УДК 81’322:004.8 

У сучасному світі стрімкий розвиток цифрових технологій і глобалізаційні процеси підвищують значущість автоматизованих лінгвістичних систем, які вже виконують не тільки допоміжну функцію, а й формують нові стандарти мовної адаптації, безпосередньо впливаючи на ефективність комунікації та освітні практики.  При цьому використання штучного інтелекту (далі – ШІ) у цій сфері надає широкі можливості для оптимізації перекладу й редагування текстів. Водночас це висуває перед наукою низку важливих завдань, зокрема необхідність оцінити, наскільки сучасні технології впливають на ефективність комунікації та чи здатні вони враховувати культурні й семантичні особливості мовних контекстів. Відповідно, посилюваний попит на інструменти, які забезпечують не лише технічну точність, а й адекватність стилю та змісту, підкреслює актуальність цього дослідження. Метою статті є оцінювання впливу ШІ на автоматизовані лінгвістичні процеси та визначення перспектив його інтеграції в мовну адаптацію з урахуванням сучасних комунікативних потреб. У процесі дослідження застосовано методи порівняльного аналізу традиційних і ШI-орієнтованих підходів, а також систематизації наукових даних та моделювання можливих сценаріїв інтеграції. З’ясовано, що ШІ активно використовується в перекладі, семантичному аналізі, редагуванні, а також у культурній адаптації текстів. При цьому традиційні методи характеризуються високою точністю, але поступаються в масштабованості, тоді як ШІ забезпечує швидкість і продуктивність, хоча нерідко призводить до втрати семантичної адекватності. Доведено, що найефективнішим виявився комбінований підхід, де алгоритмічна обробка поєднується з людським контролем. У статті наведено сфери застосування ШІ в лінгвістичних процесах, здійснено порівняльну характеристику традиційних методів та ШI-методів у мовній адаптації, а також запропоновано модель інтеграції ШІ в процес мовної адаптації. У висновках підсумовано, що інтеграція ШІ в мовну адаптацію створює умови для якісно нового рівня обробки текстів. Водночас для повноцінної реалізації цього потенціалу необхідно вдосконалити механізми оцінювання результатів, зменшити ризик упередженості моделей та враховувати культурні чинники комунікації.  Дослідження підтвердило, що поєднання можливостей ШІ та людського досвіду не лише підвищує ефективність автоматизованих лінгвістичних процесів, але й відкриває перспективи створення гібридних систем, у яких взаємодія технології та людини формує нову парадигму мовної адаптації. 

УДК 811.124’373.46:61]-13

Особлива увага сучасного мовознавства сконцентрована на проблематиці дослідження саме національної специфіки мовних і мовленнєвих явищ. Відтак концепт ЗДОРОВ’Я як ключовий концепт культури справедливо посідає основне місце серед 
категорій ментального, світоглядного, аксіологічного порядку, знання яких потребують усі, хто вивчає мову й культуру. Тож репрезентоване дослідження спрямоване на розширення розуміння мовної та концептуальної картин світу давніх римлян, зокрема на подальше вивчення механізмів вербалізації мовної картини світу, що реалізується здебільшого на лексичному рівні. Особливу увагу сконцентровано на інтегрованому аналізі одного з ключових концептів давньоримської етносвідомості, який має значну культурно-аксіологічну цінність. Дослідження здійснено крізь призму синтагматики як універсального методологічного підходу до вивчення концептів, що дає змогу виявити концептуальну інформацію через класифікаційні одиниці мови. 
Саме цей підхід дозволяє найбільш точно описати особливості мовної маніфестації екзистенційних феноменів, до яких належить розглянутий концепт. Експлікація змісту концепту ЗДОРОВ’Я реалізується через аналіз розгалуженої системи синтагматичних зв’язків між лексемами-вербалізаторами цього концепту. З метою виявлення недостатньо досліджених аспектів концепту ЗДОРОВ’Я в латинській мові, а саме встановлення додаткових когнітивних ознак, у статті здійснено поглиблений аналіз синтагматичних зв’язків лексем-вербалізаторів субконцепту VALETUDO. У цьому контексті ключову роль відіграє детальний розгляд семантичних груп у різних комбінаціях, що дозволяє виділити окремі семи, визначити їх інтегровані характеристики, а також дослідити лексичну сполучуваність для встановлення специфічних рис субконцепту. Крім того, у межах дослідження змодельовано семантичне поле субконцепту, визначено його ядро, приядерну зону, а також ближню та дальню периферії. Аналіз синтагматичних відношень імені субконцепту дав змогу окреслити його семантичний потенціал. Отримані результати дозволяють ідентифікувати додаткові когнітивні ознаки, що сприятимуть глибшому розумінню концепту ЗДОРОВ’Я у латинській мові.

УДК 378.147

У статті розглядається компетентнісний підхід як такий вид змісту освіти, що передбачає цілісний досвід вирішення життєвих проблем, виконання ключових функцій, соціальних ролей, вміння пристосовуватися до швидкоплинних подій тощо.
Мета статті – розглянути можливості формування базових професійних та особистісних компетенцій в процесі підготовки студентів вищих медичних закладів освіти.
Компетентнісний підхід зосереджується на результаті освіти, на розвитку здібностей особи діяти в різноманітних проблемних ситуаціях. У теорії компетентнісного підходу виділяють два базових поняття: компетенція і компетентність, при цьому компетенція розглядається як сукупність взаємопов’язаних якостей особистості, котрі задаються щодо певних предметів і процесів, а компетентність співвідноситься з володінням чи процесом оволодіння особою відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до неї чи до предмету діяльності.