УДК 616.34-008.6:(616.89-008.44+616.12-008.318)]-079.43-053.2

Мета роботи – вивчення особливостей параметрів варіабельності ритму серця й особистісної тривожності, а також їх вза-ємозв’язку залежно від функціонального поліморфізму val158met гена катехол-О-метилтрансферази в дітей із синдромом подразненого кишківника.

Матеріали та методи. Обстежили 26 дітей віком 6–12 років із синдром подразненого кишківника, що діагностований відповідно до Римських критеріїв ІV. Попередньо всім пацієнтам здійснили молекулярно-генетичне дослідження одно-нуклетидного поліморфізму val158met гена катехол-О-метилтрансферази методом полімеразної ланцюгової реакції з наступним аналізом поліморфізму довжин рестрикційних фрагментів. Варіабельність ритму серця оцінили за допомогою кардіоінтервалографії (Нейрософт), короткі 5-хвилинні записи у фоновій пробі. Для визначення рівня особистісної тривож-ності використали опитувальник CMAS (Children’s Manifest Anxiety Scale). Для статистичного аналізу застосували Microsoft Excel 2016 та GraphPad Prism 5.

Результати. Залежно від функціонального поліморфізму гена катехол-О-метилтрансферази обстежених поділили на 3 групи: генотип 472 GA (Val/Met) COMT – 8 осіб; генотип 472 AA (Met/Met) – 10 дітей; генотип 472 GG (Val/Val) – 8 випадків. Часові та спектральні параметри варіабельності ритму серця (ВРС) суттєво відрізнялись у кожній із груп. Найвищий рівень тривожності та найбільший відсоток LF-коливань (переважно симпатична активність) у структурі ВРС визначили в пацієнтів із генотипом Met/Met. Діти з генотипом Val/Val мали істотно нижчий рівень тривожності та порушення автономного балансу з домінуванням HF-коливань (парасимпатична активність). Прямі кореляційні зв’язки середньої сили між тривожністю та параметрами варіабельності ритму серця виявили в групах Val/Val і Val/Met, а в пацієнтів із генотипом Met/Met таких взаємозв’язків не було.

Висновки. Аналіз впливу функціонального поліморфізму val158met гена катехол-О-метилтрансферази на рівень особистіс-ної тривожності та параметри варіабельності ритму серця показав низку особливостей, що важливі для кращого розуміння порушень цереброінтестинальної взаємодії та стресостійкості в дітей із синдромом подразненого кишківника. Ці відомості можна використати для удосконалення чинних схем лікування шляхом доповнення їх різними засобами активаційної терапії, психотерапією, психофармакотерапією.

Ключові слова: ген СОМТ, особистісна тривожність, варіабельність ритму серця, синдром подразненого кишківника, діти.

УДК 616.12-008.318+616.89-08.44]:616.34-008.6]]-053.2

Мета роботи – вивчення часових і спектральних параметрів варіабельності ритму серця, кореляційних зв’язків між її показниками та рівнем особистісної тривожності як одним з основних психоемоційних чинників у розвитку синдрому подразненого кишківника в дітей.
Матеріали та методи. Обстежили 22 дітей віком 6–12 років із діагнозом синдром подразненого кишківника, що встановлений за Римськими критеріями ІV, а також 10 волонтерів відповідного віку. Рівень особистісної тривожності визначали за методикою CMAS (Children’s Manifest Anxiety Scale). Варіабельність ритму серця як неінвазивна методика є трансдіагностичним біомаркером активності механізмів нейрогуморальної регуляції та потенціалу стресостійкості. Варіабельність ритму серця вивчали методом кардіоінтервалографії (Нейрософт®), короткі 5-хвилинні записи у фоновій пробі. Оцінювали зв’язки між параметрами варіабельності ритму серця та рівнем тривожності за допомогою кореляційного коефіцієнта рангу Спірмена.
Для статистичного аналізу використовували Microsoft Excel 2016 та GraphPad Prism 5.
Результати. Діти з синдромом подразненого кишківника мали підвищений рівень особистісної тривожності (в 1,7 раза) та значно нижчу варіабельність ритму серця (в 2,2 раза) порівняно з показниками пацієнтів контрольної групи. Також у них виявили недостатню активність симпатичної ланки (LF) на тлі підвищеного рівня нейрогуморальних впливів (VLF) і парасимпатичної (HF) активності. Пряму залежність середньої сили між параметрами варіабельності ритму серця та рівнем особистісної тривожності визначили лише в основній групі.
Висновки. Дослідження, що здійснили, дає важливу інформацію для глибшого розуміння патофізіологічних механізмів виникнення синдрому подразненого кишківника в дітей. Встановили суттєво підвищений рівень особистісної тривожності у дітей із синдромом подразненого кишківника. Зниження варіабельності ритму серця та зміни внутрішньої структури спектра вказують на порушення взаємодій на осі «кишківник – ЦНС», а саме на недостатню активність автономної нервової системи, особливо симпатичного відділу, та посилення нейрогуморальних впливів.

