616.233/.24‑007.17‑085.357‑038‑053.32

Бронхолегенева дисплазія (БЛД) є найпоширенішим хронічним респіраторним захворюванням передчасно народжених немовлят, яке може призводити до довгострокового порушення функції легень, підвищеної схильності до респіраторних інфекцій, затримки неврологічного розвитку, зниженої толерантності до фізичного навантаження тощо. Запалення відіграє центральну роль в патогенезі БЛД. Глюкокортикоїди мають потужну протизапальну дію, пригнічуючи трансляцію прозапальних медіаторів та активуючи численні протизапальні механізми. Водночас, застосування глюкокортикоїдів може підвищувати частоту дитячого церебрального паралічу й інших порушень неврологічного розвитку, що визначає небезпеку їх рутинного використання та вимагає призначення схеми лікування, яка матиме найбільшу ефективність одночасно з найнижчими ризиками негативних побічних ефектів. У цьому огляді представлено сучасну стратегію оптимального постнатального застосування стероїдів, яка забезпечує максимальний ефект щодо профілактики БЛД та зменшує ризики небезпечних ускладнень.

Bronchopulmonary dysplasia (BPD) is the most common chronic respiratory disease of preterm infants. It can lead to long-term impairment of lung function, greater susceptibility to respiratory infections, delayed neurological development, and reduced tolerance to physical exertion. Inflammation plays a central role in the pathogenesis of BPD. Glucocorticoids have a strong anti-inflammatory effect. They suppress the translation of pro-inflammatory mediators and activate multiple anti-inflammatory mechanisms. However, glucocorticoid use can raise the incidence of cerebral palsy and other neurodevelopmental disorders. This risk makes routine use dangerous
and requires a treatment regimen that offers the greatest effectiveness with the lowest risk of negative side effects.
This review presents a modern strategy for postnatal steroid use. The strategy seeks maximum effect in preventing BPD and reducing the risk of dangerous complications.

 УДК : 616.23/.24‑007.17‑036‑08

Бронхолегенева дисплазія (БЛД) залишається поширеним хронічним респіраторним захворюванням передчасно народжених немовлят, яке може призводити до довгострокових порушень та мати тривалий вплив на якість подальшого життя. Водночас, клінічні ознаки й ускладнення цієї патології можуть відрізнятися навіть у пацієнтів із тими самими чинниками ризику в анамнезі. Це пов’язано з тим, що незрілі легені зазнають комбінованих потенційно шкідливих впливів, які відрізняються за природою, моментом дії, тривалістю і тяжкістю. Генетичні й епігенетичні чинники модулюють реакцію на початкове ураження легень, формуючи унікальну модель їх ушкодження та відновлення. Ступінь впливу патологічних чинників на розвиток альвеол, інтерстиційної тканини, центральних і дистальних дихальних шляхів, а також легеневих судин в популяції передчасно народжених немовлят з діагнозом БЛД також є неоднорідною. Багатофакторна етіологія БЛД й унікальні моделі ушкодження та відновлення незрілих легень реалізуються у різні клінічні фенотипи хвороби, які мають різні віддалені наслідки. Лікувальні утручання часто є неспецифічними, не враховують особливості фенотипу захворювання і тому мають недостатню ефективність. Отже,
встановлення фенотипів БЛД є важливим для кращої стратифікації ризиків і відповідно ефективнішого лікування. У цьому огляді представлено сучасні уявлення про фенотипи БЛД, своєчасна діагностика яких є основою ефективної допомоги дітям із цією патологією.

Bronchopulmonary dysplasia (BPD) represents a highly prevalent chronic respiratory disease affecting preterm infants, frequently resulting in persistent respiratory impairment and long-term sequelae. Even among infants presenting with similar perinatal risk factors, the clinical manifestations and complications of BPD exhibit considerable variability. Such variability reflects the complex interaction of multiple injurious factors – varying in nature, timing, duration, and severity – to which the immature lungs are exposed. Furthermore, genetic
and epigenetic factors modulate the response to initial lung injury, thereby yielding individualized patterns of pulmonary damage and repair. The extent to which pathological factors affect alveolar development, the interstitial compartment, proximal and distal airways, and the pulmonary vasculature similarly exhibits heterogeneity among preterm infants with BPD. This multifactorial pathogenesis, combined with individual patterns of injury and repair in the immature lung, contributes to the development of distinct clinical BPD phenotypes, each potentially associated with divergent long-term outcomes. Current therapeutic approaches remain largely nonspecific
and frequently fail to adequately account for this phenotypic heterogeneity, thereby limiting their clinical efficacy.
The identification and characterization of BPD phenotypes are thus essential for improving risk stratification and developing more individualized therapeutic strategies. This review summarizes current concepts regarding BPD phenotypes and their clinical characteristics, highlighting the importance of timely phenotype recognition as a basis for personalized and effective management of affected infants and children.

