УДК 616.314.25/.26-089.23-02[616.715:616.716.4]

У даній статті проведено літературний огляд публікацій щодо сучасних поглядів на вплив порушень прикусу та ортодонтичного лікування на розвиток скронево-нижньощелепних розладів. Мета дослідження: Спираючись на дані наукових досліджень встановити ймовірність впливу порушень прикусу та ортодонтичного лікування на розвиток скронево-нижньоще-лепних розладів. Матеріали та методи. Застосовано бібліосе-мантичний метод для з’ясування стану проблеми, вивчення аналізу результатів поперед ніх наукових досліджень на основі джерел літератури та елек-тронних ресурсів. Інформаційний пошук та аналіз наукових джерел проведено із використанням наукометричних баз Web of Science, PubMed, Google Scholar за останні 10 років. Результати: У результаті проведеного пошуку та аналізі літературних джерел автори дослідження дійшли висновку, що пацієнтам зі скронево-нижньощелепними розладами не рекомендується починати ортодонтичне лікування до повного зникнення симптомів. Якщо ж такі симптоми виникли вже під час ортодонтичного лікування, необхідно його призупинити на час лікування скронево-нижньощелепних розладів, або ж до максимально можливого покращення стану пацієнта. Після зникнення симптоматики ортодонтичні втручання можна продовжити згідно з початковим планом або, за необхідності, скоригувати залежно від стану пацієнта. Своєчасне виявлення та лікування скронево-нижньощелепних розладів дозволить в майбутньому провести більш прогнозоване орто-донтичне лікування. Висновки: Відповідно до сучас-них даних наукових досліджень немає переконливого зв’язку між розвитком скронево-нижньощелепних розладів та порушеннями прикусу. 

УДК 616.311.2-002.-036.12:616.988.55]-08036.8-053.2

Вступ. Сьогодні відомо збільшення протягом останніх років захворюваності дитячого населення на інфекційний мононуклеоз, спричинений вірусом Епштейн – Барр. Інфікування організму вірусом Епштейн – Барр супроводжується ослабленням захисних механізмів, що сприяє розвитку патогенних
збудників на тлі інфікування герпесвірусами, що негативно позначається на стані тканин пародонта та погіршує перебіг хронічного катарального гінгівіту, який часто зустрічається у дітей з інфекційним мононуклеозом. Тому важливим є обґрунтування методів лікування хронічного катарального гінгівіту на тлі супутньої соматичної патології.
Мета дослідження. Оцінити ефективність розпрацьованого комплексу заходів для лікування хронічного катарального гінгівіту у дітей з інфекційним мононуклеозом у віддалені терміни спостереження.
Матеріали та методи досл іПдржовеедненняо . стоматологічне обстеження і лікування 37 дітей з інфекційним мононуклеозом віком 12 років, які були розділені на дві групи: 18 дітей (основна група), яким для лікування хронічного катарального гінгівіту призначали розпрацьований нами комплекс лікувально-профілактичних заходів, що включав антимікробні, протизапальні засоби та засоби для підвищення резистентності тканин порожнини рота, та 19 дітей (група порівняння), у яких лікування ХКГ здійснювали згідно з протоколами. Стан тканин пародонта оцінювали за даними клінічних показників та пародонтальних індексів через 1, 3 та 6 місяців.
Результати дослідження.  Розпрацьовано та доведено ефективність комплексу заходів лікування хронічного катарального гінгівіту у дітей з інфекційним мононуклеозом за допомогою клінічних критеріїв та пародонтальних індексів. Зокрема, через шість місяців спостереження у 27,67±2,27 % дітей основної групи виявлено покращення стану ясен, тоді як у попередній термін спостереження таких осіб було на 24,95 % більше (р>0,05) та у 2,63 рази більше, ніж у групі порівняння (10,52±2,43 % відповідно, р˂0,05). Індекс РМА знижувався за час спостереження у дітей основної групи і був в 1,08 рази меншим, аніж у попередній термін спостереження (p>0,05). У дітей групи порівняння виявлено незначне зростання індексу РМА по відношенню до даних попереднього терміну спостереження (37,57±2,32 %, р>0,05). Індекс Гріна – Вермільона через щість місяців спостереження у дітей, лікування яким проводили за запропонованою схемою, відповідав задовільному (1,42±0,08 бали), при цьому відбувалося суттєве зниження значення цього індексу порівняно з початковими даними (р˂0,05). Проте у групі порівняння спостерігали незадовільну гігієну порожнини рота (1,65±0,06 бали, р˂0,05). Виявлено, що стабілізація патологічного процесу в тканинах пародонта наступала значно скоріше у дітей основної групи.
Висновки. У дітей із хронічним катаральним гінгівітом на тлі інфекційного мононуклеозу у віддалені терміни після лікування визначено покращенням у динаміці стану тканин пародонта, зниження індексів РМА та Гріна – Вермільона, що доводить ефективність запропонованого комплексу лікувально-профілактичних заходів.

