Мета роботи. Провести порівняльний аналіз стану ліпідного та пуринового обміну у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) в залежності від добового індексу артеріального тиску (АТ).

Матеріали та методи дослідження. Обстежено 97 хворих на АГ ІІ стадії 1-3 ступеня, віком 58,5±8,3 років, тривалістю захворювання 5,8±2,4 років. Усім хворим проводили добове моніторування АТ (ДМАТ) за допомогою осцилометричного апарата ABРМ50 (NEACO, London), реєстрація показників АТ здійснювали кожні 15 хв. вдень і кожні 30 хв. вночі. З метою оцінки кардіоваскулярного ризику визначали основні показники ліпідограми (загальний холестерин (ЗХС), ліпопротеїни низької щільності (ХС ЛПНЩ), ліпопротеїни високої щільності (ХС ЛПВЩ), тригліцериди (ТГ)) та сечову кислоту. Отримані результати піддавали математично-статистичному аналізу за допомогою програми «Statistica 10.0». Характер розподілу оцінювали за допомогою критерію Колмогорова-Смирнова (n˃30). Вірогідність різниці між групами за кількісними ознаками оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Результати дослідження представленні у вигляді М±m, М – середнє значення, m – стандартне відхилення.

Результати. Основну частку становили хворі з добовим профілем «dipper» (ДІ 10-20%) - 36,8%,  «non-dipper» (0 < ДІ < 10%) - 30,3%, «night-peaker» (ДІ < 0) - 19,7%, «over-dipper» (ДІ > 20%) - 13,2%.

    Характеристика хворих з нормальним (оптимальним) ступенем нічного зниження АТ - «dipper». Середній вік хворих становив 56,7±6,4 років. Тривалість захворювання 5,1±2,7 років. Чоловіків було 46,4%, жінок – 53,6%. За ступенем тяжкості більшість склали хворі з м’якою АГ – 75%, з ІІ ступенем – 21,4%, з тяжкою АГ – 3,6%. Гіперхолестеринемія спостерігалася у 64,3% хворих, ЗХ становив 5,7±1,2 ммоль/л, ХС-ЛПВЩ – 1,3±0,3 ммоль/л, ХС-ЛПНЩ – 5,6±1,2 ммоль/л, ТГ – 1,8±0,7 ммоль/л. Гіперурикемія спостерігалася у 35,7% хворих, середній рівень СК у цій групі становив 342,8±26,5 мкмоль/л.

    Характеристика хворих з недостатнім ступенем нічного зниження АТ - «non-dipper». Середній вік хворих становив 60,1±8,8 років, тривалість захворювання 5,9±3,2 років, чоловіків було 47,8%, жінок – 52,2%. За ступенем тяжкості найбільше хворих було з м’якою АГ – 78,2%, з ІІ ступенем – 21,8%. Рівень ЗХ в групі хворих з добовим профілем «non-dipper» становив 5,8±1,4 ммоль/л, ХС-ЛПВЩ – 1,4±0,3 ммоль/л, ХС-ЛПНЩ – 5,7±1,3 ммоль/л, ТГ – 1,6±0,6 ммоль/л. Середній рівень СК в цій групі становив 324,8±21,2 мкмоль/л, гіперурикемія спостерігалася у 21,7%.

Характеристика хворих з стійким підвищенням нічного АТ - «night-peaker». Середній вік хворих 56,5±7,2 років, тривалість захворювання 6,1±2,6 років. Чоловіків було 13,3%, жінок – 86,7%. За ступенем тяжкості найбільше було хворих з м’якою АГ – 73,3%, з ІІ ступенем – 26,7%. Гіперліпідемія спостерігалася у 46,6% хворих: рівень ЗХ становив 5,3±1,2 ммоль/л, ХС-ЛПВЩ – 1,3±0,3 ммоль/л, ХС-ЛПНЩ – 5,4±1,3 ммоль/л, ТГ – 1,5±0,6 ммоль/л, КА – 4,3±1,6. Гіперурикемія спостерігалася у 40% хворих.

