A high incidence of acne, tendency to a chronic course with the formation of resistance to treatment and frequent development of deep forms determine the important medical and social significance of the problem. Acne is one of the most important problems in modern dermatology, being a common cause for cicatricial skin changes, loss of performance capability and social activity and negatively affects in the psycho-emotional state of patients. The topicality of the disease is due to the high degree of its proliferation, chronic and recurrent course, and resistance to existing therapies. The development of acne is due to the combined effect of endogenous and exogenous factors, including the important role played by the changes of immunological reactivity, justifying the administration of immunotropic techniques and drugs in their comprehensive treatment. Reducing the effectiveness of skin diseases treatment, including that of acne, at present, is associated with developing resistance to drugs, which causes the use of non-drug methods in dermatology nowadays., including low-intensity (with capacity of 1-20 mV) laser therapy, which possesses an anti-inflammatory, antibacterial or bacteriostatic action, stimulates the immune system factors , without causing any side effects or complications.
Objective. Тo increase the effectiveness of treatment of аcne during complex treatment that included combined laser therapy with consideration for indicators of systemic immunity.

УДК:615.211:57.082.13:617.55-007.43-089

Актуальність. Біль, викликаючи значний стрес, негативно впливає на якість життя пацієнта під час та після операції, на тривалість його відновлення та віддаленні наслідки після хірургічного втручання. Об’єктивно оцінити стрес важко, але для цього визначають біомаркери стресу (наприклад альбумін, гемоглобін, рівень глюкози, С-реактивний білок, кортизол, глюкоза) та вивчають їх роль у прогнозуванні перебігу післяопераційного періоду.
Мета. Порівняти рівні біомаркерів стресу: кортизолу та глюкози крові у пацієнтів, яким проводили операції з приводу гриж черевної стінки залежно від виду періопераційного знеболення.
Матеріали і методи. У дослідження включено 62 пацієнти, яким проведено пластику гриж передньої черевної стінки протягом 2022– 2023 років у хірургічному відділенні №3 Львівської обласної клінічної лікарні. Середній вік хворих склав 62,2 ± 8,7років, ІМТ 27-40, жінок – 26 %, чоловіків – 74 %. Пацієнтів розділили на 3 групи за методом анестезії (загальна, нейроакcіальна та регіонарні міжфасціальні блокади). За локалізацією превалювали пахвинні грижі, що склали у пацієнтів 1, 2 і 3 груп дослідження 67,7 %, 90,0 % і 80,0 %, відповідно. Визначали динаміку біомаркерів стресу: кортизолу та глюкози крові, до операції, під час травматичного періоду, після операції та через 24 год після операції.
Результати. У всіх пацієнтів перед операцією рівень глюкози крові вірогідно не відрізнявся, і складав 5,6 ммоль/л (4,9; 6,8), 5,7 ммоль/л (5,4; 5,9) і 5,7 ммоль/л (5,3; 6,5), відповідно Під час травматичного періоду операції відмічалась у всіх групах стрес-індукована гіперглікемія, не залежно від виду анестезії, а через 24 години після операції рівень глікемії вірогідно знизився до норми, у хворих 2 і 3 груп значення глюкози крові були нижчими від передопераційного рівня, що відповідно складало 5,2 ммоль/л (5,1; 5,4) і 5,3 ммоль/л (4,8; 6,1). Перед операцією у пацієнтів всіх груп рівень кортизолу крові був в межах норми та вірогідно не відрізнявся у пацієнтів 1, 2 і 3 груп дослідження. При чому, під час травматичного моменту операції, значне підвищення рівня кортизолу спостерігалося у пацієнтів 1 групи, а у пацієнтів 2 і 3 груп дослідження, навпаки, рівень кортизолу крові знизився. Через 24 години рівень кортизолу у хворих усіх груп крові знизився до значень норми і його значення було нижчим ніж до операції.
Висновки. Незалежно від виду анестезіологічного забезпечення у пацієнтів 1, 2 і 3 груп під час хірургічного лікування гриж черевної стінки реєстрували підвищення рівня глюкози крові. Рівень біомаркерів стресу, зокрема кортизолу, був нижчим після операції та через 24 години після операції у пацієнтів, яким проводились реґіонарні блокади черевної стінки в порівнянні з загальною анестезією.  

