Вступ. У статті наведені результати експериментального дослідження з використанням сучасних цифрових гістоморфометричних методів для оцінювання регенераційної активності периімплантної кісткової тканини у пришийковій, середній та приверхівковій локаціях кістково-імплантатного інтерфейсу (КІІ) після тривалого функціонального навантаження (1-1,5 року). Отримані результати підтверджують гіпотезу про те, що нахил
імплантата модулює процеси ремоделювання кістки та регенераційний потенціал, що має клінічне значення для планування лікування з метою довготривалого успіху імплантації та підтримання стабільного функціонування стоматогнатичної системи.

Матеріали та методи. Гістоморфометрична оцінка базувалася на припущенні, що інтенсивність флуоресценції при певних довжинах хвиль прямо пропорційна концентрації тетрациклінового барвника, інкорпорованого в мінеральну матрицю новоутвореної кісткової тканини. У кожному зразку була визначена фонова локація (background) для порівняння та кореляції інтенсивностей флуоресцентних сигналів

Висновки. Гістоморфометрична оцінка підтверджує, що встановлення імплантатів під кутом зумовлює істотно відмінну регенераційну відповідь периімплантної кісткової тканини порівняно з параосьовим встановленням після тривалого функціонального навантаження. Регенераційна активність у приверхівковій і середній локаціях КІІ при кутовому встановленні ДІ була відповідно у 2,2 та 1,11 раза вища, ніж у ДІ, встановлених у
параосьовому розташуванні, тоді як у пришийковій локації простежувалися незначні відмінності. Загальний RE-індекс ДІ, встановлених у кутовому розташуванні, визначали у межах 312,96%–374,78%, що у середньому в 1,6 раза вища за показники RE при параосьовому розташуванні ДІ (156,44%). Виявлена варіативність індексу RE підкреслює необхідність клінічного та інструментального моніторингу просторової остеоінтеграції
при різному розташуванні ДІ.

УДК 616.716.4:616.089.843 

Використання так званих горбово-крилоподібних імплантатів для реабілітації пацієнтів з дефектами зубного ряду в дистальних відділах верхньої щелепи набуває все більшої популярності серед фахівців імплантологічного профілю. Метою цієї роботи було вивчення особливостей анатомічної
будови крилоподібно-верхньощелепного з’єднання як передумови горбово-крилоподібної імплантації.
Матеріали та методи. Здійснено пошук літературних джерел за останні 20 років в наукометричних медичних базах інформації SciVerse, PubMed-NCBI, Medline, CochraneLibrary, EMBASE, ResearchGate за ключовими словами: «Pterygomaxillary junction», «Morphometric analisys», «Conebeam computed tomography». Усього проаналізовано 65 джерел анґлійською мовою та українською мовами, з яких відібрано ті, що стосуються променевого та кадаверного дослідження крилоподібно-верхньощелепного з’єднання. З інформаційної бази Центру медичної 3Д-діагностики (м. Львів) було рандомізовано відібрано 30 комп’ютерних томографій верхньої щелепи пацієнтів (жінок – 18, чоловіків – 12 віком 34-72 роки), які звертались для проведення дослідження впродовж 2020-2024 років. Обстеження пацієнтів проводилося на конусно-променевому комп’ютерному томографі Vatech Pax-i3D Green (Південна Корея). Сканування проводилось в режимі 9х12 см, з величиною вокселя 0,2 мм, що дозволило отримати максимальну чіткість дрібних анатомічних елементів верхньої щелепи та суміжних анатомічних структур. Опрацювання результатів комп’ютерних томографій проводилося в програмі візуалізації Ez3D2009 та Xelis Dental (Південна Корея). Результати та висновки. Аналіз доступних джерел фахової літератури вказує на те, що існують етнічні, вікові та статеві особливості будови крилоподібно-верхньощелепного з’єднання. Дослідження іноземних фахівців вказують на доволі суттєві відмінності у довжині та ширині крилоподібно-верхньощелепного з’єднання у представників різних популяцій, зокрема європейських і азійських. Водночас показники товщини з’єднання не характеризувались статистично значимими відмінностями. Деякі науковці вказують на наявність статевих відмінностей будови крилоподібно-верхньощелепного з’єднання, а також різницю між правими і лівими з’єднаннями в одного індивідуума. Значну різницю виявлено і при аналізу кута розміщення крилоподібно-верхньощелепного з’єднання до серединно-сагітальної площини. У нашому власному дослідженні 30-ти конусно-променевих комп’ютерних томограм пацієнтів різної статі та віку виявлено, що довжина, ширина та товщина крилоподібноверхньощелепного з’єднання становила 12,9±1,24 мм, 10,0±0,9 мм та 3,4±0,6 мм відповідно, а показник ангуляції до серединно-сагітальної лінії – 103,0±5,4, що узгоджується з повідомленнями одних дослідників та суттєво відрізняється від інших. Наявні розбіжності у показниках довжини, ширини, товщини та ангуляції крилоподібно-верхньощелепного з’єднання, пов’язані з етнічними, віковими, статевими особливостями анатомічної будови свідчать про доцільність подальшого проведення наукових досліджень у вказаному напрямку, зокрема із більшою вибіркою.