Характеристика хворих з підвищеним ступенем нічного зниження АТ - «over-dipper». Середній вік хворих 56,7±5,8 років, тривалість захворювання – 5,2±1,9 років. Чоловіків було 60%, жінок – 40%. Найбільше хворих було з тяжкою формою АГ – 50%, з ІІ ступенем – 30%, з м’якою АГ – 20%. Гіперліпідемія спостерігалася в усіх хворих: рівень ЗХ становив 6,1±1,1 ммоль/л, ХС-ЛПВЩ – 1,3±0,3 ммоль/л, ХС-ЛПНЩ – 6,1±1,1 ммоль/л, ТГ – 1,7±0,8 ммоль/л, КА – 5,1±1,5. Гіперурикемію виявлено в 10% хворих, рівень СК становив 275,6±20 мкмоль/л.

Висновки. Група хворих з добовим профілем «dipper» була найбільш чисельна, в ній переважала АГ І ступеня тяжкості. Хворі групи «non-dipper» були другими за чисельністю та найстаршими за віком. У хворих з добовим профілем «night-peaker» був найдовший гіпертензивний анамнез, найбільше хворих спостерігали з гіперурикемією. Хворі «over-dipper» найчастіше спостерігалися з тяжким перебігом АГ, переважали чоловіки. У цій групі прояви атеросклерозу були найбільш вираженими, гіперурикемія спостерігалася у 10% випадків.

Мета – підвищити ефективність діагностики та профілактики хворих на АГ ІІ стадії, 1–3 ступенів, поєднану з ДСТ, на основі вивчення зовнішніх і внутрішніх ознак ДСТ, показників вільного та загального оксипроліну крові, результатів інструментальних методів дослідження, консультацій лікарів-спеціалістів.

Матеріали та методи. В дослідження було включено 100 пацієнтів на АГ ІІ стадії 1-3 ступенів, поєднану з ДСТ, серед яких було 48 чоловіків (48 %) та 52 жінки (52 %). Середній вік пацієнтів становив 59,72±2,42 років. Під час клінічного дослідження пацієнти були розподілені на 3 групи: І група (n = 19) – АГ ІІ стадії 1 ступеня, поєднана з ДСТ; ІІ група (n = 32) – АГ ІІ стадії 2 ступеня, поєднана з ДСТ; ІІІ група (n = 49) – АГ ІІ стадії 3 ступеня, поєднана з ДСТ. Контрольну групу склали 30 осіб без підвищеного АТ та встановленої ДСТ.

Результати. Частота виявлення зовнішніх фенотипових ознак ДСТ у пацієнтів з АГ ІІ стадії 1–3 ступенів була вищою ІІІ групі порівняно з І та ІІ відповідно. Серед них найчастіше спостері- гали: атрофічні стрії в нижньогрудному або поперековому відділі хребта; геморагічні шкірні прояви; зміни з боку нігтів (м’які, ламкі, попереково посмуговані); зміни волосся (стоншення, ламкість, сухість, повільний ріст); зміни вушних раковин, у вигляді великих вух, що стирчать; зміни кістково-м'язової системи (сколіоз, біль в ділянці хребта, поперечна плоскостопість, вальгусна установка стоп, макродактилія першого пальця стопи, «хруст» у суглобах, другий палець стопи більший за перший). Серед внутрішніх фенотипових ознак ДСТ, найчастіше реєстрували в ІІІ групі пацієнтів з АГ ІІ стадії 1–3 ступенів, порівняно з І та ІІ відповідно. Відмічали наступні зміни з боку серцево-судинної системи: додаткові хорди серця, фібриляція передсердь, варикозне розширення вен нижніх кінцівок легкого ступеня; органів зору – ангіопатія сітківки; щелепно-лицевої ділянки – карієс зубів, пародонтит; шлунково-кишкового тракту – дискінезія жовчовивідних шляхів на фоні анатомічних порушень (перегинів); сечовидільної системи – дисметабо лічна нефропатія, неповне подвоєння нирок. Підвищення концентрації вільного оксипроліну в крові пацієнтів на АГ ІІ стадії 1–3 ступенів, поєднану з ДСТ, виявили в І групі у 19 осіб (100 %), в ІІ – у 31 (96,88 %), в ІІІ – у 47 (95,92 %); збільшення концентрації загального оксипроліну крові в І групі пацієнтів в 10 осіб (52,63 %), в ІІ – у 25 (78,13 %), в ІІІ – у 45 (91,84 %).

