УДК: 616.831-005.1-036.11-02:616.831-005.4]-036.88

Актуальність. Гостре порушення мозкового кровообігу (ГПМК) є однією з основних причин тривалої непрацездатності та летальності. Тяжким ускладненням ГПМК за ішемічним типом є геморагічна трансформація (ГТ), що часто завершується летально.
Мета роботи – проаналізувати фактори ризику виникнення гострого порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом із летальним завершенням.
Матеріали та методи. На базі неврологічного відділення лікарні Св. Пантелеймона обстежено 81 пацієнта з ГПМК за ішемічним типом. Хворих було розподілено на 2 групи: група 1 – 57 пацієнтів із ГПМК за ішемічним типом; група 2 – 24 особи з ГПМК за ішемічним типом, які померли. Усім хворим проводили огляд, оцінку
за шкалою коми Глазго, NIHSS (National Institutes of Health Stroke Scale), загальний і біохімічний аналіз крові, коагулограму, ЕКГ та ЕхоКГ. З метою визначення локалізації та поширеності ГПМК проводили КТ голови і оцінку за шкалою ASPECTS (Alberta Stroke Program Early CT score).
Результати та їх обговорення. Усі пацієнти надходили до лікарні з потьмареною свідомістю у тяжкому стані, з вогнищевою мозковою симптоматикою (геміплегія, гемігіпестезія, афазія, дизартрія, геміанопсія), що залежала від зони ураження.
Достовірно вищою була частота серцевих скорочень (ЧСС) у пацієнтів групи 2 (p = 0,006). У пацієнтів групи 2 відмічали більш тяжкий стан, та відповідно нижчу кількість балів за шкалою коми Глазго (p = 0,017). У пацієнтів групи 2 достовірно
частіше встановлювали геморагічну трансформацію (група 1 – 17,5%; група 2 – 54,2%; p = 0,008), що спостерігали у більше ніж половини пацієнтів групи 2. На КТ із контрастуванням візуалізували гіподенсивні зони без чітких контурів, неоднорідні через гіперденсивні лінійні включення. Під час КТ-ангіографії знай-
дені тромбози переважно в басейні лівої (група 1 – 36,8%; група 2 – 37,5%; p = 0,955) та правої середньої мозкової артерії (група 1 – 36,8%; група 2 – 41,7%; p = 0,683). Під час оцінки за шкалою ASPECTS, група 1 отримала 5,7 ± 3,4 бала, тоді як у групі 2 показник склав 6,6 ± 2,4 (p = 0,537).
Висновки. Геморагічна трансформація є окремим фактором ризику, що зменшує шанси на виживання у пацієнтів із ГПМК за ішемічним типом (група 1 – 17,5%; група 2 – 54,2%; p = 0,008). У осіб, які померли, діагностували достовірно вищий
рівень глюкози (p = 0,045), АСТ (p = 0,040), натрію (p = 0,035) у крові, а також вищу ЧСС (p = 0,006). Власне зростання вказаних показників у хворих на ГПМК можна розглядати предикторами несприятливого завершення захворювання.

УДК: 616.8-009.17-036.838:[616/988: 578.834.1]-06

Актуальність. Постковідний синдром може впливати на майже всі системи в організмі людини, проявляючись унікальним поєднанням нових симптомів, а також загострюючи вже існуючі хронічні стани. Оскільки кількість осіб, які видужали, продовжує зростати, стає критично важливим зрозуміти довгострокові наслідки захворювання та відповідні стратегії менеджменту даного стану.
Мета роботи – виявлення та оцінка тяжкості астенії, а також її впливу на якість життя у пацієнтів, які перенесли коронавірусну хворобу.
Матеріали та методи. Дослідження було спрямоване на оцінку стану пацієнтів за допомогою тестування психічними шкалами під час гострої фази коронавірусної хвороби та через 12 тижнів після встановлення діагнозу COVID-19.
Ми порівняли дані у двох часових періодах: під час гострого COVID-19 та через 12 тижнів. Були використані Шкала астенічного стану (ШАС) розроблена
Л.Д. Малковою і адаптована Т.Г. Чортовою на основі клінічних та психологічних спостережень, опитувальник якості життя О.С. Чабана. Для статистичних обрахунків було використано статистичний непараметричний тест Манна–Уітні.
Результати та їх обговорення. Результати показали статистично значуще підвищення симптомів астенії в групі C (пацієнти, у яких розвинувся постковідний синдром) у порівнянні з контролем (група A) як під час гострої фази COVID-19 (U = 0,0, Z = –6,67, р <0,0001), так і через 12 тижнів (U = 30,0, Z = –6,34, р < 0,0001).
Також спостерігалося підвищення астенічних симптомів у групі B (пацієнти, у яких не розвинувся постковідний синдром), але через 12 тижнів різниця не була статистично значущою (U = 151, Z = –1,52, р = 0,12), що свідчить про поступове покращення. Група C демонструє значно вищі рівні астенії в порівнянні з групою B на обох часових точках (часова точка 1: U = 246,5, Z = 4,18, р < 0,00029; часова точка 2: U = 34,0, Z = 6,43, р < 0,0001), підтверджуючи вплив постковідного синдрому. Що стосується якості життя, група C також демонструє суттєво нижчі показники в порівнянні з групою A (U = 6, Z = 6,6, р < 0,0001). Група B мала
нижчу якість життя у порівнянні з групою A на обох часових точках, вказуючи на потенційні довгострокові ефекти COVID-19 (Первинне обстеження: U = 0,0, Z = 5,46, р < 0,0001; через 12 тижнів: U = 87,5, Z = 3,1, р < 0,0001). Це підкреслює важливість розробки додаткових стратегій лікування та підтримки для пацієнтів,
що страждають від наслідків COVID-19.
Висновки. Результати, що спостерігаються у групі пацієнтів, у яких розвинувся постковідний синдром, демонструють постійно високі рівні астенії та низькі оцінки якості життя, це підкреслює хронічний характер симптомів після COVID-19.
Відсутність значного поліпшення якості життя та продовження високих рівнів астенії в цій групі вказують на безпосереднє зниження загальнього благополуччя учасників.

