616.98:578.834.1:616.155.3]-02-07-053.2

Мета роботи – пошук факторів ризику формування пост-COVID-синдрому в дітей на основі аналізу динаміки рівня лейкоцитів, відносного й абсолютного вмісту лімфоцитів у крові.

Матеріали та методи. Здійснили ретроспективний аналіз історій хвороб дітей віком 10–17 років, які госпіталізовані під час другої хвилі пандемії (січень – липень 2021 року) в КНП Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит» із діагнозом COVID-19 середнього ступеня тяжкості. Обрали 46 випадків: 26 дітей (група пост-COVID(-)), які не мали жодних симптомів після COVID-19, і 20 пацієнтів (група пост-COVID(+)), які мали різні скарги, що порушували звичне життя, з боку різних органів і систем.
Результати. Всі опитані діти з групи пост-COVID(+) скаржилися на втому, майже третина дітей (30 %) – на головний біль, якого не було до захворювання, кожна четверта дитина (25 %) мала проблеми з концентрацією уваги, кожна п’ята (20 %) – періодично відчувала невмотивовану тривогу. Проаналізували динаміку загальної кількості лейкоцитів, абсолютного та відносного вмісту лімфоцитів при контролі через тиждень ±2 дні. Встановили, що в групі дітей пост-COVID(-) не виявлено вірогідні зміни названих показників, а в групі пост-COVID(+) при незначному лейкоцитозі (підвищення від 3,9 × 109 /л до 4,05 × 109/л, р = 0,13) визначили достовірне зниження рівня лімфоцитів – і відносного (з 27 % до 16 %, р = 0,002), й абсолютного (з 1,51 × 109/л до 0,51 × 109/л, р = 0,001).

Висновки. Пацієнти з лімфопенією чи гіперлімфоцитозом, що зберігалися протягом 7 ± 2 днів у гострому періоді COVID-19, належать до групи ризику щодо тривалого персистування симптоматики, зокрема вираженої тривалої астенії. Тенденцію до нормалізації кількості лімфоцитів можна вважати протекторним фактором щодо формування пост-COVID-синдрому, а негативна динаміка чи її відсутність – фактор ризику тривалого персистування симптомів.

The aim of the study: to find risk factors for post-COVID syndrome formation based on the analysis of the dynamic leukocyte count, the relative and absolute blood lymphocyte contents.
Materials and methods. A retrospective analysis of medical records of children, aged 10–17 years, who were hospitalized during the second wave of the pandemic (January – July 2021) to the CNE “Lviv Regional Children’s Clinical Hospital “Ohmatdyt” with a diagnosis of moderate COVID-19. A total of 46 children were selected, among them 26 children (post-COVID(-) group), who had no symptoms after COVID-19 and 20 children (post-COVID(+) group) who described various complaints related to disfunction of different organ systems, which affected a normal child’s life.
Results. All children from the post-COVID(+) group complained of fatigue, about a third of children – headache (30 %), which were not observed before the disease, quarter of children (25 %) had problems with concentrating, one fifth (20 %) – periodically felt unmotivated anxiety. Analysis of the leukocytosis dynamics, absolute and relative lymphocytosis in the control after one week ±2 days revealed no significant changes in these indicators in the post-COVID(-) group of children. While in the post-COVID(+) group, a slight increase in leukocytosis (from 3.9 × 109/L to 4.05 × 109/L, P = 0.13) was accompanied by a significant decrease in the number of lymphocytes, both relative (from 27 % to 16 %, P = 0.002) and absolute (from 1.51 × 109/L to 0.51 × 109/L, P = 0.001).
Conclusions. Patients with persistent lymphopenia or hyperlymphocytosis (one week ±2 days) during acute period of COVID-19 represent a “vulnerable cohort” concerning long-term persistence of symptoms, including severe asthenia. The tendency towards normalization of lymphocyte number can be considered as a protective factor for the formation of post-COVID syndrome, while the negative dynamics or its absence – as a risk factor for prolonged persistence of symptoms.