Висновки. Диспансерне спостереження за пацієнтами з ознаками ДСТ включає комплекс заходів спрямованих на зміцнення сполучної тканини (СТ). До таких заходів відносять адекватний режим праці та відпочинку, лікувальну фізкультуру, фізіотерапію, психотерапію, дієтичне харчування та застосування різноманітних біокоректорів (вітамінів, мікро – та макроелементів, амінокислот, антиоксидантів, енергетичних комплексів, глікозоаміногліканів). Доцільно вживати продукти збагачені макро – (кальцій, фосфор, магній) та мікроелементами (мідь, цинк, селен, марганець, фтор, ванадій, кремній, бор), які є кофакторами ферментів, активують синтез колагену, нормалізують мінералізацію кісткової системи. Надзвичайно важливим аспектом реабілітації таких хворих є систематичне курсове вжи- вання біокоректорів, оскільки з їжею не завжди в достатній кількості можна отримати речовини, що необхідні для нормального функціонування СТ. Метаболічна корекція стану СТ повинна проводитися по наступним напрямкам: стимуляція колагеноутворення, корекція порушень синтезу та катаболізму глікозоаміногліканів, стабілізація мінерального обміну, корекція рівня вільних амінокислот в крові, покращання біоенергетичного стану організму, нормалізація імунологічних порушень, антиоксидантний захист. З цією метою застосовуються біокоректори – вітаміни, вітаміноподібні речовини, макро – та мікроелементи, коферменти, амінокислоти, глікозоаміноглікани.

Мета. Вивчити особливості перебігу артеріальної гіпертензії поєднаної з гіперурикемією взалежності від стану ліпідного та вуглеводного обміну.

Матеріали і методи. Обстежено 98 хворих на АГ ІІ стадії 1-3 ступенів, з них 42 чоловіки та 54 жінки, середній вік яких становив 54,6±8,1 років. Хворі були розподілені на 2 групи: І група (n=59) – хворі на АГ з гіперурикемією, ІІ група (n=39) – хворі на АГ без гіперурикемії. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб без ознак АГ, репрезентативних за віком та статтю з основною групою. У хворих визначали: рівні сечової кислоти (СК), глікованого гемоглобіну (HbA1C), основних показників ліпідограми (загальний холестерин (ЗХС), ліпопротеїни низької щільності (ХС ЛПНЩ), ліпопротеїни високої щільності (ХС ЛПВЩ), тригліцериди (ТГ)). Отримані результати піддавали математично-статистичному аналізу за допомогою програми «Statistica 10.0». Характер розподілу оцінювали за допомогою критерію Колмогорова-Смирнова (n˃30). Вірогідність різниці між групами за кількісними ознаками оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Результати дослідження представленні у вигляді М±m, М – середнє значення, m – стандартне відхилення. Різницю показників вважали достовірною при р˂0,05. Кореляційний аналіз виконувався з використанням рангового коефіцієнта Пірсона.

Результати та їх обговорення. При аналізі показників ліпідограми встановлено, що рівень ЗХС у хворих на АГ у поєднанні з гіперурикемією становив 6,6±0,8 ммоль/л та 6,4±0,7  ммоль/л – у хворих на АГ без гіперурикемії, що було достовірно вище на 28,8% та 26,5% відповідно (p<0,05), порівняно з контрольною групою (4,7±0,4 ммоль/л). Рівень ХС ЛПНЩ у двох групах хворих (І група - 4,5±0,7 ммоль/л та ІІ група - 4,5±0,8 ммоль/л) був достовірно вищим на 36% у порівнянні з групою контролю (2,9±0,3 ммоль/л) (p<0,05). Показник ХС ЛПВЩ виявився достовірно нижчим у І групі хворих (1,1±0,17 ммоль/л) на 31,2% у порівнянні з групою контролю (1,7±0,3 ммоль/л) (p<0,05). Встановлено, що у хворих І групи з гіперурикемією рівень ТГ (2,3±0,3  ммоль/л) достовірно вищий у порівнянні з ІІ групою без гіперурикемії (1,7±0,17 ммоль/л) на 26% (p<0,05). Крім того, рівень ТГ у хворих на АГ з гіперурикемією перевищував такий же показник в групі контролю (1,3±0,2  ммоль/л) на 43% (p<0,05). При аналізі вуглеводного обміну в обстежених групах хворих за показником глікованого гемоглобіну, встановлено, що його рівень у крові був в межах нормальних значень. Лише при порівнянні показника у І групи (5,97±0,82 ммоль/л) і здорових осіб (4,7±0,37 ммоль/л) встановлена достовірна відмінність (p˂0,05). Також у І групі, в яких АГ поєднана з гіперурикемією, у 2 хворих вперше діагностували ЦД 2 типу (компенсований), про який хворі раніше не знали.

