Мета роботи – дослідити зв’язок фізичних властивостей слини з резистентністю емалі й інтенсивністю карієсу в наркозалежних хворих.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 70 пацієнтів, яких поділили на три групи: основна група (1) – 28 наркозалежних осіб, у яких діагностовано карієс; група порівняння (2) – 22 хворих на карієс твердих тканин зуба, в анамнезі яких не зафіксовано вживання наркотичних речовин; група контролю (3) – 20 осіб, у яких не виявили каріозне ураження зубів. Оцінили швидкість слиновиділення (обрахували за формулою Шс = V / Т), показник рН ротової рідини встановили за допомогою лакмусових тест-смужок (Kelilong Instruments, Китай), структурну та функціональну стійкість емалі зуба – за експрес-методом TER-test (В. Р. Окушко, Л. І. Косарева, 1983), здійснили клінічне оцінювання швидкості мінералізації за КОШРЕ-тестом (за Т. Л. Редіновою, В. К. Леонтьєвим і Г. Д. Овруцьким, 1982 р.), визначили інтенсивність карієсу зубів, використавши індекс КПВ. 
Для діагностики стану твердих тканин зуба використали Міжнародну систему виявлення та оцінювання карієсу зубів – ICDAS.
Результати. У наркозалежних осіб, хворих на карієс твердих тканин зубів, швидкість слиновиділення найбільше сповільнена, а рН ротової рідини змінений у кислий бік (5,50 ± 0,09 од.) порівняно з пацієнтами з інших груп. У наркозалежних середній показник TER-test становив 9,1 ± 0,4 бала, суттєво перевищуючи параметри ненаркозалежних хворих із каріозними ураженнями зубів (5,4 ± 0,2 бала) й осіб, у котрих каріозні ураження твердих тканин зубів не діагностували (1,9 ± 0,2 бала). Результат КОШРЕ-тесту наркозалежних хворих (6,1 ± 0,3 дні) також значно вищий від показників ненаркозалежних осіб із карієсом та осіб групи контролю. Індекс КПВ у наркозалежних хворих (16,4 ± 0,2 бала) свідчив про дуже високу інтенсивність карієсу з великою часткою глибоких вогнищ уражень твердих тканин зуба.
Висновки. Результати дослідження показали зміщення рН ротової рідини в кислий бік на 23 % у наркозалежних хворих порівняно зі здоровими. Крім того, в них зафіксували зниження швидкості слиновиділення на 22 % порівняно зі здоровими особами. Ці результати пов’язані з погіршенням стійкості емалі зубів в узалежнених пацієнтів (на 79 %) і ремінералізувальної здатності ротової рідини (на 66 %) порівняно зі здоровими без каріозних порожнин. Індекс КПВ у хворих 1 групи на 50 % 
відрізнявся від показника хворих 2 групи, на 98 % – від параметрів обстежених із 3 групи. У наркозалежних хворих зафіксували на 78 % більшу кількість каріозних порожнин у межах дентину порівняно з ненаркозалежними пацієнтами з карієсо

Dystrophic changes of all periodontal structures and teeth in patients with periodontitis and generalized periodontitis were investigated in the study. Characteristic signs of the gums’ pathological contour, as well as other clinical and radiological features of dystrophy differ in patients with periodontitis and generalized periodontitis and contribute to the improvement of their differential diagnosis. Ultrastructural examination of the patients’ gums with periodontitis revealed disseminated microthrombosis, mucoid edema and fibrinoid transformation of intermediate connective tissue, and coagulation-dystrophic changes in periodontal tissues and cells. 
Key words: periodontitis, parodontosis, gingival ultrastructure, coagulation dystrophy 

УДК 616.314-002/-008.1:616-002.7]-06(048.8)

