УДК: 616.89-008.441.1-06:(616.89-02:613.861.3+616.8-008.615.1)]-036
Комплексним дослідженням вирішено важливе науково-практичне завдання оцінки клініко-психопатологічних проявів феномену власної
неповноцінності як валідного предиктора формування та перебігу ПТСР у пацієнтів-чоловіків з перенесеною бойовою психічною травмою, що дозволить проводити своєчасну ефективну діагностику та якісне лікування таких пацієнтів.
1. Проведений аналіз міжнародних та вітчизняних наукових джерел засвідчив актуальність дослідження асоціацій феномену власної
неповноцінності, що дозволяє суттєво розширити та поглибити клінічну кваліфікацію досліджуваних психічних розладів, а також сприяти
конструктивному розвитку оздоровчих ресурсів особистості.
2. Досліджено прояви феномену власної неповноцінності/надцінності (ФВН) у структурі ПТСР і, зокрема, його компонентів – рівня самоефективності та самооцінки, що набуває особливої вагомості у сучасних травматичних умовах клінічної видозміни коморбідних депресивних та тривожних розладів, а також і відповідних проявів особистісної дезадаптації.
3. У роботі здійснено переклад українською мовою та проведено валідизацію усіх складових опитувальника ПІПН з його україномовними описовими прикметниками; при цьому загальні показники альфи Кронбаха склали 0,85 – для шкали сімейної оцінки, і 0,80 – для шкали самооцінки, що засвідчує високий ступінь валідності та надійності україномовного перекладу шкали ПІПН; пілотне ж тестування перекладеного опитувальника та повторний ре-тест показали високу валідність на надійність (validity) опитувальника ПІПН
загалом.
4. На рівні загальної популяції у більшості анкетованих – 81,86±1,56 % – встановлено відсутність феномену зміненої самооцінки (Norma), тоді як у 11,11±1,27 % респондентів виявлено підвищений індекс надцінності (index of superiority), і лише у 7,03±1,03 % – індекс неповноцінності (index of inferiority) 142 ФВН.
4.1 При цьому, анкетовані з виявленим індексом надцінності (index of superiority) ФВН, мали достовірно (р<0,05) найменші медіанні значення самоефективності (28 [25; 32] балів), самооцінки (18 [15,75;22] балів) добросовісності (5,00±1,26 балів) та емоційної стабільності (3,90±1,58 балів), найбільші медіанні значення балів – за шкалою тривоги Бека (8,5 [5; 16,3] балів) та за шкалою депресії (10 [6; 15] балів).
5. У чоловіків з ПТСР, які перенесли бойову психічну травму, виявлено наступні особливості:
5.1. Загальна сума балів згідно шкали PCL-5 є достовірно більшою (р=0,04) для пацієнтів, які мали будь-який прояв феномену зміненої самооцінки (індекс неповноцінності + індекс надцінності) – 66,00 [63,00; 69,50] балів, порівняно з пацієнтами із відсутнім феноменом зміненої самооцінки, де цей показник становив 59,00 [51,50; 64,75] балів.
5.2. Згідно з опитувальником загальної самоефективності Шварцера і Єрусалима, у 100% чоловіків з будь-якими проявами феномену зміненої самооцінки (сукупний ФВН = індекс неповноцінності + індекс надцінності) виявлено рівень самоефективності на рівні «нижче середнього», що достовірно (р=0,03) перевищує такий рівень самоефективності («нижче середнього») серед чоловіків, у яких феномен зміненої самооцінки відсутній – 32,00% [19,92-45,45]) пацієнтів.
5.3. Чоловіки з ПТСР та з будь-якими проявами феномену зміненої самооцінки достовірно (p=0,04) відрізнялись від чоловіків з відсутнім
феноменом зміненої самооцінки за показником важкості депресії, вимірюваним за шкалою депресій Бека: рівень депресії у чоловіків з індексом надцінності ФВН становив 36,00 [27,75; 44,25] балів, у чоловіків з індексом неповноцінності ФВН – 38,00 [32,50; 43,00] балів (показники «важкої депресії), коли ж у чоловіків з відсутнім феноменом зміненої самооцінки рівень депресії був найнижчим (23,00
[18,25; 31,75] балів), що відповідало рівню «середня депресія».
5.4. Згідно з даними кореляційного аналізу встановлено, що високі рівні 143 депресії поєднуються з низькими балами самооцінки (r=-0,64; p<0,05) та самоефективності (r=-0,46; p<0,05), а також з високими балами загальної тривожності згідно з опитувальником Бека (r = 0,65; p<0,05) та з високими балами опитувальника PCL-5 (r = 0,56; p<0,05); водночас високі бали шкали тривожності Бека достовірно поєднувались з високими балами опитувальника PCL-5 (r = 0,40; p<0,05).
6. У чоловіків, які перенесли бойову психічну травму, розвиток ПТСР провокують три наступні фактори:
1) відсутність феномену зміненої самооцінки
2) високі бали згідно опитувальників PHQ-9 та 3) високі бали за шкалою GAD-7.
Таким чином, наявність Superiority або Inferiority ФВН матиме запобіжний вплив на появу ПТСР. Також з’ясовано, що наявність Superiority впливатиме на розвиток симптомів інтрузії ПТСР (критерій В), тоді як наявність Inferiority – на появу негативних думок та емоцій (критерій D) та на появу надмірної реактивності (критерій Е у структурі ПТСР). Прогностично несприятливими на появу окремих критеріїв у структурі ПТСР є низькі бали самооцінки, високий рівень тривожності згідно з опитувальником Бека, відкритість новому досвіду з опитувальника ТІРІ, високі бали згідно з опитувальниками PHQ-9 та GAD-7, а також старший вік чоловіків,
які перенесли бойову психічну травму.
7. Результати, отримані у роботі, показують, що інтеграція шкал для вимірювання почуття неповноцінності, самооцінки та самоефективності, а саме: шкали ПІПН (Comparative Feeling of Inferiority Index – CFII), шкали самооцінки Розенберга, та шкали загальної самоефективності Шварцера і Єрусалима, – дозволяє суттєво удосконалити діагностичний алгоритм для ПТСР, а також адаптувати лікування до унікальних потреб пацієнта та потенційно вплинути на покращення результатів терапії.
8. Для мінімізації впливу феномену власної неповноцінності на розвиток симптоматики ПТСР визначено рекомендації для п’яти терапевтичних алгоритмів з виокремленням специфічних мішеней психотерапевтичних інтервенцій:
1) когнітивно-поведінкова терапія (КПТ);
2) схемна терапія;
3)терапія прийняття та відповідальності (Acceptance and Commitment Therapy – ACT);
4) десенсибілізація та репроцесуалізація рухом очей (Eye Movement Desensitization and Reprocessing – EMDR); 5) адлеріанська психотерапія.
Використання цих психотерапевтичних методів дозволить розробляти більш персоналізовані та ефективні плани лікування, потенційно покращуючи ментальне здоров’я пацієнтів