Нами проведено кореляційний аналіз досліджуваних показників в хворих та практично здорових осіб. Виявлено позитивну кореляційну залежність між рівнями СК і ТГ  (r  =  +0,7,  p<0,05),  САТ  (r  =+0,6,  p<0,05), ІМТ (r =+0,3, p<0,05) і рівнем глікованого гемоглобіну (r =+0,3, p<0,05) та негативну кореляцію між СК та ХС ЛПВЩ (r = -0,6, p<0,05). Цей зв'язок підтверджується у багатьох наукових дослідженнях і спостерігається не тільки у пацієнтів з подагрою, але й при АГ, ЦД, ІХС. Саме це дає підставу розглядати гіперурикемію, як важливу складову т.з. метаболічного синдрому, при якому порушується вуглеводний, ліпідний та пуриновий обмін.

Висновки. Результати дослідження показують, що у хворих на АГ поєднаної з гіперурикемією більш виражені порушення ліпідного та вуглеводного, що підтверджує встановлений позитивний зв'язок між рівнем СК і ТГ, ІМТ, глікованим гемоглобіном та негативна кореляція з ХС ЛПВЩ. Саме це дає підставу розглядати гіперурикемію як фактор кардіоваскулярних захворювань. 

За останні роки завдяки профілактиці та лікування ІХС знизилася смертність від серцево-судинних захворювань, проте ІХС залишається основною причиною захворюваності та смертності в Україні та у всьому світі [Коваленко В.М. та ін., 2023].

Мета – підвищити ефективність лікування хворих на прогресуючу стенокардію, робота яких пов’язана з професійними шкідливостями, при застосуванні метаболічної терапії.

Матеріали та методи. Обстежено 80 хворих на прогресуючу стенокардію, середній вік пацієнтів 60,2±7,1 роки. Залежно від методу лікування хворі були розподілені на дві групи. Перша група (38 осіб) отримували базисну терапію (нітрати, антиагреганти, антикоагулянти, ß-блокатори, антагоністи кальцієвих каналів, інгібітори АПФ, статини). Пацієнти другої групи (42 особи), окрім стандартної терапії отримували метаболічний лікарський засіб водорозчинний кверцетин в дозі 0,5 г, розчинений у 50 мл фізіологічного розчину двічі на добу протягом 5 днів, з подальшим застосуванням жувальних таблеток кверцетину 40 мг 1 табл. 3 рази/день протягом 1 місяця. Група контролю склала 25 практично здорових осіб. При аналізі професійних маршрутів виявлено 27 (33,75 %) водії вантажного та пасажирського автотранспорту; 29 (36,25 %) осіб, робота яких пов’язана з хімічними речовинами (маляри, працівники лакофарбового заводу, столяри); 11 (13,75 %) займались обробкою металів (токарі, шліфувальники); 13 (16,25 %) виконували зварювальні роботи. Хворим проведено загальноклінічне обстеження та дослідження ліпідного спектру крові ферментним методом на аналізаторі ФП-900 (Фінляндія) до та через місяць лікування (ЗХС та ХС-ЛПВЩ визначали за методом Клімова А.Н., Никульчева Н.Г., 1984; ХС-ЛПНЩ – за формулою Фрідвальда (ХС-ЛПНЩ=ЗХС–ХС-ЛПВЩ–ТГ/2,2, ммоль/л). Статистичну обробку матеріалу проводили за допомогою програми Statistica 10.0, методом варіаційного статистичного аналізу з визначенням t-критерію Стьюдента.