Резюме. Зв’язок запально-дистрофічних процесів у тканинах пародонта з рядом системних захворювань не одноразово описано в науковій літературі. Високий показник розповсюдження захворювань пародонта відмічається у поєднанні з різними загальносоматичними захворюваннями на тлі значного зниження захисних сил організму. Інтерес до виявлення такого зв’язку зріс, оскільки професія охорони здоров’я шукає кращого розуміння патогенезу різних захворювань та їх зв’язку з пародонтом та іншими хворобами порожнини рота. 
Мета дослідження – проаналізувати дані наукових джерел літератури та надати свіжу інформацію про зв’язок між пародонтитом і системними захворюваннями, такими, як: аномалії серцево-судинної, дихальної, ендокринної, кістково-м’язової та репродуктивної систем.
Матеріали і методи. Застосовано бібліосемантичний метод для з’ясування стану проблеми, вивчення аналізу результатів попередніх наукових досліджень на основі джерел літератури та електронних ресурсів. 
Результати досліджень та їх обговорення. Часте поєднання та взаємообтяжливий вплив захворювань пародонта із хворобами внутрішніх органів свідчить про їх патогенетичну єдність, що виражається складними порушеннями гомеостазу. Системні порушення збільшують частоту і тяжкість захворювань пародонта шляхом зміни імунної відповіді організму на дію пародонтопатогенних мікроорганізмів і продуктів їх обміну, а також переважно генералізований та швидкопрогресуючий перебіг захворювань пародонта. 
Висновки. Методи діагностики повинні ідентифікувати можливі ключові етіологічні чинники, що дозволить на ранніх етапах виявити захворювання пародонта, тим самим покращуючи прогноз хвороби, а у комплексному лікуванні необхідно враховувати не тільки стан тканин пародонта, зубів, порожнини рота, а й організму пацієнта в цілому.

УДК 616.314.2+616.716.1/.4)-007.1-053.2:611.314.018

Стан твердих тканин тимчасових зубів суттєво впливає на розвиток зубощелепної системи дитини. Каріозні ураження жувальних та апроксимальних поверхонь тимчасових зубів, передчасне видалення є причинами не лише формування зубощелепних аномалій та деформацій, але й порушення функцій жування та мови, що призводить до зниження самооцінки і порушення адаптації дитини в соціумі та є негативним фактором при формуванні її особистості. Усе це обумовлює необхідність проведення профілактичних заходів та своєчасного лікування карієсу молочних зубів.

Мета дослідження. Вивчення поширеності та інтенсивності карієсу тимчасових зубів у дітей із зубощелепними аномаліями.

Матеріал та методи дослідження. Для оцінки стану твердих тканин зубів обстежено 720 дітей віком 6-12 років м. Львова. Оцінку ураженості карієсом тимчасових зубів проводили згідно наступних показників: поширеності (у %) та інтенсивність карієсу за показником кп. Характер прикусу оцінювали за класифікаціями Енгля Е. (1889) та Калвеліса Д.А.

Наукова новизна.
У даному дослідженні було вивчено ураженість карієсом тимчасових зубів у дітей із зубощелепними аномаліями. Встановлено, що, в середньому, поширеність та інтенсиність карієсу тимчасових зубів у дітей із ЗЩА достовірно вищі порівняно із дітьми без ЗЩА. У результаті аналізу індексу інтенсивності карієсу поверхонь зубів виявлено, що, в середньому, на одну дитину із ЗЩА припадає 6,73 поверхні зуба, тоді як на одну дитину без ЗЩА – 4,29 поверхні зуба. На одну дитину із ЗЩА припадає, в середньому, 0,98 тимчасового зуба з ускладненим карієсом, тоді як на одну дитину без ЗЩА – на 78,18 %. Кількість передчасно видалених тимчасових зубів, в середньому, складало 0,26 тимчасового зуба, на одну дитину із ЗЩА та 0,07 зуба на одну дитину без ЗЩА.

Висновки. Таким чином, отримані дані свідчать, що існує взаємозв’язок між наявністю карієсу тимчасових зубів та формуванням зубощелепних аномалій у дітей у ранньому та пізньому змінному прикусі, а також необхідності мотивації батьків до збереження стоматологічного здоров'я дітей. Схильність дитини до карієсу тимчасових зубів, може свідчити і про можливу схильність до формування зубощелепних аномалій в силу наявності порушення мінерального обміну в цілому організмі, зокрема в екосистемі порожнини рота, що обумовлює актуальність подальших досліджень. 
Ключові слова: діти, карієс, тимчасові зуби, зубощелепні аномалії.

