Проблема вивчення синтропічної патології ішемічної хвороби серця (ІХС) та цукрового діабету (ЦД) 2 типу на грунті метаболічного синдрому (МС) актуальна і потребує подальших досліджень[1, 2]. Відомо про вплив телмісартану на рецептори ангіотензину 2, що розташовані в структурах головного мозку, з регуляцією функціонального стану гіпоталамо-гіпофізарної системи [3–6]. Однак динаміка гормонального статусу (у вигляді змін пролактину, кортизолу, вільного тироксину та тиреотропного гормону гіпофізу), що характеризує стан хворого в процесі лікування телмісартаном, залишається вивченою недостатньо, що й зумовлює доцільність проведення дослідження.

Мета: оцінити зміни гормонального статусу у пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії.

Матеріали і методи. Для дослідження гормонального спектру обстежено 51 пацієнта (26 жінок та 25 чоловіків) з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС. Хворих було розподілено на дві групи – дослідну та групу порівняння, залежно від призначеного лікування. Дослідна група включала 27 пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС (жінок – 14, чоловіків – 13), які приймали телмісартан у дозуванні 80 мг/добу і стандартну терапію. У групу порівняння входили 24 хворих на ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС (жінок – 12, чоловіків – 12), які приймали стандартну терапію. До контрольної ґрупи увійшли 40 практично здорових осіб: чоловіків – 17 (42,5 %), жінок – 23 (57,5 %). Усім пацієнтам до початку лікування та через 1 міс. з моменту призначення лікування проведено аналіз динаміки АТ і гормонального статусу (зміни рівня пролактину, кортизолу, вільного тироксину та тиреотропного гормону). Статистичну обробку проведено з допомогою програми Microsoft Excel (2003). При порівнянні параметрів у двох незалежних групах використано U-критерій Манн–Вітні. Рівень значущості приймали за умови р < 0,05.

Результати. Дослідження показало, що у пацієнтів, які приймали телмісартан, були кращими результати контролю АТ, зокрема діастолічного АТ, порівняно з пацієнтами, що отримували стандартну терапію.

Рівень кортизолу дослідної групи до лікування становив 150,93 [123,79; 177,67] нг/мл, упродовж лікування достовірно не змінювався – 142,7 [125,74; 228,72] нг/мл, проте спостерігалась тенденція до його зниження (р > 0,05). Група порівняння також характеризувалась тенденцією до зниження рівня кортизолу через 1 міс. лікування (146,0 [133; 147,1] нг/мл), в порівнянні з його значенням до лікування (156,47 [110,01; 195,87] нг/мл) (p= 0,45)).

Рівень пролактину у жінок дослідної групи до лікування дорівнював 10,96 [6,94; 12,91] нг/мл, через 1 міс. лікування достовірно підвищився на 42,38 %, до   19,02 [13,64; 19,65] нг/мл (p = 0,007), тоді як рівень пролактину у жінок групи порівняння через 1 міс. лікування достовірно не змінювався (11,6 [8,87; 14,42] нг/мл, p = 0,69) щодо його рівня до лікування 11,07 [9,35; 17,30] нг/мл (р > 0,05).

Рівень пролактину у чоловіків дослідної групи до лікування становив 9,58 [8,16; 13,77] нг/мл, і через 1 міс. лікування із застосуванням телмісартану підвищився на 22,87 %, до 12,42 [11,79; 18,24] нг/мл (p < 0,05), на відміну від пацієнтів групи порівняння, де рівень пролактину достовірно не змінювався (8,86 [7,6; 10,97] нг/мл) щодо його рівня до лікування (8,04 [7,62; 10,28] нг/мл, p = 0,53).

Рівень тиреотропного гормону у пацієнтів дослідної групи до лікування становив 2,92 [1,78; 3,76] мкОд/дл, знижувався впродовж лікування до 1,96 [1,14; 3,11] мкОд/дл на 48,98% (p = 0,04), на відміну від пацієнтів групи порівняння, у яких рівень тиреотропного гормону через 1 міс. лікування (2,67 [1,45; 3,94] мкОд/дл) достовірно не змінювався щодо його рівня до лікування (2,61[1,83; 3,09] мкОд/дл, p = 0,88).

Пацієнти дослідної групи через 1 міс. лікування характеризувались підвищенням на 16,55 % рівня вільного тироксину (1,39 [1,24;1,7] нг/дг, p = 0,02) щодо його рівня до лікування (1,16 [1,01;1,3] нг/дг), тоді як достовірно не змінювався рівень вільного тироксину впродовж лікування (1,0 [0,97;1,07] нг/дг) у пацієнтів групи порівняння щодо його рівня до лікування (0,93 [0,85;1,41] нг/дг).

Висновки

1. Дослідження показало, що прийом телмісартану впливає на зміни гормонального спектру у пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС.
2. Як лікування телмісартаном, так і стандартна терапія сприяють тенденції до зниження рівня кортизолу, як позитивний результат в процесі лікування.
3. Корекція телмісартаном сприяє достовірно вищому зростанню вмісту пролактину (у межах референтних значень), підвищенні рівня вільного тироксину, поряд із зниженням рівня тиреотропного гормону гіпофізу, що сприяє корекції метаболічних змін.