Результати. Пацієнти задовільно переносили внутрішньовенне введення кверцетину та сприяло нормалізації артеріального тиску і впливало на частоту серцевих скорочень. В результаті проведеного дослідження оцінено клінічну картину на 7 день лікування і виявлено, що комплексне лікування пацієнтів на прогресуючу стенокардію з використанням кверцетину зменшує кількість приступів загрудинного болю у 89,4 % пацієнтів (р<0,01) та підвищує толерантність до фізичного навантаження у 75,2 % випадків (р<0,01), у порівнянні з базисною терапією – 66,2 % та 52,3 % (р<0,05) відповідно. При дослідженні обміну ліпідів крові до та через місяць лікування встановлено, що у хворих на прогресуючу стенокардію, які працювали у шкідливих умовах праці перед лікуванням виявлено, що в обох досліджуваних групах пацієнтів рівень ЗХС, ХС ЛПНЩ та ХС ЛПВЩ суттєво відрізнявся від норми: рівень ЗХС був підвищеним на 32,4 %, рівень ХС-ЛПНЩ перевищував показник здорових осіб на 28,1 %, а ХС-ЛПВЩ був нижчим на 30,5 %. Через місяць лікування достовірні зміни стану ліпідного спектру крові спостерігалися лише у групі хворих, яким проводилася метаболічна терапія із застосуванням кверцетину, рівень ЗХС знизився на 38,6 % (р<0,05), ХС-ЛПНЩ на 34,5 % (р<0,05), а ХС-ЛПВЩ на 28,1 % (р<0,02) у порівнянні із даними до лікування. Аналогічні зміни ліпідного спектра крові відмічалися і у першій групі хворих, проте результати були менш з вираженою позитивною динамікою.

Висновки. Проведене лікування зі застосуванням кверцетину є більш ефективним від базисної терапії, що проявлялося вираженою позитивною динамікою клінічної картини захворювання та нормалізацією показників ліпідного спектру крові у хворих на прогресуючу стенокардію, які працювали у шкідливих умовах праці.

The prevalence of COVID-19 and its polymorphic clinical manifestations are attributed to a systemic inflammatory response, which also plays a key role in the development of arterial hypertension (AH). The prognosis and effectiveness of treatment in patients with AH and COVID-19 should be assessed based on the levels of inflammatory biomarkers – activity of myeloperoxidase and inducible NO-synthase (iNOS), level of factor soluble suppression of tumorigenicity 2 (sST2).

Methods: Two groups of patients were examined: group 1 – 36 patients with AH and hypertensive crisis. Group 2 – 35 patients with AH and polysegmental pneumonia on the background of COVID-19. The control group – 16 practically healthy individuals. All patients underwent anthropometry, determination of biochemical blood tests, echocardiography, level of sST2, and activity of iNOS and MPO using ELISA in blood serum and lymphocytes.

Results: A 2.4-fold increase in sST2 content in blood serum was noted in AH and 2.9-fold in the background of COVID-19. The level of myeloperoxidase in blood serum increased 2.5 times in hypertension and 3.4 times in coronavirus disease. In lymphocytes, iNOS activity increased 3.25 times in hypertension and 4.3 times in COVID-19. sST2 level has a significant correlation with the size of the left atrium, left ventricle, and ejection fraction in patients with AH. A positive correlation with age was noted in the group of patients with AH and COVID-19.

Discussion: In patients with AH and with COVID-19, a significant increase of sST2, myeloperoxidase, and iNOS was observed compared to practically healthy individuals. A significant elevation in myeloperoxidase levels has been noted in patients with AH without COVID-19, indicating the utility of its use as a highly sensitive marker for low-intensity inflammation than C-reactive protein, particularly in arterial hypertension.

Conclusions: Measurement of the level of sST2, activity of iNOS, and MPO 3 biomarkers allows for evaluation of intensity of systemic inflammation, left ventricular hypertrophy and serves as an addictive tool in evaluating cardiac and endothelial dysfunction, indicating different directions of its development.