УДК 577.3:[616.311.2+616-08-039.71]

Пародонтит, який є однією з найпоширеніших стоматологічних проблем, викликає серйозні наслідки, такі як втрата зубів та системні ускладнення, що підкреслює необхідність комплексного підходу до його діагностики та лікування. У нашому дослідженні акцент робиться на використанні спектроколоріметрії, яка, визначаючи кольорові зміни в тканинах ясен, стає інноваційним інструментом для оцінки ефективності терапевтичних заходів та динаміки лікування пародонтиту. Мета дослідження. Вивчення ступеня запалення ясен у пацієнтів з пародонтитом в процесі проведення профілактичних заходів за допомогою спектроколоріметрічної оцінки. Матеріали та методи. У дослідженнях брало участь 63 пацієнта із різним ступенем ураження тканин пародонту віком 35-60 років. Пацієнтів було поділено на 2 групи. Лікування пацієнтів основної групи супроводжувалося використанням розробленого комплексу. Було проведено спектроколоріметрічну оцінку запальних процесів у яснах пацієнтів з пародонтитом під час профілактичних заходів, використовуючи розчин Шиллера-Писарєва, що фіксуються кількісно в оптичних і колірних показниках за допомогою спектроколориме- тра типу «Пульсар», адаптованого для стоматологічних цілей. Статистично значущу відмінність між альтернативними кількісними ознаками з розподілом, відповідним нормальному закону, оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Різницю вважали статистично значущою при р<0,01. Результати дослідження. У пацієнтів обох груп було відмічено досить сильне забарвлення слизової ясен розчином, як в короткохвильовій, так і в довгохвильовій області видимого діапазону довжин хвиль, що свідчило відповідно про порушення функціонування захиснобар’єрної системи гіалуронова кислота – гіалуронідаза і наявності глікогену, що супроводжує запальні процеси в тканинах пародонту. Дані демонструють позитивний вплив профілактичних заходів на стан ясен у пацієнтів основної групи, у відношенні до групи порівняння. Зміни в коефіцієнті відбиття світла можуть вказувати на зменшення запальних процесів та покращення стану ясен. Висновки. Отримані результати свідчать про знижений бар’єрний захист ясен у обстежених пацієнтів з пародонтитом, що супроводжувався підвищеною проникністю ясен для барвника розчину і, отже, мікроорганізмів, а також позитивна реакція розчину на резервний полісахарид глікоген, яка свідчить про наявність в яснах запалення. Виявлено прогресивне зменшення інтенсивності запальних процесів у яснах пацієнтів основної групи у відношенні до групи порівняння, що вказує на важливість продовження та розширення клінічного впровадження цих методів у стоматологічну практику. Важливим аспектом дослідження є виявлення довготривалого позитивного впливу лікувально-профілактичних заходів на стан тканин пародонту, що засвідчує потенціал цих заходів для запобігання прогресуванню пародонтиту.

Ключові слова: пародонтит, спектроколоріметрія,

запалення ясен, дорослі пацієнти, ротова порожнина.

УДК 371.311.4:[378:616.314-053.2]-057.87

Анотація. У статті розглянуто методику використання ситуативно- комунікативного моделювання в підготовці майбутніх стоматологів до професійної взаємодії в дитячій стоматології. Методику реалізовано під час вивчення дисциплін нормативного та варіативного (вибіркового) блоку навчального  плану  «Медична  психологія»,  «Психологія  спілкування»,

«Культура мовлення та етикет лікаря», «Пропедевтика дитячої терапевтичної стоматології», «Дитяча терапевтична стоматологія», а також факультативного курсу «Професійна взаємодія у дитячій стоматології», що викладаються протягом всього І-V курсів навчання за спеціальністю «Стоматологія» тобто забезпечують наскрізність. Методика наскрізної підготовки базувалася на таких положеннях: необхідність інтеграції знань з різних дисциплін; використання інтерактивних елементів як імітаційних моделей; підбір автентичних відеоматеріалів, кейсів, прикладів стратегій взаємодії у тріаді

«дитячий стоматолог – дитина-пацієнт – батьки дитини» та в діаді «дитячий стоматолог – дитина-пацієнт»; на основі реальних кейсів та відеоматеріалів уможливлюється організація розбору стратегій роботи в умовах комунікативно ускладнених ситуацій професійної взаємодії в дитячій стоматології; розбір відео та кейсів (прикладів) з акцентом на професійну взаємодію в дитячій стоматології.

Підсумовано, що в умовах ситуативно-комунікативного моделювання, що передбачає виконання майбутніми стоматологами конкретних завдань у симуляційних інтерактивних моделях професійно-комунікативної взаємодії студенти мають змогу «приміряти на себе» роль лікаря-стоматолога. Також усвідомити результативність особистого впливу на пацієнтів дитячого віку та їхніх родичів у професійній взаємодії, відмовитися від традиційних рольових стереотипів на користь ефективних та апробованих під час навчання моделей та осмислити сутність й результативність власних дій після занурення в змодельовану професійно-комунікативну ситуацію.