Глутумат натрію, відомий також як Е621 – смакова добавка, яка широко використовується в харчовій промисловості і вважається відносно безпечною для вживання в багатьох країнах світу. Однак вже протягом тривалого часу можливий несприятливий вплив добавки Е621 на живий організм і окремі його органи та системи продовжує викликати інтерес медичної спільноти. Особливу роль в цьому контексті відіграє саме структурна організація ділянки сонної пазухи і сонного гломуса, адже порушення їх функцій, що настають внаслідок морфологічної перебудови, призводять до розладів мозкового кровообігу, які є не тільки підгрунтям когнітивних змін [4], але і частою причиною інсультів – однієї з провідних нозологій в структурі смертності населення. Беручи до уваги можливість модифікації аліментарних факторів ризику розвитку пошкоджень зони сонної пазухи і прилеглих структур, зокрема сонного гломуса, вивчення впливу глутумату натрію на структурну організацію цієї ділянки становить неабиякий інтерес і має істотне практичне значення.
Патологія сонних артерій є однією з провідних причин мозкового інсульту. Патогенетичні механізми розвитку ушкоджень стінки сонних
артерій часто пов’язані з розладами ліпідного обміну, атеросклерозом і метаболічним синдромом. Роль аліментарних чинників у розвитку таких порушень важко переоцінити. Глутамат натрію – одна з найпоширеніших харчових добавок, яка широко застосовується в харчових технологіях і може бути пов’язана із розвитком змін структури і функцій органів і тканин, зокрема і сонних артерій. Ділянка сонної пазухи становить особливий інтерес в цьому контексті у зв’язку з безпосереднім впливом її структури і функцій на мозковий кровообіг.
На ранніх етапах систематичне вживання в їжу глутамату натрію, навіть в невеликих дозах, може бути пов’язане із проліферативними і гіпоксичними
змінами структурної організації всіх шарів судинної стінки в ділянці сонної пазухи. Подальшого вивчення потребує вплив глутамату натрію на морфологію ділянки сонної пазухи при тривалому пероральному застосувані, а також структурна перебудова вказаної ділянки за умов його відміни.
УДК 616.151-008.82:615.212.7
Актуальним питанням сьогодення є безпека використання опіоїдів для лікування синдрому хронічного болю, що супроводжує низку соматичних захворювань. Більшість наркотиків або їх метаболітів виводяться через нирки і є однією з причин гострого та хронічного пошкодження нирок. Метою дослідження було порівняння деяких біохімічних показників сироватки крові щурів у разі дво- та шеститижневого введення терапевтичних доз налбуфіну та порівняння їх після відміни засобу на ранніх термінах застосування. Це дослідження виконане на 45 білих статево зрілих щурах-самцях масою 180–260 г. У сироватці крові піддослідних тварин визначали загальний білок, сечовину, креатинін, кальцій, фосфор. Статистичні обрахунки проводилися із використанням програмного забезпечення RStudio v. 1.1.442 та R Commander v.2.4-4. Показник білка у досліджуваних групах мав незначні коливання щодо контролю, проте спостерігалась тенденція до зниження через 2 тижні введення налбуфіну та до зростання як з другого по шостий тиждень, так і у разі відміни налбуфіну на ранніх термінах експерименту. Показник креатиніну сироватки зростав з другого по шостий тиждень експерименту як у разі шеститижневого введення засобу (у 2,23 раза перевищував показники контролю), так і у разі двотижневого введення налбуфіну з наступною чотиритижневою відміною (у 1,63 раза перевищував показники контролю). Сечовина сироватки зросла через 2 тижні та 6 тижнів введення налбуфіну, середнє значення становило (6,22±0,47 ммоль/л) та (7,63±0,74 ммоль/л) відповідно. Проте після відміни препарату показник знизився до показника контрольної групи. Кальцій сироватки крові щурів знизився через 2 тижні експерименту до значення 2,16±0,09 ммоль/л. Через 6 тижнів застосування налбуфіну, як і після відміни препарату, кальцій сироватки зріс до рівня показника контрольної групи і становив 2,39±0,09 ммоль/л та 2,46±0,05 ммоль/л відповідно. Показник фосфору сироватки зріс через 2 тижні експерименту
і становив 2,42±0,05 ммоль/л. Через 6 тижнів введення налбуфіну та після відміни препарату показник знизився до значення 2,12±0,12 ммоль/л і 2,00±0,05 ммоль/л відповідно.
Висновки. Застосування терапевтичних доз налбуфіну впродовж двох та шести тижнів, а також після відміни препарату не впливає на концентрацію загального білка сироватки крові щурів. У результаті дво- та шеститижневого застосування засобу виникає порушення азотовидільної функції нирки, а отже, і ураження ниркових тілець, котре спостерігається також упродовж чотирьох тижнів відміни препарату після його двотижневого застосування, про що свідчить тенденція до зростання показників сечовини та креатиніну через два тижні введення налбуфіну та достовірне збільшення показника креатиніну після відміни препарату. Двотижневе введення налбуфіну призводить до гіпокальциємії та гіперфосфатемії, що свідчить про порушення реабсорбційної функції нирок, тоді як подальше чотиритижневе введення препарату та відміна препарату – до нормалізації цих показників, окрім фосфору, котрий є знижений.