УДК 616.314.1/.2-007.1-053.2-089.23-06:616.314.13]-084

При лікуванні ЗЩА незнімною ортодонтичною апаратурою порушується звичний гігієнічний статус порожнини рота пацієнта, особливо в перші тижні лікування, змінюється співвідношення компонентів мікрофлори порожнини рота, а елементи апаратури стають джерелом акумуляції зубних відкладень з появою нових нетипових ділянок ретенційної адгезії зубного нальоту, тривале збереження якого сприяє підвищенню рН нальоту, що призводить до демінералізації емалі. У більшості випадків ортодонтичне лікування проводиться без врахування рівня резистентності емалі, карієсогенної ситуації в порожнині рота пацієнта, мікробних аспектів ротової порожнини та агресивності зубного нальоту, особливостей гігієни порожнини рота та психологічних характеристик пацієнта. Тому для дітей із ЗЩА під час ортодонтичного лікування необхідно забезпечити оптимальні умови для формування емалі, резистентної до каріозного процесу, впроваджуючи обґрунтований комплекс диференційованих профілактичних заходів.

Метою нашого дослідження – розпрацювання та клінічна оцінка комплексу профілактичних заходів для підвищення резистентності емалі у дітей із ЗЩА при лікуванні незнімною ортодонтичною апаратурою. 
Методи дослідження. Ефективність запропонованого комплексу заходів нами було проаналізовано у 53 дітей 12-15-річного віку, які знаходились на лікуванні незнімною ортодонтичною апаратурою з різними рівнями резистентності. Діти були поділені на дві групи: основну та контрольну. До основної групи ввійшло 27 дітей із ЗЩА (15 дітей з карієсрезистентною емаллю, 12 – з умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю); контрольну групу склали 26 дітей із ЗЩА (12 дітей з карієсрезистентною емаллю, 14 – з умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю). Оцінка ефективності профілактичних заходів проводиться на основі аналізу показників стану твердих тканин зубів (інтенсивності карієсу постійних зубів за індексами КПВ та ICDASII1-2, значеннями ТЕР.

Наукова новизна. У даному дослідженні було виявлено, що через 24 місяці спостереження після застосування запропонованого профілактичного комплексу приріст інтенсивності карієсу постійних зубів в основній групі дітей із ЗЩА та карієсрезистентною емаллю був на 56,99 % нижчий, у групі дітей з умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю – на 62,01 % нижчий у порівнянні із дітьми контрольної групи. Встановлено, що у дітей з карієсрезистентною емаллю та ЗЩА редукція приросту інтенсивності карієсу за 12 місяців становила 64,07 %, а через 24 місяці – 64,59 %, у дітей з умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю – 55,38 % та 62,01 %. Проведення профілактичних заходів відповідно  до запропонованої схеми дозволило підвищити резистентність емалі, що проявилось зниженням значення ТЕР, у дітей основної групи з емаллю, резистентною до карієсу, через 24 місяці – на 6,10 %, натомість у дітей контрольної групи визначено зростання значень ТЕР на 40,38 %. У дітей основної групи з умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю через 24 місяці значення ТЕР знизилось на 28,00 %, тоді як у дітей контрольної групи – зросло на 51,59 %.

Висновки. Запропонований комплекс підвищення резистентності емалі з метою профілактики карієсу постійних зубів у дітей, які знаходяться на лікуванні незнімною ортодонтичною апаратурою, підвищує резистентність емалі, а отже може бути рекомендована до впровадження серед пацієнтів даної групи, особливо серед дітей 12-15 років. Індивідуальний підхід до призначення засобів екзогенної профілактики дозволить підвищити рівень резистентності емалі у дітей під час ортодонтичного лікування незнімною апаратурою, тим самим досягнути високу протикаріозну ефективність комплексу. 
Ключові слова: діти, зубощелепні аномалії, резистентність емалі, профілактика.