УДК 616-092+ 618.13:616.1/.39/.379-008.64

Термін  «кардіометаболічний  ризик»  використовують  для  позначення  факторів,  які  сприяють  розвитку як кардіоваскулярних захворювань, так і цукрового діабету 2-го типу. Згідно з останніми науковими даними є  декілька  ключових  патогенетичних  особливостей,  що  пов’язують  кардіометаболічні  порушення  та захворювання органів малого таза, а саме: зміна імунної відповіді; ендокринні порушення; жирова тканина та запалення; дисбаланс мікробіому; поведінкові фактори ризику. ЗЗОМТ в анамнезі може слугувати маркером майбутнього розвитку артеріальної гіпертензії та цукрового діабету (тип 2) – двох основних факторів ризику серцево-судинних захворювань. У Тайвані проведено дослідження, де зростання кількості ЗЗОМТ позитивно корелювало з кількістю інсультів. Хронічна інфекція та атеросклероз пов’язані з цитокінами, ендотеліальною дисфункцією, окисленим холестерином ліпопротеїнів низької щільності або підвищеним рівнем С-реактивного білка. Інтерлейкіни та інші цитокіни помітно зростають у пацієнтів із ЗЗОМТ. Збільшення цитокінів може спричинити  подальшу  ендотеліальну  дисфункцію  та  атеросклероз.  Одним  із  потенційних  механізмів  між ЗЗОМТ і кардіометаболічними порушеннями є пряме вторгнення в артеріальну васкулатуру. Кілька досліджень виявили Chlamydia trachomatis у серцево-судинній тканині. Припускаємо, що вона може впливати на розвиток серцево-судинних захворювань через місцеві ефекти. Другий потенційний механізм містить системні відповіді на (непрямі) ефекти інфекції. Молекулярні компоненти патогенів можуть бути структурно подібними (молекулярна мімікрія) до білків господаря, що призводить до перехресної реакції, оскільки імунна система розпізнає білки господаря як чужорідні. Підвищений рівень глюкози в крові при діабеті призводить до пошкодження дрібних кровоносних судин. Це, зі свого боку, порушує кровообіг в органах малого таза, спричиняючи хронічні запальні процеси, уповільнення загоєння тканин та створюючи сприятливе середовище для розвитку інфекцій.

The  term  “cardiometabolic  risk”  is  used  to  refer  to  those  factors  that  contribute  to  the  development  of  both cardiovascular disease and type 2 diabetes. According to the latest scientific data, several key pathogenetic features link cardiometabolic disorders and diseases of the pelvic organs, namely: a change in the immune response; endocrine disorders; adipose tissue and inflammation; microbiome imbalance; behavioral risk factors. A history of PID can be a marker for the future development of hypertension and diabetes (type 2), two major risk factors for cardiovascular disease. A study was conducted in Taiwan where the increase in PID was positively correlated with the number of strokes. Chronic infection and atherosclerosis are associated with cytokines, endothelial dysfunction, oxidized low-density lipoprotein cholesterol, or elevated C-reactive protein. Interleukins and other cytokines are markedly increased in patients with PID. Increased cytokines may cause further endothelial dysfunction and atherosclerosis. One of the potential mechanisms between PID and cardiometabolic abnormalities is direct invasion of the arterial vasculature. Several studies have identified Chlamydia trachomatis in cardiovascular tissue, suggesting that it may play a role in the development of cardiovascular disease through local effects. A second potential mechanism involves systemic responses to (indirect) effects of infection. Molecular components of pathogens can be structurally similar (molecular mimicry) to host proteins, leading to cross-reactivity because the immune system recognizes host proteins as foreign. The increased glucose level in the blood in diabetes damages small blood vessels. This, in turn, disrupts blood circulation in the organs of the small pelvis, causing chronic inflammatory processes, slowing tissue healing, and creating a favorable environment for the development of infections.

