The aim of the study eas to standardize the ultrasonography (USG) protocol for TMJ and masticatory muscles (MM) examination by unifying the clinically relevant USG parameters, determining their norms, and considering gender differences. The study involved 63 volunteers. The selected individuals with normal dental occlusion were divided into two groups: 26 females and 27 males. A 12L3 linear transducer with a frequency of 2.9 to 11.5 MHz (SIEMENS Acuson Juniper) was used. The following USG parameters with clear interpretation were studied: capsular width, condylar translation amplitude, thickness of MM at rest and contraction, percentage of MM thickening at contraction, the condyle and disc position at open and closed mouth, movement of the condyle and disc during mouth opening,
subchondral cartilage complex. No signifcant differences were found between the right and left TMJ and MM
parameters in both groups. A signifcant difference in USG parameters was observed between males and females, except for the amplitude of TMJ condyle translation and the percentage of MM thickening. On the basis of the obtained results, a standardized USG protocol for TMJ and MM was proposed, allowing a high-quality comprehensive USG examination of TMJ and MM structures in patients suspected of temporomandibular disorders. 

UDC 616.716.1/.3-001.5-089.168.1-036.82

 Purpose of the study. The aim of this research was to compare the effectiveness of transcranial electrical
stimulation to normalize the regulatory functions of the CNS in the postoperative period of treatment of patients
with bone injuries of the middle face. Research methods. The study was performed in 47 patients with combined
mid-facial trauma, characterized by the presence of mild traumatic brain injury (concussion, brain contusion
of mild severity) and severe injuries of the facial skeleton – 1, 3, 4, 7 classes according to the Yu.I. Bernadsky
classifcation. After surgical treatment, all patients were divided into two groups. Conservative treatment
according to the traditional scheme described above was used for rehabilitation of patients in the control group
(22 patients). The same scheme was used for the treatment of patients of the main group (25 patients), but it was
supplemented by a course of transcranial electrical stimulation, which was performed using a low-frequency
electrotherapy device “Radius-01 FT”. The parameters of transcranial electrical stimulation were established
according to the literature of similar studies [20; 21; 22], and were DPS = 5%, 70 Hz, 0.11 ms with a session
duration of 35 minutes 1 time per day with a course of treatment of 10 days. The 7th and 14th days were
chosen as the terms of observation of the effect of its influence on the body’s resistance to stress factors, while
hematological studies were selected as indicators to determine the content of β-endorphins, ACTH and cortisol,
and to calculate the Garkavi stress index. Scientifc novelty. Studies have shown that the use of transcranial
electrical stimulation helped to normalize the tone of anti-stress defense mechanisms, stimulated endodorphic
structures of the brain and reduced the intensity of pain in patients with combined mid-facial trauma. Already on
the 7th day, the content of stress-limiting hormones β-endorphins in the plasma of the main group patients was
higher compared to that of the control (15.4 ± 1.8 pg / ml to 12.73 ± 1.6 pg / ml with g > 0.05), Conclusions.
The obtained data indicate a positive therapeutic effect of transcranial electrical stimulation on the stress-limiting
endogenous opiate system. 

УДК 616.311.2 – 002 + 616.314.17 - 008.6) : 612.014.484:577.15.024/.025 -092:615.274] - 092.9

Мета дослідження: вивчити стан протеїназо-інгібіторної системи в тканинах пародонта в динаміці розвитку експериментального пародонтиту (ЕП) та іммобілізаційного стресу (ІС) на фоні застосування тіоцетаму. Матеріал та методи досліджень. Експериментальні дослідження проводились на 50 морських свинках (самцях), які розподіляли на чотири групи (по 10 у кожній): перша – інтактні тварини – контроль; друга (дослідна) група - тварини з експериментальним пародонтитом за умов іммобілізаційного стресу (3-я доба), до ІІІ групи відносили морські свинки з ЕП та ІС на 5-у добу комбінованого модельного процесу, до ІV - тварини з ЕП та ІС (15-а доба) ) і до V – тварини з ЕП та ІС на 15-у добу експерименту після застосування тіоцетаму. Експериментальний пародонтит моделювали за методом З.Р.Жоган (1983). Іммобілізаційний стрес відтворювали за методом П.Д. Горизонтова (1996). Для корекції порушень V групі тварин вводився препарат тіоцетам з розрахунку 250 мг/кг внутрішньом'язово з 6-ої доби експерименту впродовж 10 днів. Стан протеїназо-інгібіторної системи оцінювали за загальною протеолітичною активністю – за лізисом азоальбуміну, азоказеїну і азоколагену та інгібіторів протеолізу за вмістом альфа 1- інгібітора протеїназ, альфа-2-макроглобуліну за методом Веремеенко К.Н., Голобородько О.П., 1988. Статистичне опрацювання одержаних даних здійснювали за методом Стьюдента. Результати дослідження та їх обговорення. Оцінюючи результати досліджень, можна зробити висновок про те, що за умов розвитку експериментального пародонтита та іммобілізаційного стресу відбувається порушення функціонального стану протеїназо-інгібіторної системи, яке проявляється надмірною активацією протеїназного потенціалу (зростає рівень азоальбуміна, азоказеїна та азоколагена) і депресією інгібіторів протеаз. Це призводить до розвитку протеїназо-інгібіторного дисбалансу, зокрема і порушення клітинного гомеостазу, в цілому. Застосування тіоцетаму показало його коригуючий вплив на змінені показники протеолізу, суттєве збільшення інгібіторного захисту в тканинах пародонта морських свинок за умов розвитку ЕП та ІС.

