Метою цієї статті є аналіз клінічного випадку пацієнта із пейсмейкерною тахікардією. Пейсмейкерна тахікардія може розвиватись лише у пацієнтів із двокамерним або трикамерним кардіостимулятором та збереженим вентрикулоатріальним проведенням. Механізмом пейсмейкерної тахікардії є штучне ріентрі за участю кардіостимулятора. Ретельне дообстеження пацієнта, холтерівське моніторування ЕКГ та перевірка кардіостимулятора є основними стратегічними підходами для коректного встановлення діагнозу пейсмейкерної тахікардії та диференціації її із іншими видами аритмій. Для запобігання виникнення пейсмейкерної тахікардії необхідно бути добре ознайомленим із антитахікардитичними алгоритмами роботи кардіостимуляторів різних моделей. Першочергово рекомендовано завжди вмикати алгоритми автоматичної детекції та усунення пейсмейкерної тахікардії, чого переважно вже достатньо для коректної роботи пристрою. У випадку необіхдності варто додатково розглянути такі варіанти, як пепепрограмування післяшлуночкового передсердного рефрактерного періоду (PVARP) та А-В затримки. При адекватному програмуванні кардіостимулятора, повторних рецидивів пейсмейкерної тахікардії переважно вдається уникнути. Довготривалий прогноз у пацієнтів із пейсмейкерними тахікардіями є сприятливим.
УДК: 616-036.2(477)(092)
Життєва дорога видатного вченого епідеміолога і педагога, професора, доктора медичних наук Костянтина Михайловича Синяка, пролягла від батьківського порогу на Житомирщині, де 24 травня 1924 року народився він у багатодітній селянській сім’ї. З дитинства пізнав лиходійство штучно створеного голоду, біль і гіркоту «розкуркулення» і примусового вивезення родини з рідної поліської землі, куди вони повернулися перед війною. Нове лихо - війна, змінило життя молодого студента другого курсу Житомирського фармацевтичного технікуму.
Мета дослідження – проаналізувати клінічно-лабораторні особливості еритемних та безеритемних форм хвороби Лайма у дітей Львівщини.
Матеріали та методи. У роботі проведено проспективне дослідження за участю 102 дітей віком від 1 рік 4 місяці (16 місяців) до 17 років із підтвердженим діагнозом ранньої локалізованої, ранньої дисемінованої та пізньої стадій хвороби Лайма.
Результати дослідження та їх обговорення. Середнє значення віку пацієнтів складало 8 років у групі 1; 5,5 року – в групі 2 та 8 років – у групі 3.
Середні значення показників периферичної крові були у межах норми в пацієнтів усіх клінічних груп. Встановлено, що С-реактивний протеїн був найвищим у пацієнтів групи 3 і становив 5,0 мг/л. IL- 6 у групі 3 був достовірно вищим порівняно із групами 1 та 2. Серединний рівень КФК–МВ у пацієнтів групи 2 становив 28,0 Од/л і виявився достовірно вищим, аніж такий у дітей клінічних груп 1 та 3. Найвищий серединний рівень антистрептолізин О зареєстровано у пацієнтів групи 3, де цей показник становив 178 МО/мл. У чверті дітей груп 1 та 2 було виявлено рівні IgM >200 Од/мл, тоді як у групі 3 таких показників не було виявлено у жодного із пацієнтів. В усіх клінічних групах найвищими були частки виявлених IgM до p41 та OspC Ba та IgG до p41, VlsE Bb та VlsE Ba.
Висновки. У дітей з Лайм-бореліозом найчастіше діагностовано ізольовану мігруючу еритему (62,75 %). Маркери запального процесу були достовірно вищими у дітей з безеритемною формою хвороби Лайма. IgM>200 Од/мл виявляли лише у пацієнтів з еритемними формами Лайм-бореліозу. Серединні рівні IgG в осіб з безеритемними формами хвороби Лайма були у вісім разів вищими, ніж в дітей з мігруючою еритемою. IgG до VlsE Bа найчастіше виявляли в пацієнтів з безеритемними формами хвороби Лайма.