УДК 616-089.5-031.83

ВСТУП. За даними різних досліджень частота хронізації болю після операцій абдомінальних гістеректомій становить від 10 до 50 % пацієнтів, при тому, що достеменно невідомо, наскільки сама операція та якість анестезії викликають чи попереджують її.
МЕТА РОБОТИ: дослідити вплив передопераційних гіповітамінозу кобаламіну і підвищеної концентрації глікозильованого гемоглобіну на формування хронічного післяопераційного болю та вивчити можливості профілактики хронізації болю після абдомінальної гістеректомії.
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ. Проведено ретроспективно-проспективне когортне дослідження та проаналізовано дані
54 медичних карт стаціонарних хворих, яким була проведена абдомінальна гістеректомія з доступом за Пфанненштилем. Медичні карти розділили на дві групи відповідно до того, яку анестезію було використано періопераційно. В обох групах була застосована загальна анестезія з ШВЛ. Додатково до цього передопераційно у I групі виконували епідуральну анестезію з катетеризацією, у II групі – регіонального компоненту не було. Етапи дослідження: 24 години (h24), 48 годин (h48), 72 години (h72) після операції, 90 днів (d90) і 120 днів (d120) після закінчення операції.
Досліджували ймовірність формування хронічного нейропатичного болю за шкалою LANSS і DN4, добову потребу в морфіні, дозування декскетопрофену та парацетамолу, а також оцінювали передопераційний рівень кобаламіну та глікозильованого гемоглобіну.
РЕЗУЛЬТАТИ І ОБГОВОРЕННЯ. Встановлено, що потреба у морфіні на етапі h24 була вищою в II групі та становила в I групі 2,5 [0; 10,0], а в IІ групі – 7,5 [5,0; 10,0] мг/добу. На етапі дослідження h48 виявлено тенденцію до призначення вищих доз декскетопрофену в II групі – 100 [75; 150] мг/добу, в той час як в I групі – 50 [0; 150] мг/добу (p>0,05). Ймовірність формування нейропатичного хронічного болю була вищою в II групі – на етапах дослідження d90 і d120 у 7 і 6 пацієнток у I групі; та в 13 і 12 пацієнток – у II групі, відповідно, (p<0,05). Виявлено, що чотири пацієнтки (в І та ІІ групах разом) мали водночас дефіцит кобаламіну і/або високий рівень глікозильованого гемоглобіну та ознаки хронізації болю на етапах d90 і d120. (p>0,05).
ВИСНОВКИ. Хронічний біль з більшою частотою виникав у групі II, а у всіх пацієнток з гіповітамінозом кобаламіну і/або високим рівнем глікозильованого гемоглобіну були ознаки хронізації болю, що вказує на можливі альтернативні додаткові шляхи профілактики хронізації болю з допомогою контролю над рівнем глікемії та корекції гіповітамінозу В12 на додачу до застосування реґіонарної анестезії при абдомінальних гістеректоміях.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: абдомінальна гістеректомія, епідуральна аналгезія, мультимодальна аналгезія, хронічний біль.

УДК 616-089.5-031.83

Вступ. Дослідження демонструють суперечливі результати при використанні різних видів знеболення абдомінальних гістеректомій. На сьогодні все ще дуже мало опублікованих порівняльних досліджень про різні методи блокад фасціальних площин для знеболення абдомінальних гістеректомій, а якість відновлення після таких операцій оцінюється нечасто. Мета роботи оцінити рівень якості відновлення після анестезії згідно з опитувальником QoR-15 (Quality of recovery – 15) при проведенні абдомінальних гістеректомій з використанням QL-блоку та ESP-блоку на додачу
до загальної анестезії.
Матеріали і методи. Проведене проспективне одноцентрове когортне дослідження, включено 48 пацієнток, які потребували проведення абдомінальної гістеректомії. Всіх пацієнток розділили на дві групи. В обох групах було використано загальну анестезію з ШВЛ. На додачу до цього передопераційно у I групі виконували ESP-блок, у II групі – передній QL-блок. Етапи дослідження: передопераційний період (pre), інтраопераційний період (h0) та 6 годин (h6), 12 годин (h12), 24 години (h24), 48 годин (h48), 72 години (h72) після операції. Досліджували якість відновлення
після анестезії з допомогою опитувальника QoR-15 (Quality of recovery – 15), рівень болю за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ), інтраопераційну потребу в фентанілі (в мкг/год), добову потребу в морфіні (в мг/добу), дозування декскетопрофену та парацетамолу.
Результати і обговорення. Встановлено, що якість відновлення після анестезії за даними опитувальника QoR-15 в першій групі складала 124 [92; 131] бали, в ІІ групі – 129 [90; 132] балів (p>0,05). Рівень болю за ВАШ в І групі на етапах дослідження h6 та h12 складав 5,5 [4,0; 9,0] та 4,5 [3,5; 7,5] балів, тоді як в ІІ групі на аналогічних етапах –5,7 [4,1; 9,0] та 4,6 [3,6; 7,3] балів, відповідно (p>0,05). На етапі дослідження h0 кількість фентанілу в ІІ групі становила 500 [300; 700] мкг/год, тоді як у І групі – 400 [300;700] мкг/год (p>0,05). Потреба у морфіні на етапі дослідження h24 була однаковою серед пацієнтів обох груп та становила в I групі 5,0 [5,0; 10,0], в IІ групі – 5,0 [5,0; 10,0] мг/добу. На етапі дослідження h48 виявлено тенденцію до призначення вищих доз декскетопрофену в I групі – 100 [75; 150] мг/добу, в той час як в II групі – 75 [50; 150]
мг/добу (p>0,05).
Висновки. Встановлено, що якість відновлення після анестезії з використанням ESP-блоку і QL-блоку була від «задовільної» до «хорошої» та достовірно не відрізнялася у І та ІІ групах.
Ключові слова: абдомінальна гістеректомія, реґіонарна анестезія, ESP-блок, QL-блок, мультимодальна аналгезія.