УДК: 616.34-008.13/.15-085.246.1-036.8-053.2

З позицій біопсихосоціальної моделі медицини, синдром подразненого кишківника (СПК) є гетерогенним розладом, оскільки  на його формування впливають численні фактори у різних комбінаціях. Однак, при будь-якому клінічному варіанті СПК до схем лікування входять пробіотики, що діють на метаболічну та імунну активність, бактеріальну колонізацію кишківника та його моторику.
Мета дослідження: вивчити ефективність застосування пробіотиків, що містять лактобактерії (Lactobacillus reuteri DSM 17938) при різних варіантах СПК у дітей та визначити оптимальну тривалість курсу лікування. 
Матеріали і методи.  В дослідження включено 114 дітей віком 6-12 років з діагнозом СПК, встановленим відповідно до Римських критеріїв ІV. Інтенсивність клінічних проявів до початку лікування та в динаміці оцінювали з використанням 4 - бальної шкали Лайкерта. Визначення концентрації фекального кальпротектину проведено за допомогою комерційних лабораторних наборів Ridascreen (R-Biopharm AG, Німеччина) методом імуноферментного аналізу. Для статистичної обробки отриманих даних використано програмне забезпечення Microsoft Excel 2016 та GraphPad Prism 5.
Результати. Наше дослідження підтверджує гетерогенність СПК у дітей не лише за клінічним варіантом, але й за чинником, що спровокував дебют розладу. Стрес-асоційований СПК характеризується вищою частотою та інтенсивністю астеновегетативного синдрому (р = 0,0003). При постінфекційному варіанті СПК натомість більш виражене субклінічне запалення слизової оболонки кишки, про що свідчать вищі показники фекального кальпротектину (р = 0,0003). При контролі через 10 днів та 1 місяць на фоні достовірного зниження інтенсивності клінічних проявів, чи повного їх зникнення, рівень фекального кальпротектину все ж залишався підвищеним.
Висновки. Ефективність застосування  лактобактерій при всіх клінічних варіантах СПК у дітей підтверджується позитивною динамікою клінічних проявів та концентрації фекального кальпротектину. Оптимальна тривалість курсу пробіотикотерапії повинна складати не менше 1-3 місяці, навіть при відсутності клінічних симптомів.

Following the biopsychosocial model of medicine, irritable bowel syndrome (IBS) is a heterogeneous disorder, which is caused by multiple factors in different combinations. However, in most clinical cases probiotics are included in the treatment of IBS due to their influence on intestinal bacterial colonization, and immune, metabolic and motoric activity of the gut. 
The aim of the study is to evaluate the efficiency of probiotics (Lactobacillus reuteri DSM 17938) in children with IBS and to determine the optimal duration of the treatment.
Materials and methods. We examined 108 children aged 6-12 years with a verified diagnosis of IBS, according to Rome criteria IV. Assessment of the main clinical symptoms was obtained by 4- point Likert scale. Enzyme immunoassay RIDASCREEN Calprotectin (R-Biopharm AG, Germany) was used for the quantitative determination of calprotectin in stool samples. Data were processed using Microsoft Excel 2016 and analysed with GraphPad (Prism 5.0).
Results. Our study revealed the heterogenety of IBS in children not only according to clinical subtype, but also due to the trigger factor of the disorder. Patients with stress-related IBS were characterized by the higher level of asthenic syndrome and autonomic dysfunction (р = 0,0003). In contrast, children with post-infectious IBS had higher concentration of fecal calprotectin, which is a result of low-grade intestinal inflammation (р = 0,0003). After 10 days and 1 month since the beginning of treatment, we have observed a significant decrease in the severity of clinical syndromes, but the level of fecal calprotectin remained elevated.
Conclusions. The efficiency of probiotics was confirmed by positive dynamics of clinical signs and the level of fecal calprotectin in children with various clinical subtypes of IBS. Even in the absence of any symptoms, the optimal duration of the use of Lactobacillus reuteri DSM 17938 in children with IBS should be 1-3 months.

616.34-008.13/.15:616.8:159.923]-053.2

Актуальність. Відповідно до біопсихосоціальної моделі медицини, синдром подразненого кишечника (СПК) є гетерогенним розладом, що виникає в результаті комплексної взаємодії біологічних, психоемоційних та психосоціальних факторів, комбінація яких є індивідуальною для кожного пацієнта. Мета дослідження: вивчити особливості психоемоційного стану (рівень тривожності, соматизації) в дітей з СПК залежно від клінічного варіанта розладу та характеру провокуючого чинника. Матеріали та методи. У дослідження включили 55 пацієнтів віком 6–12 років з діагнозом СПК, встановленим відповідно до Римських критеріїв ІV, та 45 дітей групи контролю. Рівень особистісної тривожності визначали за допомогою опитувальника CMAS (Children’s Manifest Anxiety Scale). Для оцінки соматизації використали тест SOMS (Somatoform Symptom Screening). Результати. У дітей з СПК ми виявили вірогідно вищий рівень тривожності (р < 0,0001) та соматизації (р < 0,0001), аніж у групі контролю. При порівнянні цих показників залежно від клінічного варіанта СПК нами не знайдено вірогідних відмінностей. Проте аналіз їх розподілу відповідно до характеру провокуючого чинника в дебюті розладу продемонстрував суттєво вищий рівень тривожності (р = 0,0006) та соматизації (р = 0,05) саме в дітей зі стрес-асоційованим варіантом СПК. Пряма кореляція між досліджуваними показниками (r = 0,69, p < 0,0001) доводить їх тісний зв’язок та здатність до взаємопідсилення.Висновки. Отримані нами дані підтверджують гетерогенність СПК та вагомість психоемоційних чинників у формуванні цього розладу в дітей, а також необхідність їх врахування при складанні плану індивідуалізованого лікування.

