The authors conduct a thorough analysis of the legal nature of genetic information and its definition in the context of Ukrainian and European Union legislation. It is established that genetic information, which is the basis for the development of medicine, opens up new horizons for improving the diagnosis, prevention and treatment of not only patients with rare diseases, but also any diseases, but the circulation of such genetic information raises a number of legal challenges. The article examines the existing approaches to legal regulation of such relations, in particular, the issue of defining the concept of "genetic information". A comparative analysis of approaches to the definition and regulation of relations regarding genetic information in the laws of Ukraine and the European Union is made, with an emphasis on the need to harmonise Ukrainian legislation with international standards. The authors emphasises the importance of developing a clear and effective regulatory framework that would ensure a balance between the protection of human rights and the possibilities of using genetic information for the public good. The problems arising from the different interests of the parties that have access to genetic data, including
government agencies, insurance companies and medical institutions, are revealed. The author offers recommendations for improving Ukrainian legislation aimed at increasing the level of protection of genetic information and its compliance with international standards. Particular attention is focused on the need to improve the clearer regulation of genetic data. It is stated that this study is an important contribution to the study of the legal aspects of genetic information, and the author emphasises the need to continue working on optimising the legal environment which would take into account both the human right to privacy and the general interests of society.

УДК : 342.731:347.121.1:2-67

В європейській правовій традиції сформувався принцип, за яким світська держава не лише не перешкоджає, а й сприяє здійсненню релігійних потреб людей у лікарнях та інших публічних установах. Парламентська Асамблея Ради Європи в резолюції 2249 “Надання паліативної допомоги в Європі” від 23 листопада 2018 р. підтвердила, що духовна підтримка є компонентом права людини на охорону здоров’я в контексті допомоги невиліковно хворим.
Метою статті є теоретико-правова характеристика особливого об’єкта прав людини – духовної опіки крізь призму європейських правових традицій та в умовах впровадження інституту капеланства в галузі охорони здоров’я в Україні.
Обґрунтовано, що духовна опіка є об’єктом обох конституційних прав – на свободу світогляду і віросповідання та на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Визначено, що в царині охорони здоров’я духовна опіка є складовою медичної допомоги і відповідно об’єктом права на медичну допомогу. Зазначено, що двоїста природа духовної опіки виявляється саме при реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання в сфері охорони здоров’я.
Проаналізовано законодавче забезпечення в досліджуваному сегменті та нормопроєкті новели, зокрема Положення про капеланську діяльність у сфері охорони здоров’я, та викристалізовано нормативні недоліки та колізії.
Висвітлено особливості національного регламенту провадження професійної діяльності капеланом у охороні здоров’я. Досліджено європейський досвід функціонування інституту капеланства, зокрема розглянуто моделі в Італії, Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії та Польщі. Доведено, що впровадження інституту капеланства в галузі охорони здоров’я в Україні є послідовним національним кроком при євроінтеграції та виявом імплементації кращих європейських праволюдинних традицій , а діяльність капелана в охороні здоров’я
покликана слугувати ефективізації здійснення прав пацієнта при стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я, а також відкриває нові законодавчі можливості до розширення каталогу прав людини в царині охорони здоров’я.


Досліджено нові нормативні підходи до розробки галузевих стандартів, а також регламент розробки суб’єктами господарювання, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, нормативних документів локального характеру. Проаналізовано законодавчі дисонанси, породжені

частковою відсутністю гармонізації наказу МОЗ України «Деякі питання розробки галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я» від 19.06.2026 №845 із Законом України «Основи законодавстваУкраїни про охорону здоров’я», Постановою КМУ «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності
з медичної практики» від 02.03.2016 №285. Сформовано каталог обов’язкових локальних документів, які мають бути розроблені в кожному суб’єкті господарювання, приміром, у закладі охорони здоров’я. До таких імперативних документів віднесено: протоколи медичної/реабілітаційної допомоги та клінічний маршрут паці-
єнта. Сфокусовано увагу на численних лакунах новельного підзаконного акта та подекуди недосконалості нормативної техніки.
Висвітлено особливості стандартизації у сфері охорони здоров’я у державах – членах Європейського Союзу для окреслення успішного досвіду і проведення порівняльно-правничого аналізу.

УДК: 614:608.1:340

У виданні висвітлено результати комплексного дослідження Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенції про права людини та біомедицину з формуванням авторського бачення її імплементації в національне законодавство. Розкрито загальні принципи міжнародного документу, які закладають людиноцентризм у сферу біомедицини і покликані створити праволюдинне осердя для національного законодавства. Приділено увагу аналізу всіх глав Конвенції Ов’єдо (від згоди, трансплантації до геному людини та наукових досліджень) з проєктуванням на законодавство України з метою з’ясування дисонансів і лакун та викристалізацією пропозицій до удосконалення національної нормативно-правової бази та створення умов для євроінтеграційної кореляції. У монографії вміщено довідкову інформацію про Конвенцію Ов’єдо, таблицю авторських пропозицій для законодавчих змін і органічного влиття міжнародного акта в національне нормативне лоно, а також можна буде ознайомитись з українським перекладом Додаткового протоколу до Конвенції про права людини та біомедицину, який стосується генетичного тестування у сфері охорони здоров’я. Для представників органів влади, наукових і науково-педагогічних працівників, студентів юридичних і медичних закладів вищої освіти, широкого кола юристів-практиків і працівників системи охорони здоров’я, а також інших фахівців, сферою професійного інтересу яких є медичне право, фармацевтичне право, охорона здоров’я, біоетика.