УДК 615.246:[616.34-022.7:578.832.91

Інфекції, пов’язані з наданням медичної допомоги (ВГПН), нині включають розвиток інфекційних процесів у різних системах органів пацієнтів і в лікарнях різних напрямів роботи. Вважається, що HCAI - це інфекції, які вперше виникають через 48 годин або пізніше після госпіталізації або через 30 днів після отримання медичної допомоги. Метою нашого дослідження був ретроспективний аналіз захворюваності дітей на ІПЗ в Україні протягом 2009–2021 років.

Матеріали та методи. Статистичний аналіз поширеності зареєстрованих випадків ІПН в Україні за 2009–2021 роки за даними Центру громадського здоров’я МОЗ України. Результати. Щороку в Україні в середньому реєструвалося 966 ± 489 випадків ІМС серед дітей різного віку. За віковим розподілом кількість щорічних випадків ІПН серед новонароджених до 1 місяця становила в середньому 65,8 %, від 1 місяця до 1 року — 5,9 %, від 1 до 17 років — 28,3 %. За нозологічною структурою ІПЗ серед дітей переважали інфекції окремих станів, що виникали в перинатальному періоді. У середньому кількість таких захворювань за 2010–2021 рр. становила 49,5 ± 7,5 % (серед дітей 0–17 років) і 13,8 % від загальної кількості випадків ІПН в Україні. Висновки. Останніми роками в Україні спостерігається недооцінка випадків ІПН серед дорослих пацієнтів та дітей. Тим не менш, показники, надані установами деяких регіонів (Одеської та Київської областей), дають змогу з певною часткою вірогідності скласти уявлення про структуру захворюваності на ВМС в країні. За віковою структурою ВМС у дітей (0–17 років) за 2009–2021 роки становили 22,06 % від загальної кількості ВМС. Найбільше випадків за вказаний період зареєстровано серед новонароджених – 65,8 % від усіх дітей з ІПН. Тому першочергові зусилля мають бути спрямовані на зниження ІПН серед новонароджених.

УДК 616.33/.34-02:616.988:578.834]-053.2

Пандемія коронавірусної інфекції 2019–2021 рр. об’єднала людство в пошуку ефективних методів діагностики, лікування та профілактики цієї інфекції. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в Європі станом на 19.07.2021 р. зафіксовано 58 558 098 випадків інфекції, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2 (SARS-Cov-2) [1], а згідно з повідомленнями ЮНІСЕФ, понад 8700 дітей і підлітків померли від COVID-19, що становить 0,3 % від 2,7 мільйона смертей від COVID-19 у 78 країнах [2]. У квітні 2020 р. з’явилися повідомлення про асоційований із SARS-Cov-2 мультисистемний запальний синдром у дітей (MIS-C), який характеризується гарячкою та поліорганним ураженням, часто з порушенням гемодинаміки [3]. За клінічними проявами MIS-C подібний до хвороби Кавасакі, однак встановлено, що це окрема нозологічна одиниця. З-поміж найбільш характерних клінічних проявів цього синдрому відзначимо ураження легень, міокарда, шлунково-кишкового тракту (ШКТ), шкірні та неврологічні симптоми. За даними деяких авторів, найпоширенішими при MIS-C є гастроінтестинальні прояви, їх виявляють у 50–87 % дітей [4,5]. Абдомінальний синдром часто імітує гострий живіт, становлячи серйозну діагностичну проблему для педіатрів і дитячих хірургів, коли пацієнт не має катаральних симптомів.