УДК : 616.233/.24‑007.17‑056.3‑036‑08‑053.36

Покращення показників виживання надзвичайно недоношених немовлят не забезпечило зменшення частоти
бронхолегеневої дисплазії (БЛД), яка все ще діагностується у значної частки таких дітей. Незважаючи на наявність декількох ефективних методів профілактики цього захворювання, у частини передчасно народжених немовлят формуються тяжкі форми БЛД, і такі діти можуть потребувати тривалої ендотрахеальної штучної вентиляції легень (ШВЛ). Упродовж останніх років основна увага дослідників та клініцистів була зосереджена на профілактиці БЛД, а лікування пацієнтів зі встановленим тяжким захворюванням переважно було емпіричним. У цьому огляді представлено сучасну концепцію фізіологічно обґрунтованої стратегії ШВЛ у дітей зі встановленим діагнозом тяжкої БЛД, яка відрізняється від підходів, які традиційно використовують під час лікування респіраторного дистрес-синдрому.
Допомога немовлятам із тяжкою БЛД потребує застосування моделі лікування хронічного захворювання
й іншої мети лікувальних утручань порівняно з використанням стандартних підходів, які переважно практикують у відділеннях інтенсивної терапії новонароджених щодо пацієнтів з гострою патологією.

Improved survival rates for extremely preterm infants have not reduced the incidence of bronchopulmonary dysplasia (BPD), which is still diagnosed in a significant proportion of these infants. Despite the availability of several effective methods for preventing this disease, some of these infants develop severe forms of BPD, and such infants may require prolonged endotracheal mechanical ventilation. In recent years, the focus of researchers and clinicians has been on the prevention of BPD, and the management of patients with established severe disease has been largely empirical. This review presents a modern concept of a physiologically based strategy for
mechanical ventilation in infants with an established diagnosis of severe BPD, which differs from the approaches traditionally used in the management of respiratory distress syndrome. Care for infants with severe BPD requires a chronic disease model and a different focus of intervention than the standard approaches that are typically used in neonatal intensive care units for patients with acute conditions.

Трансплантація нирки є найбільш ефективним методом лікування термінальної ниркової недостатності. Інфекційні ускладнення після трансплантації залишаються вкрай серйозною проблемою, оскільки безпосередньо впливають на результати операційного втручання. Найчастіші післятрансплантаційні інфекційні ускладнення - інфекції області хірургічного втручання та сечовивідних шляхів. Вони можуть негативно впливати на функцію трансплантата, асоціюються зі збільшенням ризику летальності, тривалості госпіталізації та витрат на лікування.

Метою цього огляду є узагальнення сучасних наукових даних стосовно інфекції області хірургічного втручання та сечовивідних шляхів після трансплантації нирки.

Матеріали і методи. Було проведено пошук та аналіз наукових робіт, що були опубліковані у 2015-2026 роках в наукометричних базах PubMed та Google Scholar за ключовими словами та їх комбінаціями: kidney transplantation, post-transplant infections, surgical site infection, perioperative antibiotic prophylaxis, urinary tract infection, multidrug resistance. Первинний аналіз проводився на основі аналізу анотацій, після чого проведено аналіз повних текстів відібраних робіт. Отримані дані було систематизовано та узагальнено.

Результати та обговорення. На основі аналізу літературних джерел було узагальнено основні аспекти діагностики, лікування та профілактики інфекції області хірургічного втручання та сечовивідних шляхів. Ці ускладнення є найчастішими бактеріальними уск-ладненнями після трансплантації нирки та асоціюються з низкою факторів ризику, зокрема характеристиками реципієнта, особливостями операційного втручання та інтенсивністю імуносупресійної терапії. Важливою проблемою є збільшення частоти розвитку цих ускладнень через інфікування мультирезистентними збудниками, що асоціюється з гіршим прогнозом. Проте існує багато аспектів, які вивчено недостатньо, тому це питання потребує подальших досліджень.