УДК 616.314-002-06:616.248]-036.1-053.2

Бронхіальна астма є запальним респіраторним захворюванням, що характеризується підвищенням гіперактивності трахео-бронхіального дерева. Бронхіальна астма проявляється як повторні епізоди диспное, кашлю, і хрипів. Згідно даних ВООЗ астма є одним із захворювань, які часто потребують застосування антибіотиків. Основні завдання у лікуванні астми спрямовані на нормалізацію життєдіяльності пацієнта, забезпечення нормального функціонування бронхолегеневої системи, і уникнути шкідливогo впливу препаратів, які використовують для лікування астми. Вибір препаратів для лікування бронхіальної астми залежить від частоти загострень і ступеня тяжкості захворювання.

Мета нашого дослідження. Дослідження взаємозв’язку між ураженістю карієсом зубів і тяжкістю перебігу бронхіальної астми у дітей.

Матеріали і методи. Проведено стоматологічне обстеження 75 дітей з бронхіальною астмою віком 7, 12 та 15 років, які перебували на  стаціонарному лікуванні в алергологічному відділенні Львівської міської дитячої клінічної лікарні та пульмо-алергологічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні «Охматдит». У обстежених дітей визначили інтенсивність карієсу постійних зубів за індексом КПВ та aктивність карієсу. Ступінь тяжкості бронхіальної астми у дітей визначено згідно класифікації бронхіальної астми.

Результати дослідження. Встановлено, що у 12-річних дітей з І–ІІ ступенем тяжкості бронхіальної астми інтенсивність карієсу постійних зубів, в середньому, є нижчою порівняно з дітьми з ІІІ та з IV ступенем тяжкості (р<0,001). При порівнянні інтенсивності карієсу постійних зубів у дітей 
з І–ІІ та IV ступенями тяжкості бронхіальної астми встановлено достовірну різницю в усіх вікових групах (р<0,05). При дослідженні взаємозв’язку між тривалістю і тяжкістю бронхіальної астми та інтенсивністю карієсу зубів у дітей встановлено достовірні прямий кореляційний зв’язок середньої сили (r1=0,42; r2=0,52, p<0,05). Це свідчить про зростання інтенсивності карієсу зубів із збільшенням тривалості та підвищенням ступеня тяжкості бронхіальної астми у дітей.

Висновок. Встановлено, що на стан твердих тканин зубів у дітей з бронхіальною астмою впливає тяжкість та тривалість захворювання, а також 
медикаментозне лікування. 
Ключові слова: бронхіальна астма, тверді тканини, зуби, діти, лікування.