Сепсис визначається як загрозлива для життя органна дисфункція у результаті порушення регуляції реакції організму пацієнта на інфекцію. Серед етіологічних чинників сепсису S. aureus займає домінуюче місце (20,5%). Метою роботи є представити клінічний випадок сепсису, спричиненого S.aureus.

Актуальність проблеми. Питання переводу пацієнтів з важкими формами дихальної недостатності, обумовленої SARS-COV2, на  інвазивну вентиляцію лишаються дискусійними. Неінвазивна вентиляція і прон-позиція демонструють кращі результати в лікуванні важкої ковідної пневмонії, проте не у всіх пацієнтів є ефективними. Оскільки гіпоксемія не є критерієм для інтубації хворих, для прогнозування невдачі неінвазивної вентиляції (NIV) рекомендоване визначення наступних показників: ROX індексу ROX=SpO2/FiO2/ЧД; Ventilation Ratio (VR), вентиляційне співвідношення: VEpredicted PaCO predicted  VEmeasured PaCO measured VR 2* 2* = , де VE measured – фактична хвилинна вентиляція, л/хв, PaCO2 –measured фактичне значення парціального тиску CO2 в артеріальній крові, VE predicted – хвилинна вентиляція, розрахована: 100мл* маса тіла, PaCO2 predicted =37,5 мм.рт.ст. Значення ROX індекс<4,8; VR >1,8, корелюють з потребою в інвазивній ШВЛ.
Мета роботи: Провести розрахунок і оцінку показників ROX індексу, VR у хворих з тяжкою формою дихальної недостатності, обумовленої COVID 19 на етапах респіраторної терапії для прогнозування неефективності NIV легень. Матеріали і методи. У ПІТ знаходились 64 пацієнта, віком від 28 до 75 років, з гіпоксемічною недостатністю, яка відповідала середньому і важкому ГРДС за Берлінськими критеріями. Всім пацієнтам розпочата NIV апаратом S1100A. Обирались наступні режими: CPAP, CPAP+PS, SIMV-PC, PC-Dual. Оцінку ROX індексу проводили через 6, 12, 24 години від початку NIV, надалі - щодня. Показник VR розраховували на 3-тю, 5-ту, 7-му, 10-ту доби проведення NIV. РО2, РСО2 артеріальної крові визначали на апараті ABL5 (Radiometer). Результати. В групі хворих, де NIV була успішною, ROX індекс складав через 6 годин 3,5-4,1, через 12 годин – 4,2-5,0; через 24 години – 4,1-5,4. У пацієнтів, які надалі були переведені на інвазивну ШВЛ, цей показник був нижчим, починаючи з 5-ої доби і визначався в межах 3,3-4,0. Показник VR мав в групі хворих, які були інтубовані тенденцію до постійного зростання в порівнянні з групою, де NIV була ефективною. На 7-му добу значення VR серед хворих успішної NIV склало 1,4-2,3, в групі пацієнтів, яким була розпочата інвазивна ШВЛ –1,9-3,7. РаСО2 в групі ефективної NIV визначався в межах 44-71мм. рт. ст., в групі, де NIV була неуспішною - 65- 92 мм. рт. ст., що свідчило про великий мертвий альвеолярний простір у цих хворих. В цілому, NIV була ефективною у 39 хворих, 25 пацієнтів в різні терміни були переведені на інвазивну ШВЛ. Загальна летальність склала 35,8%, померли 24 хворих. Висновки. В дослідженні ROX індекс і показник VR мали вище прогностичне значення на 5-ту та 7-му доби спостереження. Дані показники в поєднанні з динамікою клінічної картини можна використовувати для прогнозування неефективності NIV легень у пацієнтів з важкою дихальною недостатністю, спричиненою COVID 19.