УДК 616.314-089.843-036.864-053.5

Основним застереженням щодо встановлення дентальних імплантатів у педіатричних пацієнтів є їх вплив на ріст і розвиток щелеп, інтеграція імплантата з кісткою, що перебуває в процесі перебудови. Незважаючи на використання дентальної імплантації для ортопедичної реабілітації підлітків, у літературі представлена незначна кількість досліджень, щодо остеоінтеграції дентальних імплантатів у таких пацієнтів та її вплив на ріст щелеп. Метою дослідження було оцінити вплив дентальної імплантації на ріст щелеп та якість життя у підлітків. Для з’ясування динаміки морфо-метричних змін зубних рядів після встановлення імплантатів було проведено вимірювання довжину зубного ряду та симетричність розміщення окремих зубів на діагностичних моделях 7 пацієнтів з дентальною імплантацією на верхній щелепі та у 10 – на нижній щелепі. Оцінку успішності дентальної імплантації та показники якості життя проаналізовано шляхом анкетування 19 пацієнтів до проведення ортопедичного лікування та через три роки. Встановлено, що через 3 роки після дентальної імплантації в усіх обстежених підлітків не спостерігається порушень симетрії щелеп. Аналіз результатів анкетування засвідчив, що переважна більшість пацієнтів через три роки залишилися задоволеними проведеним лікуванням: 85,71±7,64% оцінили його як «відмінне» та 14,29±7,64% – як «добре». Дані анкетування згідно опитувальника OHIP-14 через 3 роки після фіксації одиночних коронок показали, що значні покращення відбулися у психосоціальних аспектах (психологічний дискомфорт, психологічні та соціальні порушення). Окрім цього, суттєво покращувалась функції жування. Таким чином, можна зробити висновок, що дентальна імплантація є прийнятним методом заміщення відсутніх зубів у підлітковому віці.

Kлючові слова: дентальна імплантація, ріст щелеп, якість життя, підлітки.

The main cautionary note regarding the placement of dental implants in paediatric patients is their impact on the growth and development of the jaws and the integration of the implant with the bone that is in the process of remodelling. Despite the use of dental implants for the orthopaedic rehabilitation of adolescents, there are few studies in the literature on the osseointegration of dental implants in such patients and its impact on jaw growth. The aim of the study was to assess the impact of dental implants on jaw growth and quality of life in adolescents. To determine the dynamics of morphometric changes in the dentition after implant placement, the length of the dentition and the symmetry of the placement of individual teeth were measured on diagnostic models of 7 patients with dental implants in the maxilla and 10 patients with dental implants in the mandible. The assessment of the success of dental implantation and quality of life indicators were analysed by questioning 19 patients before orthopaedic treatment and three years later. It was found that three years after dental implantation, all the examined adolescents had no jaw symmetry disorders. The analysis of the questionnaire results showed that the vast majority of patients were sat- isfied with the treatment after three years: 85.71±7.64% rated it as "excellent" and 14.29±7.64% as "good". The data of the OHIP-14 questionnaire three years after the fixation of single crowns showed that significant improvements occurred in psychosocial aspects (psychological discomfort, psychological and social disturbances). In addition, the chewing function was significantly improved. Thus, it can be concluded that dental implantation is an acceptable method of replacing missing teeth in adolescence.

Key words: dental implantation, jaw growth, quality of life, adolescents.

УДК 616.314-007.285-085.859-053.2/.6

Актуальність. Втрата постійних зубів продовжує вважатися важливим соціальним маркером стоматологічного статусу суспільства, а особливо це стосується дітей і підлітків, коли втрата навіть одного зуба може призвести до незворотніх змін у всьому зубо-щелепному комплексі.

Мета. Вивчити причини видалення постійних зубів у дітей і підлітків, які звертаються за стоматологічною допомогою у стаціонар щелепно-лицевої хірургії.

Матеріали і методи. Аналіз архіву історій хвороб дітей і підлітків, які перебували на стаціонарному лікуванні комунального неприбуткового підприємства ”Львівська обласна клінічна лікарня” впродовж 2019–2022 р.р.

Результати. Визначено, що основною причиною видалення постійних зубів у означених дітей і підлітків є запальні процеси щелепно-лицевої ділянки, що склало 81,68±5,46%. Травматичні ушкодження щелепно-лицевої ділянки склали 13,84±3,27%, а пухлини та пухлиноподібні процеси щелепно-лицевої ділянки, які потребували видалення зубів склали 5,00±2,78%.

Висновок. Основною патологією щелепно-лицевої ділянки, яка призводить до видалення постійних зубів у дітей і підлітків при перебуванні у стаціонарі залишаються різні форми одонтогенних запальних процесів з їх ускладненнями, що свідчить про недосконалий процес санації порожнини рота, а також недбале відношення, як самих дітей, так і їх батьків до здоров’я ротової порожнини.

Ключовіслова: діти, підлітки, постійні зуби, видалення, стаціонарне лікування.