Рatients with diabetes have more complications and higher mortality from COVID-19. This is due to the fact that diabetes impairs the immune response. Hyperglycemia causes a violation of the immune response, which in turn cannot control the spread of pathogenic microorganisms and therefore patients with diabetes are more susceptible to infections. The purpose of the work ₋₋ analysis of bibliometric databases of literature on new developments in diabetes and COVID-19 and focused on clinical recommendations for patients with diabetes infected with COVID-19. The search methods included a literature review of scientific articles that studied diabetes and COVID-19.
According to the results of the analysis of the articles obtained as a result of the search in the PubMed, SCOPUS, Web of Science, MedScape databases, a combination of the terms “diabetes and SARS-CoV-2”, “diabetes and COVID-19”, “pathogenesis of diabetes in case of COVID-19”, "pancreas", "clinical features", "diagnosis", "treatment", "clinical recommendations", we found 32 messages from 2020 to 2022. The main parameters of the study were outpatients and inpatients with diabetes and COVID-19 of middle and elderly age starting from 46 years
and up to 82 years of age in France, China, the USA, Great Britain, in which a nationwide, retrospective, populationbased study was conducted. The following concomitant diseases are included in the main studies: arterial hypertension, cardiovascular diseases, heart failure, chronic kidney disease, chronic obstructive pulmonary disease, myocardial infarction, cerebrovascular diseases. Issues of pathogenetic mechanisms in DM and COVID-19, as well as management of patients with DM and COVID-19 are highlighted.
Згідно даних епідеміологічних досліджень, поширеність больової симптоматики (без урахування пацієнтів з онкологічними захворюваннями) становить не менше 40 % випадків серед дорослого населення та має тенденцію до неухильного зростання [1]. В ряді препаратів, що використовують для лікування сильного болю в західному світі є опіоїди [2]. Адже небагато лікарських засобів можуть конкурувати y силi знеболювальнoї дії з опіoїдними анальгeтиками і перспективнiсть їх використання нeможливо недooцінювати [3]. Завдяки своїм аналгезуючим властивостям в медичній практиці широко використовують напівсинтетичний опіоїдний анальгетик “Налбуфін” [4]. Препарат групи агоністів-антагоністів опіоїдних рецепторів фенантренового ряду [5]. Налбуфін, завдяки гемодинамічній стабільності та тривалості знеболення, застосовують в післяопераційний період, при інфаркті міокарда, ушкодженні м’яких тканин та переломах кісток [6]. Незважаючи на всі позитивні сторони налбуфіну, не слід забувати, що даний лікарський препарат належить до опіоїдів, терапевтична активність яких скомпрометована побічними ефектами, що включають седацію, фізичну залежність, пригнічення дихання та негативний вплив на органи шлунково-кишкового тракту [7,8]. Хоча до більшості побічних ефектів розвивається толерантність, проте небажані ефекти з боку шлунково-кишкового тракту залишаються постійною проблемою для більшості пацієнтів [9]. Тому, безумовно, актуальними є дослідження стінки ободової кишки на мікроструктурному рівні за впливу налбуфіну різної тривалості. Отримані дані допоможуть поглибити уявлення про вплив опіоїду, зокрема налбуфіну, на ободову кишку та розробити методи профілактики цих захворювань в гастроентерології.
УДК 616.126
У представленій роботі описано та проаналізовано клінічний випадок пацієнта з діагностованим двостулковим аортальним клапаном, що призвів до функціонального мітрального стенозу, котрий був усунений після оперативного втручання на аортальному клапані. Це клінічне спостереження може мати практичний інтерес як для лікарів терапевтичної та хірургічної практики, так і для ультрасонографістів, оскільки демонструє можливість
усунення функціонального мітрального стенозу шляхом корекції гемодинамічних порушень, викликаних аортальною недостатністю. В описаному клінічному випадку функціональний мітральний стеноз виник у результаті дорзального зміщення та недостатнього розкриття передньої стулки мітрального клапана в діастолу, спричиненого регургітаційним потоком крові з аорти в лівий шлуночок через двостулковий аортальний клапан. Двостулковий аортальний клапан, що супроводжується аортальною недостатністю, не у всіх клінічних випадках призводить до такого регургітаційного потоку, що зміщує передню стулку мітрального клапана і викликає функціональний мітральний стеноз. Оскільки двостулковий аортальний клапан має три морфологічні форми, імовірно, що саме відсутність лівої заслінки викликає таке гемодинамічне порушення. На нашу думку, дослідження взаємозв’язку морфологічних форм двостулкового аортального клапана та гемодинамічних порушень, викликаних ним, має перспективи подальших досліджень. У статті також наведено короткий огляд літератури щодо поширеності, причин виникнення, фенотипів двостулкового аортального клапана, а також гемодинамічних внутрішньосерцевих змін та ехографічної діагностики хвороби двостулкового аортального клапана.
УДК:616.132-007.64:616-018.2]-055.2
Високий рівень захворюваності та смертності від ураження серцево-судинної системи залишається актуальною проблемою сучасної медицини у світі. Звіт Глобального тягаря хвороб (Global burden of disease) свідчить, що від серцево-судинних недуг страждають значніше чоловіки, аніж жінки. Проте, це не може бути причиною зменшення кількості досліджень за участю жінок. Особливо, якщо це стосується осіб з спадковим ураженням сполучної тканини, зокрема зі синдромом Марфана. Жінки зі синдромом Марфана, особливо молодого віку, потребують прицільного морфометричного аналізу аорти з метою планування вагітності та пологів. На жаль, жінки зі синдромом Марфана страждають від гострого аортального синдрому і вчасна діагностика та аналіз розмірів аорти є ключовими у плануванні кардіохірургічних втручань, і, як наслідок, попередити летальні наслідки. Стать, вік та антропометричні дані впливають на серцево-судинну систему, зокрема на розміри аорти. Проте, досі дискутабельне це питання у групі пацієнтів із синдромом Марфана. На жаль, дані в українських наукових публікаціях є дуже обмежені, зокрема у контексті прижиттєвих – in vivo досліджень.