Meтa. Paк нupкu, усклaдненuй mpомбозом нupковоï венu з пошupенням до нaддiaфpaгмaльного вiддiлу нuжньоï поpожнuсmоï венu, сmaновumь пiдвuщенuй puзuк лiкувaння чеpез iмовipнiсmь емболiзaцiï легеневоï apmеpiï mpомбоmuчнuмu мaсaмu. Пumaння xipуpгiчного досmупу ma mеxнiкu c пеpшочеpговuмu пpоблемaмu пiд чaс опеpamuвного вmpучaння.
Oпис клінічного випaдку. У 38-piчного xвоpого нa пiд- сmaвi дaнux ульmpaзвукового обсmеження i комп'юmеp-ноï mомогpaфiï з конmpaсmувaнням вuявлено paк лiвоï нupкu з mpомбозом нupковоï венu, що пошupuвся по нuжнiй поpожнuсmiй венi до пpaвого пеpедсеpдя. Пpоведенa нефpекmомiя i mpомбекmомiя в умовax шmучного кpовообiгу, a maкож його коpоmкочaсноï зупuнкu.
Висновки. Tpомбоз нupковоï венu з пошupенням до кaмеp сеpця може буmu xipуpгiчно усуненuй iз зaсmосувaнням меmодuкu шmучного кpовообiгу.

Доповідач зазначив, що одним із принципів безпеки прижиттєвої донації нирки є адекватний вибір сторони її забору з урахуванням функції органа, наявності або відсутності патології, а також архітектоніки судинної ніжки. При посмертному пересаджуванні існує більше можливостей для реконструкції як ниркової артерії, так і вени. Натомість при трансплантації від живого донора лікарі часто стикаються з такими проблемами, як множинні ниркові артерії та коротка ниркова вена. 

На основі аналізу 100 послідовних трансплантацій нирки від живого донора було проведено оцінку необхідності та шляхів реконструкції судинної ніжки трансплантата при пересаджуванні нирки. За допомогою мультиспіральної комп’ютерної томографії з контрастним підсиленням (128-зрізова) було досліджено архітектоніку судин, їхній стан, виключено можливі супутні патології.

Вступ. Трансплантація органів є усталеною формою лікування, яка в даний час визнана кращою і часто - єдиною життєзберігаючою терапією для кінцевої заміни органу. Зростання кількості і якості пересадки органів і тканин дає підстави вважати, що трансплантація займе в майбутньому чільне місце у рутинній клінічній практиці.

Докази отримання інформації. Проведено аналіз літературних джерел за останні 15 років із застосуванням медичних баз MEDLINE, Google scholar, Researchgate, присвячених діагностиці смерті мозку та врегулюванню пересадки органів і опрацьовано власні дані у вигляді наведеного клінічного випадку.

Синтез доказів. Імплементація нормативних документів та настанов у клінічну практику дозволяє чітко і злагоджено проводити всі медичні та юридичні процедури, які мають на меті прижиттєвий чи посмертний забір і трансплантацію органів людини. Констатація смерті мозку є мультидисциплінарною процедурою, від правильного проведення якої залежать як медичні результати забору і трансплантації органів, так і їх етичні аспекти та юридичні наслідки. У Львові за 6 місяців проведено 7 констатацій смерті мозку, з них у 2 донорів здійснено мультиорганний забір та трансплантацію: 2 серця, 4 нирки та 1 підшлункова залоза (летальний наслідок), плюс 2 нирки від родинних донорів. Всього в Україні зроблено пересадку 5 сердець, з яких 4 - під керівництвом теперішнього очільника КНП «КЛШМД м. Львова» Олега Самчука.

Висновки. Проведення трансплантації органів можливе у багатопрофільних лікарнях загального профілю за умови чіткої організації процесу, ретельного дотримання вимог діючого законодавства і нормативних документів.

УДК 616.155.32-056.76-07-08

Гемофагоцитарний лімфогістіоцитоз (haemophagocytic lymphohistiocytosis, HLH) — рідкісне, потенційно смертельне захворювання, характеризується надмірною активацією імунної системи. При ньому порушується регуляція активації цитотоксичних Т-лімфоцитів, природних клітин-кілерів (natural killer, NK) і макрофагів, викликаючи ураження багатьох систем та органів. Сімейний гемофагоцитарний лімфогістіоцитоз (familial hemophagocytic lymphohistiocytosis, f-HLH) — форма HLH, спричинена спадковими мутаціями в генахрегуляторах цитотоксичної активності природних кілерів NK-клітин, цитотоксичних Т-лімфоцитів. Виявлення генетичної мутації в гені PRF1 підтверджує діагноз f-HLH-2, що визначально для заперечення вторинного HLH.

УДК 616.345-002-07:616-003.829.1-056.7-008.89-053.2

Посттрансплантаційний лімфопроліферативний розлад (Posttransplant lymphoproliferative disorder, PTLD) — це лімфоїдна і/або плазмоцитарна проліферація, що виникає внаслідок імуносупресивної терапії (ІСТ), яку призначають пацієнтам для запобігання відторгнення трансплантованого органа, в умовах трансплантації солідних органів або алогенних гемопоетичних клітин. Тригером розвитку PTLD може бути активна реплікація Епштейна–Барра вірусу (Epstein–Barr virus, EBV), а також інші фактори ризику. Цей розлад становить спектр клінічних захворювань, від доброякісного захворювання, подібного до мононуклеозу, до фульмінантної лімфоми. Раннє розпізнавання PTLD важливе при трансплантації органів у пацієнтів, оскільки має тенденцію до швидкого прогресування. Знайомство з клінічними особливостями PTLD і підвищена пильність є важливими для встановлення діагнозу