Informed consent is one of the key principles in safeguarding human rights in the sphere of healthcare. It presupposes the expression of the patient's free will relating to his medical examinations, treatment and diagnostic procedures, as well as the physician's duty to inform the patient on the forthcoming medical interventions, including the facts regarding the potential risks of these medical interventions. This principle is one of the elements of contemporary medical law, which has marked the transfer from paternalistic medicine to a modern model of medicine, where the patient is an active participant in the process of medical treatment. In this paper, the authors illustrate the legal aspects of safeguarding the patient's right to informed consent in the legislation and legal practices of Ukraine and the Republic of Latvia. The institute of informed consent, which needs to be safeguarded, as a key element of the legitimacy of a medical intervention (such as surgery, or vaccination), requires a specific form of fulfillment, which is conducted in writing. A medical intervention, excluding cases of emergency, is legitimate only when the consent of the patient is provided; unconsented medical interventions frequently cause lawsuits, where plaintiffs seek to recover damages for performance of a medical intervention without their informed consent. The authors have highlighted these issues while commenting on the recent case law of the Supreme Court of Ukraine and the Supreme Court of the Republic of Latvia.

30-річний ювілей Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі — Основи) дає підстави констатувати, що сьогодні Основи є тим атлантом, який тримає нормативний регламент національної системи охорони здоров'я. Численні зміни, доповнення та інші трансформації призвели як до внутрішніх колізій, так і зовнішніх законодавчих дисонансів. У межах цього дослідження проаналізуємо окремі з контроверзій та запропонуємо шляхи до удосконалення положень Основ.

Основи законодавства України про охорону здоров'я (далі — Основи) закладають правий фундамент для регламентації підвищення кваліфікації медиків. Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 77 Основ медичні працівники мають право на підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах та установах. У статті 75 Основ зазначено, що підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних, фармацевтичних працівників і фахівців з реабілітації здійснюються відповідними закладами фахової передвищої та вищої освіти, а також через інтернатуру, лікарську резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно із законодавством про освіту.

Досліджено випадки порушення права жінок на медичну допомогу в умовах воєнного часу з проєктуванням на концепцію медичного нейтралітету, констатовано порушення її принципів, зокрема доступності та гуманізму. Відзначено, що порушення принципів медичного нейтралітету є воєнним злочином за ч. 2 (b) ст. 8 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду, а також те, що навіть в умовах воєнного часу конституційне право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування в Україні, не обмежено, що дозволяє кожній жінці в повному обсязі здійснювати свої права, якби не протиправні дії агресора. Проаналізовано окремі державницькі заходи, які покликані максимально сприяти в здійсненні права жінок на медичну допомогу в Україні, зокрема ліквідуючи негативні наслідки збройного конфлікту.

У своїй професійній діяльності адвокати обробляють спектральні персональні дані, а відтак, встановлення чіткого регламенту такої обробки має основоположне значення для дотримання прав людини. Окрім того, недотримання обігу даних в роботі адвоката може за собою тягнути і дисциплінарні наслідки та породжувати численні питання до роботи адвоката та бути інструментом в руках опонентів.