УДК 616.311.2-002+616.314.17-008.6)]-06:616.24-002.5]-053.2-092.19
Однією із актуальних проблем стоматології продовжує залишатися поширеність запальних захворювань пародонта, які займають друге місце за частотою серед усіх стоматологічних захворювань, а їх поширення зростає з віком. Основним етіологічним чинником розвитку запалення в тканинах пародонта є якісні та кількісні зміни мікрофлори порожнини рота, що веде до активації пародонтопатогенних мікроорганізмів. Але більшою мірою, ніж пародонтальні патогени, на прогресування захворювань пародонта впливають системні фактори, які у 85 % випадків є супутніми та активізують патологічний процес у пародонті. Значну роль в ланцюгові патологічних механізмів при захворюваннях пародонта відіграє імунна система, порушення показників якої сприяють виникненню та розвитку запального процесу, що обумовлює необхідність вивчення показників місцевого імунітету у дітей з запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу для своєчасного проведення профілактичних заходів та лікування запальних процесів у пародонті. Мета дослідження. Вивчення стану основних показників місцевого імунітету порожнини рота у дітей з запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу органів дихання. 
Матеріал та методи дослідження. Для вивчення показників імунологічної реактивності ротової рідини обстеження проведено у 67 дітей віком від 7, 12 та 15-ти років з запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу органів дихання (основна група). Контрольну групу склали 43 здорових дітей аналогічного віку з клінічно здоровими тканинами пародонта. Імунологічне обстеження включало визначення рівня про- та протизапальних цитокінів, концентрації імуноглобулінів різних класів та лізоциму у ротовій рідині дітей. Наукова новизна. Встановлено, що стан місцевого імунітету порожнини рота у дітей з запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу проявлявся зростанням з віком прозапального інтерлейкіну IL-1ß від 56,1±1,7пг/мл у 7-річних до 140,2±1,74пг/мл у 15-річних та зниженням рівня IL-4 – від 28,7±0,3 пг/мл у 7-ічних до 20,6±0,6 пг/мл у 15-річних. Вміст sIgA та IgA зазнали тенденції до зниження, а вміст IgG зростав від 0,554±0,014 г/л у 7-річних до 0,822±0,016 г/л у дітей 15-річного віку, що можна розглядати як можливий фактор пролонгування запалення та свідчення порушення взаємозв’язку між секреторною та гуморальною ланками місцевого імунітету. Рівень Lz в ротовій рідині знижувався – від 23,42±1,14 мкг/л 
у 7-річних до 14,43±1,12 мкг/л у 15-річних. Висновки. Результати проведених досліджень свідчать,що у дітей з запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу органів дихання спостерігається напруження показників секреторного імунітету порожнини рота, що проявляється дисбалансом інтерлейкінів та імуноглобулінів різних класів. Зниження sIgA та IgA і зростання IgG можна розглядати як фактори пролонгування запального процесу в пародонті, що може свідчити про негативний вплив туберкульозу органів дихання на стан показників місцевого імунітету ротової порожнини дітей з запальними захворюваннями пародонта.
Ключові слова: діти, пародонт, туберкульоз, ротова рідина, місцевий імунітет. 

УДК 616.311.2-002-036.12-053.2-056.5-08:612.017

Вивчення стоматологічного статусу у дітей з надмірною масою тіла та врахування факторів місцевої резистентності порожнини рота дає можливість своєчасно вдосконалити і застосувати заходи профілактики та лікування хронічного катарального гінгівіту. З огляду на це метою нашого дослідження було проведення аналізу динаміки імунологічних змін у ротовій рідині дітей з НМТ під час лікування ХКГ. Для оцінки імунологічних змін під час лікування хронічного катарального гінгівіту (ХКГ) під спостереженням знаходилося 80 дітей віком 12–15 років з НМТ. Дослідження вмісту цитокінів (IL-4, IL-1β, IL-6, TNF-α) було проведено у ротовій рідині 40 12-річних дітей (20 – із НМТ, 20 – з ожирінням) та 40 дітей 15-річного віку (20 – із НМТ, 20 – з ожирінням). Для порівняння обстежено 30 практично здорових дітей віком 12–15 років з нормальною масою тіла (група порівняння) та з хронічним катаральним гінгівітом. Лікування ХКГ у дітей з НМТ проводилося відповідно до розробленого лікувально-профілактичного комплексу. У групі порівняння (діти з надмірною масою тіла) та у групі контролю (діти з нормальною масою тіла) лікування ХКГ проводилося відповідно до регіональних протоколів надання стоматологічної допомоги. У результаті застосування розробленого нами лікувального комплексу, особливо завдяки засобам місцевої дії (гелю та ополіскувача), на 12–14 день проведеного лікування нами виявлено значне зменшення прозапальних цитокінів IL-1β, TNF-α в основній групі дітей порівняно з дітьми з групи порівняння та з контрольної групи. Також спостерігалося підвищення вмісту антизапального IL-4 в основній групі дітей з НТМ порівняно з групою дітей з нормальною масою тіла та у групі порівняння. Дослідження вказують на значну різницю у показниках вмісту імуноглобулінів ротової рідини дітей з НМТ, хворих на катаральний гінгівіт, на відміну від дітей з групи порівняння та контрольної групи.
Ключові слова: ХКГ, діти, надмірна маса тіла, цитокіни, імуноглобуліни.