УДК 661.72-051:616.314.17-008.1]616-008.9:616.15
Мета дослідження – проаналізувати зміни показників метаболізму сполучної тканини у сироватці крові
в працівників спиртового виробництва з запальнодистрофічними захворюваннями тканин пародонта
за для визначення подальшої лікувальної тактики.
Методи дослідження. Дослідження виконано на кафедрі терапевтичної стоматології, пародонтології та стоматології ФПДО, ЛНМУ імені Д. Галицького. Групи спостереження у нашому дослідженні були сформовані наступним чином: 50 осіб з генералізованим пародонтитом (ГП), які були безпосередньо
зайняті на спиртовому виробництві – основна група; 20 осіб, хворих на ГП, які не зазнавали впливу нега-тивних факторів даного виробництва – порівняльна група; 15 практично здорових осіб з клінічно незмі-
неними тканинами пародонта – контрольна група.
Дослідження активності колагенази у сироватці крові пацієнтів проводили за методом Ліньді. Фракції гідро-
ксипроліну у сироватці крові досліджуваних виділяли за методом Frey S., а вміст гідроксипроліну в них – за
Stegeman H. F. Визначення глікозаміногліканів в сироватці крові пацієнтів проводили орциновим методом
за Кляцкіним С.А. і Ліфшиць Р.І. Активність лужної фосфатази (ЛФ) у сироватці крові осіб груп дослідження визначали на автоаналізаторі «Spektrum» Series 2 фірми «Abbott» (США).
Наукова новизна. У працівників спиртового виробництва, хворих на ГП, колагенолітична активність була
підвищена: вміст колагенази був достовірно вище стосовно показника контрольної групи, (р<0,05) та
хворих на ГП порівняльної групи, (р<0,05), зменшення концентрації білковозв’язаного гідроксипроліну на
30,0 %, а у пацієнтів порівняльної групи – на 14,67 %, стосовно даних контрольної групи, (р<0,05). Аналіз
вільної фракції оксипроліну – виявив достовірне підвищення вмісту цієї фракції в сироватці крові хворих
на ГП: у основній групі на 20,0 % та на 6,0 % у осіб порівняльної групи стосовно показника контрольної
групи, (р<0,05). У хворих на ГП основної групи вміст ГАГ у сироватці крові перевищував показник контр-
ольної групи на 105,88 %, (р<0,05), а у порівняльній групі на 47,06 %, (р<0,05). Динаміка вмісту лужної
фосфатази, характеризувалась збільшенням показника у осіб основної групи на 136,47 % та на 55,29 %
у пацієнтів порівняльної групи, (р<0,05).
Висновок. Аналіз показників метаболізму сполучної тканини у хворих з запально–дистрофічними захворю-
ваннями тканин пародонта, зайнятих на спиртовому виробництві, переконливо засвідчує порушення біо-
синтезу сполучної компоненти кісткової тканини та, відповідно, у процесах метаболізму побудови тканин
пародонта й порушення його репаративних властивостей, що потребує обов’язкової подальшої фарма-
корекції препаратами скерованої остеотропної дії.
Ключові слова: генералізований пародонтит, спиртове виробництво, метаболізм сполучної тканини,
сироватка крові.
УДК 616.311.2+616.314.17)]-002-06:616.72-002.77]-08-059-071.3
Вступ. Генералізований пародонтит (ГП) на тлі ревматоїдного артриту (РА) залишається одним із складних і недостатньо вивчених проблем стоматології та медицини. Взаємозв’язок патогенетичних механізмів ГП та РА зумовлюють необхідність міждисциплінарного підходу для розпрацювання ефективних комплексних схем лікування та профілактики ГП на тлі РА. Мета дослідження полягала у вивченні динаміки пародонтальних індексів після проведення консервативного лікування ГП у пацієнтів з РА. Матеріали і методи. Пародонтологічне лікування було проведено 58 пацієнтам із ГП на тлі РА, яких розподілено на дві групи. В основну групу було включено 31 пацієнт (53,45%), у яких лікування проводили із застосування розробленої схеми консервативного лікування ГП. Групу порівняння склали 27 пацієнтів (46,55%), у яких лікування ГП здійснювалась відповідно до загальноприйнятих протоколів. Динаміку значень індексів РМА, OHI-S, CPITN та вакуумної проби стійкості капілярів ясен за методикою В.І. Кулаженко оцінювали до лікування, через 6 та 12 місяців після лікування. Результати. Результати оцінки ефективності розробленої схеми консервативного лікування ГП І та ІІ ступеню тяжкості на тлі РА при значеннях індексу CPITN < 2 балів вказують на покращення та стабілізацію патологічного процесу в тканинах пародонта, що підтверджувалось позитивною динамікою індексних оцінок у віддалені терміни спостереження/ У пацієнтів, яким проводили лікування із застосуванням розробленої схеми, спостерігали достовірне покращення гігієни порожнини рота та клінічного стану ясен, зокрема зменшення ступеня запального процесу за індексом РМА.
Висновок. Виражену ефективність розробленої схеми лікування ГП на тлі РА також доведено високим відсотком пацієнтів (80,65%), у яких констатували «стабілізацію» патологічного процесу після 12 місяців спостереження. На противагу, у групі порівняння, у яких лікування ГП проводили традиційними методами, кількість таких осіб була значно меншою та становила 40,47% (р<0,01).
Ключові слова: генералізований пародонтит, ревматоїдний артрит, індексна оцінка пародонтального статусу, консервативне лікування.