Актуальність теми полягає в тому, що на сучасному етапі з'явилися нові процеси в політиці, економіці, духовному житті, які нерозривно пов'язані з новим розумінням людини, зі зростанням ролі особистості у суспільстві. Тому метою професійної освіти є виокремлення умов реалізації завдання підготовки майбутніх менеджерів сучасного типу – конкурентноспроможних, які вміють мислити стратегічно і водночас ситуаційнопрагматично, здатних органічно забезпечувати економічну та соціальну ефективність підприємств різних галузей, яке потребує нестандартних, інноваційних освітньопедагогічних методик, методів, практики і засобів навчання. У зв'язку з цим проблеми розвитку особистості майбутнього керівника набувають все більшої актуальності.

Мета – дослідити показники ліпідного спектру крові функції ендотелію у хворих з ішемічною хворобою серця.
Матеріали і методи. Обстежено 28 хворих на ішемічну хворобу серця, а саме нестабільну стенокардію (18 жінок та 10 чоловіків), середній вік – (67,9±2,2) року. Хворі отримували загальноприйняте лікування та додатково – альфа-ліпоєву кислоту: в перші 10 днів лікування у вигляді щоденних внутрішньовенних інфузій, з подальшим переходом на пероральний прийом лікарського засобу (600 мг 1 раз на добу) протягом наступних 20 днів.
Хворим проводили загальноклінічні, лабораторні, інструментальні методи обстеження. Визначали показники ліпідного профілю крові та ендотелін-1 імуноферментним методом. До контрольної групи залучено 20 практично здорових осіб відповідного віку та статі. Результати представлені середніми арифметичними величинами (М) і похибкою середньої (m) для відносних величин. Ступінь достовірності оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента.

Результати. У пацієнтів з нестабільною стенокардією спостерігали порушення ліпідного спектру крові. Значення загального холестерину, холестерину ліпопротеїнів низької щільності, коефіцієнта атерогенності, тригліцеридів достовірно перевищували показники контрольної групи. Рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності у хворих порівняно з контролем був нижчий на 6,4 %. Після проведеного лікування показники ліпідного профілю покращувалися. Відзначали зниження загального холестерину на 22,2 % (р<0,05), холестерину ліпопротеїнів низької щільності на 32,2 % (р˂0,05), коефіцієнта атерогенності на 37,1 % (р˂0,05), рівня тригліцеридів на 25,2 % (р˂0,05), а також зростання вмісту у крові холестерину ліпопротеїнів високої щільності на 10,4 % (р>0,05). У хворих з нестабільною стенокардією спостерігалося порушення ендотеліальної функції: рівень ендотеліну-1 перевищував значення осіб контрольної групи у 2,85 разу (р˂0,05). Після проведеного лікування середні значення
ендотеліну-1 зменшилися – з (2,54±0,19) до (1,62±0,16) фмоль/мл (р<0,05), що свідчить про покращення функції ендотелію.
Висновки. Комплексне лікування з додаванням альфа-ліпоєвої кислоти сприяє покращенню показників ліпідного спектра крові та функції ендотелію.

Background and Goal of Study – non-cardiac surgery is assosiated with up to 1,5 % mortality rate and near 40 % of these are caused by cardiac complication (ESC/ESA Guidelines). The goal of study was to analise impact of multiple factors that can be assossiated with lethal prognosis in patients with cardiac pathology.
Materials and Methods. We have included 172 patients with documented cardiac pathology undergoing noncardiac surgery. Exclusion criterious were oncology, thraumatic injury and urgent surgery. We have analised surgical risk (SR) according to type of surgery, functional capacity (FC) of the patient, clinical risc factors (CRF) according to revised cardiac risk index (RCRI), ASA physical status, level of natriuretic peptide (NUP) before surgery and hs-troponins (hsTr) in patients with elevated NUP, myocardial performance index or Teiindex as combined marker of systolic and dyastolic
heart function assessed with heart sonography Results. 56 (32.56 %) patients had elevated NUP before surgery. 32 persons (18.61 %) among all died. But 28 deceased had an increased level of NUP. That is, half of patients with elevated NUP died. The average time of death was 30 days after surgery.
It should be noted that the level of troponins in the dynamics did not exceed the norm in any person with the initial elevation of NUP. In 4 persons without initial elevation of NUP the single jump of hsTr just after the surgery was revealed. Two of them had short clinical postoperative anginal symptoms but there was no changes on ECG or heart sonography. No peculiarities among SR, CRF was found. 20 patients (62.5 %) among deseased persons had ASA III status. Functional capacity turned out to be interesting – it was poor in 36 patients (20.93 %), and 28 among them died. The MPI, which according to the published data should be within 0.39±0,05 in norm, was significantly higher in all our patients – 0.60±0.09 (p˂0.05), that identified combined systolic and diastolic myocardial dysfunction. And, contrary to our expectations, MPI was 0.56±0.08 in those who died.
Conclusions. The results of our observation confirm the feasibility of determining the level of NUP in patients with concomitant cardiac pathology. Particular attention among them should be paid to persons with reduced functional capacity and higher class in the ASA physical status. Assessing of natriuretic peptide and/or troponins dynamic require some financial costs, while functional capacity assessment is an affordable clinical method that we should use more widely in routine practice to identify patients with increased cardiac risk.