Наркополітика України як стратегія і тактика діяльності держави у сфері контролю за обігом наркотиків, боротьби з їх незаконним обігом та протидії наркоманії в аспекті канабісу (марихуани) може бути загалом схарактеризована в межах парадигми «війна проти наркотиків» (war on drugs), або ж як «політика нульової толерантності». В основі тут лежить догмат про численні небезпеки, які канабіс несе для його споживачів: розвиток залежності, шизофренії, серцево-судинних захворювань.

Сьогодення вимагає розглянути можливість спектрального впровадження позовів в інтересах суспільства (в інтересах законності), які відомі як actiopopularis. Для сучасної практики захист суспільних інтересів, репрезентованих громадськими об’єднаннями, може надаватися як виняток. Проте захист прав осіб з психічними захворюваннями, осіб, які перебувають у місцях несвободи, оскарження патентів на винаходи, що стосуються лікарських засобів тощо, актуалізують це питання.

Часто в засобах масової інформації, в соціальних мережах, веб-сайтах при висвітленні медичної тематики, просуванні медичного бізнесу публікуються фотографії пацієнтів. Такі дії нерідко межують з дотриманням права на приватність.

Кримінальний кодекс є своєрідною межею свободи при обранні людиною поведінки та свободи реальної – після зробленого вибору. Отож, формується конституція свободи людини, обмеження якої окреслені кримінальним кодексом.

Проблематика персональних, зокрема медичних, даних перманентно на вістрі актуальності через уразливість сфери і чутливість у цьому контексті прав людини. Відзначимо, що гарантії захисту медичних даних є як конвенційними (ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція)), так і конституційними (ст. 32, 34 Основного Закону України). У рішенні Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) у справі «Л. Х. проти Латвії» [1] зазначено: Конвенція залишає державам широку свободу розсуду щодо балансу між конфіденційністю медичних даних та необхідністю збереження конфіденційності пацієнтів у медичній професії, а також в наданні медичних послуг взагалі. Аби не допустити при балансуванні порушення прав людини необхідно мати чітке і визначене законодавство в цій царині, що слугуватиме нормативною превенцію. Запровадження електронної системи охорони здоров’я має свої переваги та недоліки, останні з яких породжені насамперед нормативними недоліками.