УДК: 616.981.214.2-053.2
В останні роки в багатьох країнах світу спостерігається зростання захворюваності на стрептококову інфекцію. S. pyogenes є причиною багатьох захворювань людини, таких як тонзиліт, фарингіт, пневмонія, скарлатина, імпетиго, бешиха. Якщо скарлатина є типовою хворобою дитячого віку, то на бешиху хворіють в основному дорослі. В умовах сьогодення з-поміж численних нозологічних форм стрептококової інфекції нашу увагу привернула бешиха, що доволі рідко спостерігається у дітей. Мета роботи – вивчити клінічні прояви бешихи у дітей залежно від локалізації патологічного процесу та оцінити отримані результати. Пацієнти і методи. Спостерігали 15 дітей з бешихою віком від 2 до 17 років, які перебували на стаціонарному лікуванні у Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні упродовж 2018-2023 рр. Діагноз бешихи базувався на типових клінічних проявах хвороби, даних епідеміологічного анамнезу, результатах бактеріологічних, загальноприйнятих лабораторних, біохімічних, інструментальних, імунологічних методів досліджень. Результати. Упродовж 6-річного періоду наших спостережень (2018-2023 рр.) на лікування в ЛОІКЛ госпіталізовано 15 дітей, хворих на бешиху. Слід зазначити, що 11 з 15 дітей госпіталізовані упродовж 6 місяців другої половини 2023 р. з домінуванням у літні місяці. За локалізацією запального процесу у нашому клінічному дослідженні несподівано високим виявилося число хворих дітей з бешихою обличчя, вуха та волосяної частини голови – 9 (60,0 %) хворих. Початок хвороби в усіх хворих був гострим і характеризувався швидким розвитком симптомів інтоксикації, болем голови, блюванням, які передували місцевим проявам хвороби від кількох годин до 1-2 діб. Температура тіла сягала 38-40 °С. Турбував біль у вухах, з приводу чого троє дітей зверталися до отоларинголога. Бешиха гомілки, діагностована у 5 (33,3 %) дітей, починалася з болю в паховій ділянці, збільшених лімфатичних вузлів, підвищеної температури тіла до 39-40 °С, остуди. На 2-й день виникало почервоніння шкіри та визначалася значна інфільтрація підлеглих м’яких тканин в ділянці локалізації патологічного процесу, що відповідало клініці еритематозної форми хвороби. Особливо тяжкий перебіг бешихи спостерігали у дитини 7 років, що розвинулася на фоні вітряної віспи. Домінуючим шляхом інфікування був екзогенний. Провокувальними факторами, що передували і сприяли розвитку хвороби, були укуси комах, розчухи, подряпини та мікротравми. У двох пацієнтів з бешихою обличчя, які часто хворіли на тонзиліт та гайморит, з високою імовірністю можна припустити ендогенне інфікування, оскільки у них при бактеріологічному дослідженні слизу з ротоглотки виділено S. pyogenes. Висновки. 1. За локалізацією патологічного процесу у дітей домінувала бешиха обличчя, вуха та волосяної частини голови, що характеризувалася тяжким ступенем хвороби. 2. З-поміж клінічних форм бешихи домінувала еритематозна, з усіма класичними проявами хвороби. 3. У частини дітей з бешихою обличчя можна думати про ендогенний шлях інфікування, що підтверджено виділенням S. pyogenes при бактеріологічному обстеженні слизу з ротоглотки. Ключові слова: бешиха, S. рyogenes, діти, стрептококова інфекція.
Вступ. Різке зростання кількости пацієнтів із мінно-вибуховими травмами через війну робить актуальною проблему колонізації ран військовослужбовців резистентними штамами Pseudomonas aeruginosa і Klebsiella pneumoniae та модифікації їхнього видового спектра на третьому етапі евакуації. Мета. З’ясувати частоту інфікування клебсієлами та псевдомонадами мінно-вибухових ран на третьому етапі евакуації, визначити спектр їхньої резистентности, чутливість до протимікробних лікарських засобів, подати загальні правила військово-медичної допомоги.
Матеріяли й методи. Мікробіологічні дослідження проводили відповідно до чинних нормативно-методичних матеріялів і методичних рекомендацій. Антимікробну чутливість досліджували згідно з рекомендаціями European Committee on Antimicrobial Susceptibility Testing (EUCAST), 2023. Щодо випадків інфікування під час надання медичної допомоги (ІПНМД) серед поранених військовослужбовців керувалися оновленим наказом Міністерства охорони здоров’я України №1447 «Про затвердження Зміни до Критеріїв, за якими визначаються випадки інфекційних та паразитарних захворювань, які підлягають реєстрації» від 15.07.2021 р.
Результати. Обстежено 38 осіб, у 17 виділено K. pneumoniae і P. аeruginosa, що становить 44,7 %. Інфекційні ускладнення ран віднесено до ІПНМД. 33,3 і 22,2 % ізолятів K. pneumoniae продемонстрували чутливість до амікацину та іміпенему відповідно. Чутливість до піперацилін-тазобактаму виявлено у 41,2 % ізолятів P. aeruginosa, іміпенему – 23,5 %, цефтазидиму – 11,8 %; помірну чутливість до амікацину – 29,4 %, тикарцилін-клавуланату – 23,5 %. У клебсієл і псевдомонад зафіксовано абсолютну чутливість до колістину. Отже, 92,3 % ізолятів псевдомонад і 90,7 % клебсієл виявилися мультирезистентними штамами. Своєчасне, ретельне первинне хірургічне оброблення ран, коректне протимікробне лікування знижують ризик їхнього інфікування.
Висновки. У 44,7 % поранених виділено K. pneumoniae і P. аeruginosa на третьому етапі евакуації. Мультирезистентні штами K. pneumoniae і P. аeruginosa є шпитальними, частота їхнього висівання становить 90,7 і 92,3 % відповідно. Усі виділені ізоляти чутливі до колістину. Якісна підготовка хірургічної рани для подальших реабілітаційних етапів передбачає повну елімінацію з неї мікроорганізмів.
Ключові слова: K. рneumoniae, P. aeruginosa, множинна резистентність, мінно-вибухова травма