Вступ. У статті наведені результати експериментального дослідження з використанням сучасних цифрових гістоморфометричних методів для оцінювання регенераційної активності периімплантної кісткової тканини у пришийковій, середній та приверхівковій локаціях кістково-імплантатного інтерфейсу (КІІ) після тривалого функціонального навантаження (1-1,5 року). Отримані результати підтверджують гіпотезу про те, що нахил
імплантата модулює процеси ремоделювання кістки та регенераційний потенціал, що має клінічне значення для планування лікування з метою довготривалого успіху імплантації та підтримання стабільного функціонування стоматогнатичної системи.

Матеріали та методи. Гістоморфометрична оцінка базувалася на припущенні, що інтенсивність флуоресценції при певних довжинах хвиль прямо пропорційна концентрації тетрациклінового барвника, інкорпорованого в мінеральну матрицю новоутвореної кісткової тканини. У кожному зразку була визначена фонова локація (background) для порівняння та кореляції інтенсивностей флуоресцентних сигналів

Висновки. Гістоморфометрична оцінка підтверджує, що встановлення імплантатів під кутом зумовлює істотно відмінну регенераційну відповідь периімплантної кісткової тканини порівняно з параосьовим встановленням після тривалого функціонального навантаження. Регенераційна активність у приверхівковій і середній локаціях КІІ при кутовому встановленні ДІ була відповідно у 2,2 та 1,11 раза вища, ніж у ДІ, встановлених у
параосьовому розташуванні, тоді як у пришийковій локації простежувалися незначні відмінності. Загальний RE-індекс ДІ, встановлених у кутовому розташуванні, визначали у межах 312,96%–374,78%, що у середньому в 1,6 раза вища за показники RE при параосьовому розташуванні ДІ (156,44%). Виявлена варіативність індексу RE підкреслює необхідність клінічного та інструментального моніторингу просторової остеоінтеграції
при різному розташуванні ДІ.