Background. According to the biopsychosocial model of medicine, irritable bowel syndrome (IBS) is a heterogeneous disorder that occurs as a result of the complex interaction of biological, psychoemotional and psychosocial factors. Their combination is individual for each patient. The study aims to evaluate the psychoemotional features (anxiety and somatization) in children with IBS depending on the predominant bowel habit and the trigger factor in the development of the disorder. Materials and methods. We enrolled 55 children aged 6–12 years with a verified diagnosis of IBS, following Rome IV Criteria. The control group included 45 children of the same age and gender. The levels of anxiety and
somatization were assessed by the Children’s Manifest Anxiety Scale and the Somatoform Symptom Screening, respectively. Results.
Children with IBS had significantly higher level of anxiety (р < 0.0001) and somatization (р < 0.0001) in comparison to the control group. We have not found any significant differences in these parameters according to the predominant bowel habit. However, the analysis based on the nature of the trigger factor in the onset of the disorder revealed remarkably higher levels of anxiety (р = 0.0006) and somatization (р = 0.05) in children with stressassociated IBS. Moreover, a direct correlation between the studied parameters (r = 0.69, p < 0.0001) proves their close connection and a tendency to augment each other. Conclusions. Our study confirms a heterogeneity of IBS in children. As psychoemotional factors play a crucial role in the occurrence of IBS, it is necessary to consider them in the development of personalized care planning.

616.34-008.6-002-053.2:001.83:658(048.8)

Згідно з результатами глобального епідеміологічного дослідження Римської фундації, близько 40 % населення планети мають скарги щодо певних розладів цереброінтестинальної взаємодії, із них однією з найпоширеніших скарг, зокрема в дітей, є синдром подразненого кишечника (СПК), характерними клінічними виявами якого є абдомінальний біль у поєднанні із порушенням частоти та/або консистенції
випорожнень. У патогенезі виникненння СПК важливу роль відіграють порушення моторної, секреторної та бар’єрної функцій кишечника, феномен вісцеральної гіперчутливості, порушення якісного та кількісного складу мікробіоти, автономна дисфункція, психоемоційний дистрес тощо, але точні механізми формування цього розладу не з’ясовано. Відповідно до біопсихосоціальної моделі медицини виникнен-
ня СПК можна пояснити наслідком порушення взаємозв’язків на осі «кишечник — центральна нервова система», яке виникає в результаті взаємодії індивідуальних різнорівневих чинників ризику, а саме: біологічних, психоемоційних і психосоціальних. Однак, незважачи на велику кількість наукових праць, присвячених вивченню ймовірних чинників ризику та патогенетичних механізмів розвитку СПК, нині
відсутнє чітке розуміння їхньої комплексної взаємодії, особливо в дітей. У діагностиці СПК надзвичайно важливе значення має клінічне обстеження дитини, зокрема ретельний збір анамнезу з виявленням потенційних чинників ризику та протекції, а також оцінка психоемоційного стану дитини. З огляду на порівняно низьку ефективність лікарських препаратів та дієтичних інтервенцій менеджмент дітей із СПК має бути мультимодальним та передбачати використання нефармакологічних засобів, а саме: когнітивно-поведінкову терапію, системне сімейне консультування, релаксаційні методики тощо.

According to the results of a global epidemiological study by the Rome Foundation, about 40 % of population worldwide have complaints about certain disorders of cerebrointestinal interaction. One of the most widespread complaints, including in the pediatric population, is irritable bowel syndrome (IBS), the clinical manifestations of which include abdominal pain in combination with disturbances of stool frequency and/or consistency. The motor, secretory, and barrier dysfunctions of the intestine, the phenomenon of visceral hypersensitivity, changes in the qualitative and quantitative composition of the microbiota, autonomic dysfunction, psychoemotional distress, etc., play an important role in the IBSonset. However, the mechanisms of the pathogenesis of this disorder remain unclear. According to the biopsychosocial model of medicine, the occurrence of IBS can be explained as a consequence of a disorder of bilateral relation on the gut-brain axis, which occurs as a result of the interaction of individual risk factors at different levels, namely biological, psychoemotional, and psychosocial. However, despite the large number of scientific works devoted to the study of probable risk factors and pathogenetic mechanisms of IBS development, currently, there is no clear understanding of their complex interaction, especially in children. Clinical examination of a child, including thorough medical history to identify potential risk and protective factors, as well as an assessment of the child psychoemotional state, is extremely important in the diagnosis of IBS. Considering the relatively low effectiveness of drugs and dietary interventions, the management of pediatric patients with IBS should be multimodal and include the use of non-pharmacological means, namely cognitive-behavioral therapy, family counseling, relaxation techniques, etc.