УДК 616.37-002-036.11-008.61:577:15:616.33-002.446]-08-089-084

Анотація. Лікування гострого панкреатиту являє собою мультидисциплінарну проблему, у якій, поряд з операційно-хірургічними аспектами, не менш великого значення набувають компоненти консервативної медикаментозної та інфузійної терапії, спрямованої на основні патофізіологіч­
ні ланки виникнення та прогресування патологічного процесу. Розвиток гострого панкреатиту характеризується активізацією зовнішньосекреторної функції підшлункової залози з надмірною секрецією ферментів і виникненням гіперферментеміі. Окрім цього, серед низки місцевих усклад­нень спостерігаються ерозивно-виразкові ураження шлунку та дванадцятипалої кишки, які також потребують медикаментозної корекції.
Мета роботи. Обгрунтувати доцільність і визначити зміст антисекреторної терапії, спря­мованої на пригнічення функції підшлункової залози й елімінацію органічних уражень початкових відділів шлунково-кишкового тракту у хворих на гострий панкреатит.
Матеріали та методи. Методики антисекреторної терапії реалізовано у вибірковій групі хворих у кількості 73 осіб віком від 28 до 67 років. Усіх пацієнтів поділено на дві групи. В основній групі (46) антисекреторну терапію реалізовано з використанням препаратів - інгібіторів протонної помпи згід­но з опрацьованими оригінальними методиками. У порівняльній групі (27) застосовувалися синтетич­ні аналоги соматостатину - октреотиди. Ефективність лікування оцінювалася за показниками рівня а-амілази в сечі. Характер і ступінь вираженості органічних уражень верхніх відділів шлунково-кишко­вого тракту та їхня динаміка внаслідок лікування виявлялися за допомогою езофагогастродуоденоскопії.
Результати. Констатовано, що інгібітори протонної помпи сприяли статистично вірогідному зменшенню амілазурії вже на третю добу з 880,4 ±  20,2 до 612 ±  18,4 од. (р < 0,05) з остаточною нормалізацією її на п ’ ятий день - 430 ±20,4 од. (р < 0,05). Призначення октреотиду приводило до
нормалізації рівня а-амілази в сечі лише на п ’ яту добу - 910 ±  18,4 проти 452 ±  16,2 од. (р < 0,05). У 32 пацієнтів із виявленими езофагогастродуоденоскопічно ерозивно-виразковими ураженнями шлунка та дванадцятипалої кишки внаслідок терапії інгібіторами протонної помпи відбувалась елімінація зазначених органічних змін.
Висновки. Антисекреторна терапія інгібіторами протонної помпи являє собою важливий ком­понент лікування гострого панкреатиту, який нормалізує рівень амілазурії та нівелює ерозивно-виразкові ураження шлунка та дванадцятипалої кишки.
Ключові слова:  гострий панкреатит, ефективність антисекреторної терапії.

УДК 616.37-002-036.11-009.7-084-085.015.21

Анотація. Ефективність профілактики та нівелювання больового синдрому вивчено у вибір­ковій групі пацієнтів із гострим панкреатитом у кількості 62 осіб віком від 43 до 67 років. Усіх пацієнтів поділено на дві групи. В основній групі (39) застосовано оригінальний спосіб мультимодального знеболення на основі поєднання аналгетика центральної дії нефопаму та нестероїдного протизапального засобу диклофенаку. У порівняльній групі (23) використовувались традиційні аналгетики та спазмолітики. Оціне­но також спосіб знеболення з використанням сучасних ко-аналгетиків та спазмолітиків у таблетованій формі (32) в зіставленні зі звичайними методами знеболення (16). Аналгезивний ефект оцінювався за допомогою візуально-аналогової шкали болю (у балах) та рівня стресового гормону кортизолу у крові. Констатовано, що в основній групі пацієнтів уже із 30-оїхвилини відбувалось зниження інтен­сивності болю від 19 ±  1,2 до 11 ±  1,4 балів (р < 0,05) з подальшим його цілковитим купуванням
і зменшенням рівня кортизолу у крові від другої доби - 685 ±  24 птоІ/Ь проти 1 041 ±  12 птоІД(р < 0,01) з наступною остаточною нормалізацією. У порівняльній групі такої динаміки не спосте­рігалось. У разі використання схеми з та бл ет ован іти формами препаратів виявлялось зменшення
інтенсивності болю з 19 ±  1,2 до 6 ±  1,2 балів (р < 0,05). Тобто запропоновані методи не тільки ефективно профілактували та нівелювали больовий синдром і відповідали сучасним тенденціям розвитку хірургічного лікування хворих на гострий панкреатит, зокрема принципу 'Газі-Гаск ”- хірургії.
Ключові слова:  гострий панкреатит, оригінальні схеми мультимодальної аналгезії.