UDC 616.12-008.46:616.127-005.8:616-005]-07-08

Cardiogenic shock (CS) is a clinical syndrome resul琀椀ng from a sharp decrease in cardiac output, which leads to hypoperfusion of vital organs and 琀椀ssues. Despite the achievements of pharmacological therapy, mortality in CS remains high. In this regard, the role of temporary mechanical circulatory support (TMCS) methods is increasing, which allows for stabilising hemodynamics, ensuring adequate organ perfusion, and reducing the load on the myocardium. Such devices can serve as a bridge to restoring heart func琀椀on, provide long-term mechanical support, or facilitate transplanta琀椀on. Over the past decade, signi昀椀cant progress has been noted in the development of TMCS technologies, among which intraaor琀椀c balloon counterpulsa琀椀on (IABP), microaxial pump systems (Impella), transseptal ventricular assist devices (TandemHeart) and extracorporeal membrane oxygena琀椀on (ECMO) are the most widely used. The purpose of this study is to examine various op琀椀ons for modern methods of temporary mechanical circulatory
support, to compare their availability, advantages, and disadvantages, as documented in modern literature, to op琀椀mise the intensive care of pa琀椀ents with acute heart failure. Biblioseman琀椀c, compara琀椀ve and systema琀椀c analysis methods were used. The results of this study are based on
data from the analysis of modern literature, as well as the results of randomised trials and meta-analyses devoted to the study of modern methods of temporary mechanical circulatory support. The use of MCS devices in pa琀椀ents with progressive heart failure unresponsive to conven琀椀onal intensive care management provides hemodynamic support and stabiliza琀椀on and increases pa琀椀ent survival. Rather than viewing these devices as compe琀椀ng technologies, it is essen琀椀al to understand each device individually to leverage its unique proper琀椀es in various clinical situa琀椀ons. Early use of MCS devices in CS is associated with be琀琀er outcomes because they mi琀椀gate the adverse e昀昀ects of systemic hypoperfusion on target organs and reduce the need for inotropes/vasopressors, thereby minimising myocardial oxygen consump琀椀on and improving microcircula琀椀on.
Key words: cardiogenic shock, temporary mechanical circulatory support, intra-aor琀椀c balloon counterpulsa琀椀on, Impella, TandemHeart, extracorporeal membrane oxygena琀椀on

УДК 616-089.5-035

Резюме. Інфузійна терапія є важливим, а в деяких випадках — основним лікувальним заходом при більшості критичних станів. Як і будь-які лікувальні засоби, внутрішньовенні рідини мають свої показання та протипоказання до застосування, а також потребують точного дозування. Це все стає можливим лише завдяки якісному моніторингу волемічного статусу пацієнта. Оцінка гемодинаміки відіграє ключову роль у лікуванні критично хворих пацієнтів, дозволяючи провести адекватну інфузійну терапію та кардіоваскулярну підтримку для оптимізації тканинної перфузії та оксигенації. Традиційні методи оцінки відповіді на введення рідини є переважно статичними, як-от центральний венозний тиск та тиск закриття легеневої
артерії. Вони мають значні обмеження щодо прогностичної точності в динамічних клінічних умовах. Відповідно, останнім часом зростає інтерес до динамічних методів оцінки, які аналізують кардіоваскулярну відповідь на конкретні зміни переднавантаження. Огляд літератури на підставі джерел з баз PubMed та MEDLINE має на меті продемонструвати різні динамічні методи оцінки гемодинаміки, їх переваги та обмеження в реальних клінічних умовах.
Ключові слова: інфузійна терапія; гемодинамічний моніторинг; чутливість до рідини; динамічні методи