Висновки. 1. Інфекційні ускладнення є важливим фактором, що погіршує результати трансплантації нирки. 2. Значна кількість питань, які стосуються профілактики та лікування післятрансплантаційних інфекцій, залишається невирішеною. 3. Тема післятрансплантаційних інфекційних ускладнень потребує проведення подальших досліджень з метою визначення необхідності особливих підходів до профілактики та лікування реципієнтів після трансплантації нирки. 4. Значна поширеність мультирезистентних збудників інфекцій у лікувальних закладах України може мати значний вплив на результати трансплантацій нирки.

УДК 616.3:615.246.2:546.28

Харчові захворювання залишаються суттєвою проблемою громадського здоров’я у світі, зумовлюючи значні рівні захворюваності та смертності, особливо серед дітей раннього віку, осіб похилого віку і пацієнтів із порушеннями імунної відповіді. Патогенетичну основу цих станів становить поєднання інфекційного ураження та інтоксикації, пов’язаної з дією мікроорганізмів та їхніх токсинів. У комплексній терапії важливе місце поряд із регідратацією та етіотропним лікуванням посідає ентеросорбція - метод інтраінтестинальної детоксикації, спрямований на зв’язування й елімінацію токсичних речовин, патогенів та їхніх метаболітів із просвіту шлунково-кишкового тракту.

Мета - проаналізувати сучасні наукові дані щодо застосування ентеросорбентів при харчових захворюваннях із вибором оптимального препарату.

Сучасні ентеросорбенти характеризуються високою площею активної поверхні, значною сорбційною ємністю і широким спектром адсорбції. Особливий інтерес викликають препарати на основі високодисперсного діоксиду кремнію, які виявляють виражену здатність до зв’язування білкових молекул, бактеріальних клітин і токсинів, а також потенційні протимікробні й антидіарейні ефекти. Клінічні дослідження свідчать про доцільність застосування цих засобів при гострих кишкових інфекціях і функціональних розладах травного тракту, зокрема, у педіатричній практиці, що асоціюється зі скороченням тривалості симптомів і зменшенням вираженості інтоксикаційного синдрому.

Важливою характеристикою є сприятливий профіль безпечності: діоксид кремнію практично не абсорбується в шлунково-кишковому тракті та виводиться в незміненому вигляді. Подальші дослідження спрямовані на уточнення клінічних показань, оптимізацію дозування та оцінювання довгострокової ефективності ентеросорбції в різних групах пацієнтів.

Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Foodborne diseases remain a significant global public health concern, contributing substantially to morbidity and mortality, particularly among young children, older adults, and immunocompromised individuals. Their pathogenesis involves both infectious injury and toxin-mediated intestinal and systemic effects. In addition to rehydration and etiotropic therapy, enterosorption represents a pathogenetically justified approach aimed at intraluminal detoxification through binding and elimination of pathogens, toxins, and metabolic byproducts from the gastrointestinal tract.

Aim - to analyze current scientific evidence on the efficacy, safety, and mechanisms of action of enterosorbents in food-related diseases and to determine the most suitable therapeutic option.

Modern enterosorbents are characterized by a large active surface area, high sorption capacity, and broad adsorption spectrum. Preparations based on highly dispersed silicon dioxide have attracted particular attention due to their pronounced protein-binding properties, ability to adsorb microbial cells and toxins, and potential antimicrobial and antidiarrheal effects. Clinical studies suggest that their inclusion in комплексive therapy of acute intestinal infections and functional gastrointestinal disorders, including pediatric practice, may contribute to faster symptom resolution and reduction of intoxication severity.

An important advantage of silicon dioxide–based enterosorbents is their favorable safety profile, as they are minimally absorbed from the gastrointestinal tract and are excreted unchanged. Further research is warranted to clarify clinical indications, optimize dosing regimens, and evaluate long-term therapeutic outcomes in different patient populations.

The authors have no conflicts of interest to declare.