УДК 616.345:616-006.6-089

Резюме.  Актуальність. Рак товстої кишки (PTK) часто виявляють уперше у зв ’яжу з виникненням ускладнень: гострої обтураційної непрохідності, перфорації та перитоніту, гострої кровотечі. За невеликим винятком невідкладну допомогу хворим з ускладненим РТК надають у хірургічних відді­
леннях лікарень усіх рівнів. Ургентна операція переважно вирішує лише тактичне завдання — усу­нення життєзагрозливого ускладнення РТК, стратегічне — онкологічно радикальне втручання в силу суб’єктивних та об’єктивних причин здебільшого підлягає відтермінуванню. У результаті п’ятиріч виживання оперованих із причини ускладнень РТК становить 3— 38 %. Мета: визначити раціональне поєднання вирішення тактичного та стратегічного аспектів лікування хворих на ускладнений РТК.
Матеріали та методи. У ретроспективному дослідженні проаналізовано результати лікування 102 хворих на ускладнений РТК, госпіталізованих ургентно до центру хірургії та онкології М 2 ВП «Лікарня Святого Пантелеймона» 1-го територіального медичного об’єднання Львова впродовж
2021— 2024років. Діагностовано ускладнення РТК: гостра обтураційна непрохідність —  75(73,5 %); перитоніт ,  спричинений перфорацією пухлини , —  16(15,7 %); кровотеча — 11 (10,8 %). При огля­довій рентгеноскопії живота виявлено вільний газ під діафрагмою у 16 ( 15,7 %) хворих, наявність чаш Клойбера — у 75 (73,5 %) пацієнтів. Комп’ютерну томографію з внутрішньовенним контрас­ туванням перед операцією застосовано у 86 (64,3 %) хворих: наявність РТК встановлено у 82,3 Щ метастатичне ураження печінки — у  41, 1 %, егіонарну лімфаденопатію — у 21,3 %, кврциноматоз очеревини, асцит — у 7(4 Ж Результати. Передопераційна підготовка, спрямована в основному на корекцію гомеостазу, призвела до ліквідації гострої кишкової непрохідності у 9 (12,0 %) випадках. Розміщенням саморозширювального мтіяолотгв стента відновлено кишковий пасаж у 4 (5,3 %) хворих на обструктивний рак сигмоподібної кишки. Упродовж  24  годин від госпіталізації ургентно прооперовано 78 хворих (76,5 %), із них 62 (79,5 %) — із гострою обтуращшкою непрохідністю та 16 (20,5 %) — із дифузним гнійно-каловим перитонітом внаслідок перфорації путини. .Ліквідація гострої непрохідності ободової кишки консервативними заходами та стентуванням дала можливість викона­ ти відтермітвані хірургічні втручання 24(23,5 %) хворим після відповідної корекції гомеостазу, ане­мії, супутньої патології. Лапаротомія виявила розташування раку ободової кишки: сліпа — 2(2,2%  печінковий вигин —  9 (  10,0 %), поперечно-ободова —  9  (10,0 %), селезінковий вигин — 21 (23,3 , низхідна ободова —  10(11,1 %), сигмоподібна — 30(33,4 %), ректосигмоїдний відділ —  9  (10,0 %). Виконано операції: двоканальна іяеоєтомія — /  (1,1 %), цекоєтомія —  2 (2,2 %), тяостомія — 31 (34,4  %), ілеотрансверзостомія —, 2  (2,2  %), правобічна геміколектомраку прямої кишки е II (10,8%) хворих. Пацієнтів оперовано після магнітно-резонансної томографії (проростання мезоректальної фасції, простати, піхви, крижової кістки, лімфаденопатія): висока передня резекція —  7(63,6 %); низька передня резекція, протективна ілеоствмія — 3 (27,3 %); екс­тирпація прямої кишки — І (9,1 %). Синхронне видалення метастазів атиповою резекцією печінки здійснено у 17(21,8 %) хворих. Післяопераційні ускладнення виникли у 14(13,7%) випадках: нагноєння рани, евентрація, неспроможність швів анастомозу, ретращія колостоми, внутрішньочеревна крово­ теча, сепсис ,  тромбоембалія легеневої артерії (ТЕЛА). Вимушенірелапаротомії проведено 7хворим із таких причин: неспроможність швів анастомозу, перитоніт — 2; внутрішньочеревна кровотеча — 2, некроз і ретращія колостоми —  3. Середній ліжкадень — 14,0 ± 1,1. Померли 6 (5,8 %) оперованих.
Причини смерті: інфаркт міокарда — 1 ( 16,7 %), сепсис — 4(66,7 %), ТЕЛА — 1 ( 16,7 %). Висновки. L Субоптимальні результати надання медичної допомоги хворим з ускладненим РТК в Україні пе­редусім спричинені поділом проблеми хірургічний та онкологічний аспекти. 2. Майте у кожного
другого хворого на ускладнений РТК наявні умови для виконання онкологічно радикальної операції. 3. Комплексне розв’язання проблеми надання медичної допомоги хворим з ускладненим Р Т К можливе за умови організації в Україні медичних установ на зразок В П *Лікарня Святого Пантелеймона» 1-го ТМ О Львова.
Ключові слова: mmcma киш ка;рак; ускладнення; лікування; тактика; стратегія