УДК 37.091.3:378.4:61

Висока академічна успішність є ключовим показником якості підготовки майбутніх медичних фахівців, оскільки вона забезпечує глибоке розуміння теоретичних основ та практичних аспектів медицини, необхідних для професійної діяльності. Метою статті було дослідити різні мотиваційні стратегії для підвищення академічної успішності здобувачів вищої медичної освіти. У процесі дослідження було з’ясовано, що академічна успішність здобувачів медичної освіти є рівнем засвоєння знань, умінь та навичок, які вони демонструють у процесі навчання. Ключовою складовою академічної успішності здобувачів освіти медичних спеціальностей є мотивація, оскільки вона допомагає розвивати як загальні, так і професійні компетентності, що визначають подальший успіх у кар’єрі. Для підвищення мотивації до навчання та академічних досягнень медичні заклади вищої освіти повинні створювати освітнє середовище, яке підтримує розвиток автономії, сприяє формуванню професійної компетентності здобувачів освіти й налагодженню партнерських відносин із викладачами. Визначено, що одним із різновидів діяльності, яка стимулює активність та пізнавальний інтерес здобувачів вищої медичної освіти, є самостійна робота. У процесі виконання таких робіт здобувачі вищої освіти навчаються планувати свою діяльність, аналізувати інформацію, приймати рішення та презентувати результати. Ефективною мотиваційною стратегією є також впровадження елементів гейміфікації в освітній процес. Сучасні технології й глобальні освітні тенденції сприяють підготовці висококваліфікованих і конкурентоспроможних лікарів із глибокими знаннями, які можуть успішно адаптуватися в динамічному професійному середовищі як в Україні, так і за кордоном. Окрім цього, інноваційні технології допомагають підвищити академічну успішність здобувачів вищої освіти й забезпечити їх мотивацію через доступ до новітніх ресурсів та інтерактивних навчальних методів. Окреслено основні напрями використання інноваційних технологій у вищій медичній освіті України. Акцентовано на тому, що при впровадженні активних методів навчання особливо важливою є роль викладача, оскільки він повинен створювати в аудиторії атмосферу, яка сприятиме активному залученню здобувачів освіти. У висновках зазначено, що підвищення академічної успішності здобувачів можливе через впровадження різноманітних мотиваційних стратегій. Важливо орієнтуватися на індивідуальні потреби та інтереси здобувачів медичної освіти, створювати підтримувальне й стимулювальне освітнє середовище.


High academic performance is a key indicator of the quality of training of future medical professionals, as it provides a deep understanding of the theoretical foundations and practical aspects of medicine necessary for professional activity. The purpose of the article was to investigate various motivational strategies for improving the academic performance of students of higher medical education. Inthe course of the study, it was found that the academic success of medical education students is the level of assimilation of knowledge, abilities and skills that they demonstrate in the process of learning. Motivation is a key component of the academic success of students of medical specialties, as it helps to develop both general and professional competencies that determine further success in the career. To increase motivation to study and academic achievements, medical institutions of higher education should create an educational environment that supports the development of autonomy, competence of students and establishment of partnership relations with teachers. It was determined that one of the types of activity that stimulates the activity and cognitive interest of students of higher medical education is independent work. In the process of performing such work, students of higher education learn to plan their work, analyze information, make decisions and present results. An effective motivational strategy is also the introduction of gamification elements into the educational process. Modern technologies and global educational trends contribute to the training of highly qualified and competitive doctors with deep knowledge who can successfully adapt in a dynamic professional environment both in Ukraine and abroad. In addition, innovative technologies help to improve the academic performance of students of higher education and ensure their motivation through access to the latest resources and interactive educational methods. The main directions of using innovative technologies in higher medical education of Ukraine are outlined. Attention is focused on the fact that when implementing active learning methods, the role of the teacher becomes especially important, as he must create an atmosphere in the classroom that will contribute to the active involvement of students. The conclusions indicate that increasing the academic performance of students is possible through the implementation of various motivational strategies. It is important to focus on the individual needs and interests of students of medical education, to ensure active involvement in the educational process, as well as to create a supportive and stimulating educational environment.