішаних та симуляційних методів навчання сприяє підвищенню якості медичної освіти, розвитку професійних компетентностей, критичного мислення та практичних навичок студентів, забезпечуючи їхню готовність до самостійної лікарської діяльності. Дистанційне навчання стало невід’ємною частиною медичної освіти, що забезпечило гнучкість навчального процесу через використання
онлайн-платформ для лекцій, групових занять та екзаменів. Одночасно телемедицина отримала новий імпульс до розвитку в освітніх програмах, сприяючи формуванню клінічного мислення, вдосконаленню практичних навичок та підготовці студентів до роботи в умовах кризових ситуацій, зокрема
завдяки інтеграції дистанційного моніторингу пацієнтів, відеоконсультацій і симуляційних навчальних кейсів. Симулятори та центри клінічних навичок стали важливим інструментом медичного навчання, дозволяючи студентам здобувати практичний досвід без ризику для пацієнтів, відпрацьовувати міжособистісні навички та прийняття рішень у клінічних ситуаціях. Змішане навчання поєднує цифрові технології
з традиційними методами навчання, забезпечуючи більшу гнучкість для студентів у організації навчального процесу та розвитку критичних і клінічних навичок. Це підхід, що дозволяє студентам здобувати знання
та досвід через асинхронне та синхронне навчання, сприяючи ефективному поєднанню теоретичних знань і практичного досвіду. Інтеграція традиційних, змішаних і симуляційних методів навчання є важливим кроком для покращення підготовки медичних студентів, підвищуючи їх клінічні навички та критичне мислення. Поєднання лекцій, цифрових технологій і симуляційних методів створює безпечне середовище для
навчання та зменшує ризики для пацієнтів. Таким чином, інтеграція цих методів має значний потенціал для підвищення якості медичної освіти та готовності студентів до самостійної лікарської практики.