616.381-07-072.1

Резюме.  Актуальність. Лапароскопічні операції стають пріоритетними у хірургії захворювань органів
черевної порожнини, маючи низку переваг перед відкритими втручаннями. Тривалий т с релапаротомія
була і залишається основним способом усунення післяопераційних ускладнень. Роль і ефективність рела-
пароскопії у ліквідації ускладнень залишаються не вивченими. Мета: з’ясувати ефективність і доціль­
ність використання релапароскопії для усунення ускладнень після лапароскопічних операцій. Матеріали
та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування оперованих лапароскопічно, з
них у плановому порядку — 943 (48,8 %), ургентно —  988 (51,2 %). Більшість оперованих у плановому
порядку — 55і (58,4% ) — становили хворі із хронічним калькульозним холециститом. Чотирипортовий
спосіб застосовано у 547випадках, одштортовий — у 4(0,7% ). У невідкладному порядку виконано 421
лапароскопічну холецистектомію при явищах блокованого жовчного міхура, місцевого або дифузного пе­
ритоніту. Лапаростпічну тендектомію виконано 445 хворим. Явища гострої спадкової непрохідності
тонкої кишки усунуто лапароскопічно у 122 пацієнтів, із них обтураційної — 83, странгуляційної — 39.
Адгезіолізис у хворих зі спотовою хворобою застосовано у 122 пацієнтів. Лапароскопічні герніотомії, ало-
гертоттстшси виконано 39 пацієнтам, із них пахових — 21, пупкових — 13, післяопераційних— 5. Рукавні
резекції застосовано 10 особам із  морбідним ожирінням. У 126 випадках основною метою лагшроскотчної
операції були: оцінка поширеності злоякісного пухлинного процесу, біопсія метастазів, лімфатичних вузлів
для патвморфолтічтго дослідження. Результати, Післяопераційні ускладнення розвинулися у 53(2,7 Щ
оперованих лапароскопічно, з них після планових втручань — 0,8 %, невідкладних — 1,9 %: внутрішня
кровотеча — 16 (0,8-% ), жовчетеча у черевну порожнину — ІЗ (0,6 %), рання, спадкова непрохідність
тонкої кишки — II (0,5 %), абсцес/перитоніт —  13(0,6 ). Релапаротомії виконано 7 хворим (0,3 %),
із них після планових втручань 4(0,2% ) і 3 ургентні (0, /  %), здебільшого при нестабільній гемодинаміці
та септичному стані. Летальних випадків у цій групі не було. Релапароаатію для діагностики й усунен­
ня післяопераційних ускладнень застосовано у 28 (1,4 %) випадках, із них після планових втручань —  10
(0,5 %), ургентних —  18 (0,9 %), без летальності. Конверсію вимушено застосовано після релапароскопії
16 пацієнтам (57,1 %), здебільшого через труднощі у верифікації життєздатності кишки та зупинки
кровотечі. Померли після операції двоє хворих (12,5 %) від поліорганноїнедостатності, сепсису, тромбо-
емболіїлегеневої артерії. Висновки. І. Релапароскопія є ефективним способом діагностики та ліквідації
ускладнень в оперованих лапароскопічно. 2. Релапароскопію доцільно використовувати лише за умови
гемодинамічної стабільності пацієнта. 3. Релапароскопія з конверсією призводить до найгірших резуль­
татів у хворих із післяопераційними ускладненнями.
Ключові слова:  лапароскопічно хірургія; післяопераційні ускладнення; релапароскопія

Мета. Оцінити доцільність реконструкції кусаних дефектів носа носо–щічними клаптями.
Матеріали і методи. Протягом 2020 – 2023 років до Львівського обласного госпіталя ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи звернулися 5 постраждалих віком від 22 до 47 років після укусу домашніх собак. Лікування розпочато в день госпіталізації з виконання первинної хірургічної обробки рани. За ходом втручання з’ясовували характер дефекту, зокрема чи ушкоджені хрящі та кістки носа. Шкірний клапоть мобілізували гострим шляхом максимально обережно, щоб не ушкодити судини та нерви. Неприпустимий навіть мінімальний натяг країв рани. Рану зашивали вузловими швами. Упродовж 5 днів пацієнти отримували антибіотики.
Результати. Використовуючи носо–щічний клапоть, вдалося отримати хороший естетичний результат як щодо
носа за рахунок дуже схожої за текстурою і кольором донорської ділянки, так і щодо донорської ділянки завдяки суміщенню післяопераційного рубця з природною носо–губною складкою і близькості до ранового дефекту. Цей метод дав можливість усунути великі дефекти м’яких тканин в області кінчика носа. Післяопераційних ускладнень не було. Клапті приживилися у 100% пацієнтів.
Висновки. Реконструкція кусаних ран носа – складна проблема пластичної хірургії. Бажаний естетичний результат операції залежить від якнайшвидшої госпіталізації постраждалого, ретельної первинної хірургічної обробки рани, антибіотикопрофілактики. Пластика кусаних дефектів в області кінчика носа носо–щічним клаптем є операцією вибору.
Ключові слова: ніс; кусані рани; дефект; пластика; носо–щічний аутотрансплантат.