Актуальність: ERAS (Enhanced Recovery After Surgery) – програма періопераційної допомоги, впровадження якої передбачає покращення результатів лікування та зменшення витрат на лікувальний процес. Рекомендації PROSPECT для періопераційного знеболювання при хірургічному лікуванні пахвинних гриж включають парацетамол, нестероїдні протизапальні препарати або селективні ЦОГ-2-інгібітори, внутрішньовенний дексаметазон та регіонарні методи (герніа-блок або ТАР-блок). Опіоїди рекомендовані тільки при неадекватності вищенаведених методик знеболення.
Мета роботи: оцінити ефективність ТАР-блоку в знеболенні та ранній реабілітації у пацієнтів з пахвинними грижами.
Матеріали і методи: До дослідження включено 56 пацієнтів, яким проведено лапароскопічну пластику (ТАРР) пахвинних гриж протягом 2020 року у хірургічному відділенні №3 Львівської обласної клінічної лікарні. Середній вік хворих склав 63,2 ± 12,2 років, маса тіла хворих становила 79 ± 4 кг. У лікуванні всіх 56 пацієнтів ми застосували принципи протоколів ERAS. Передопераційна підготовка здійснювалась без седативних середників та без премедикації. Тверду їжу ці пацієнти припиняли їсти за 6 годин до операції, рідину за 2 години, спеціальна очистка ШКТ не проводилась. Всім пацієнтам проводилась загальна інгаляційна анестезія севофлураном. Інтраопераційно фентаніл вводили в дозі 100 мкг перед інтубацією трахеї, у подальшому по потребі при гемодинамічних ознаках недостатньої аналгезії. Міорелаксант – атракуріум. Для профілактики післяопераційної нудоти і блювання вводили ондансетрон 4 мг та дексаметазон 8 мг. Пацієнтів поділили на 2 групи. У пацієнтів І групи (n = 32) ми застосовували внутрішньовенну мультимодальну неопіоїдну аналгезію після операції (парацетамол 1000 мг 3 рази на добу, декскетопрофен 50 мг 3 рази на добу). У ІІ групі (n=24) після введення в наркоз та інтубації трахеї виконували ТАР-блок під УЗ-контролем бупівакаїном 0.25 % 30 мл у поєднанні з лідокаїном 200 мг та дексаметазоном 4 мг. Після операції за потреби вводили в/в декскетопрофен 50 мг. Обидві групи статистично вірогідно не відрізнялися за віком, масою тіла та розміром грижі за класифікацією Європейської асоціації герніологів. Анетезіологічний ризик у хворих обох груп було оцінено як ASA II-III.
Результати: Інтраопераційно потреба у фентанілі становила в І групі 280 ± 54 мкг., в ІІ групі 120 ± 40 мкг. Середня інтенсивність болю за ВАШ за першу добу після операції становило в І групі 2,5 ± 0,5 балів, в ІІ групі 1,2 ± 0,4 бали. Додаткового однократного введення декскетопрофену за першу добу після операції потребували
всього 3 пацієнта (12,5 %) з ІІ групи. Потреби в опіоїдах в післяопераційному періоді не було у жодного пацієнта в обох групах. У І групі післяопераційна нудота мала місце у 4 пацієнтів (12,5 %) та блювання – у одного пацієнта (3,1 %). В ІІ групі епізодів післяопераційної нудоти та блювання не було в жодного пацієнта. Пацієнти І групи були спроможні до вертикалізації та ходіння в середньому через 12 годин після закінчення операції, цей інтервал в ІІ групі становив – 6 годин. Перший повноцінний прийом їжі в І групі відбувся в середньому за 7 годин після операції, а в ІІ групі – за 4 години після операції.
Висновки: Застосування ТАР-блоку значно покращує якість знеболення, зменшує інтраопераційну потребу в опіоїдах та прискорює реабілітацію пацієнтів після хірургічного лікування пахвинних гриж.