УДК : 616.832-004.2:57.082.13:616.155.37-097]-037

Гичка Катерина Миколаївна.  Розсіяний склероз: дослідження коморбідної патології та розробка діагностично-прогностичних критеріїв з використанням гліканових маркерів імуноглобулінів. :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / К. М. Гичка - Львів, 2020. - 205 с. - Бібліогр.: с. 179-205 (259 назв).

У дисертаційній роботі представлено новий підхід щодо покращення діагностики розсіяного склерозу із урахуванням коморбідної патології при цьому захворюванні та визначення нових діагностичних і прогностичних біомаркерів цього захворювання у зразках сироватки крові та цереброспінальної рідини(ЦСР).
1. У результаті комплексного клініко-неврологічного аналізу виявлено, що в одного пацієнта із РС в середньому діагностувалось 1,73±0,14 випадків
супутніх захворювань. Згідно МКХ-10 було констатовано наявність 16 класів коморбідних захворювань та діагностовано 61 вид нозологій: 26 у
чоловіків та 48 у жінок. Найчастіше у пацієнтів із РС діагностували захворювання органів травлення – у 18,80±3,39% обстежених, кістково-
м’язової системи, сполучної тканини – у 17,29±3,28% та органів дихання – у 15,04±3,10%. У поширеності коморбідної патології домінували
остеохондроз (15,58±4,13 випадки на 100 осіб) та гастродуоденіт (11,69±3,66 випадки на 100 осіб).
2. Переважну більшість (p<0,01) випадків виникнення коморбідного захворювання було відзначено після дебюту РС. Встановили достовірні
відмінності між віком на момент дебюту розсіяного склерозу (р<0,05), віком на момент виникнення коморбідної патології (р<0,05), тривалістю
РС (р<0,01), тривалістю супутнього захворювання (р<0,01) поміж пацієнтами, у яких коморбідне захворювання винико до дебюту РС та
пацієнтами, у яких супутню патологію було констатовано через деякий час після перших проявів симптомів цього захворювання. Рівень важкості
захворювання оцінений у балах за шкалою EDSS був вищим на 17,9% у пацієнтів із коморбідним захворюванням, що виникло після дебюту РС,
порівняно з тими, у кого воно зафіксовано до нього (3,49±0,14 проти2,96±0,19). Найбільший інтервал (12,17±3,74 років) між моментом
виникнення супутньої патології та дебютом РС був у пацієнтів із ендокринної системи, розладами харчування і порушенням обміну речовин. Після дебюту розсіяного склерозу найбільший інтервал до виникнення супутнього захворювання спостерігався у пацієнтів, яким діагностували захворювання сечостатевої системи - 11,00±2,52 років.
3. Виявили істотні зміни гліканових маркерів у складі імуноглобулінів IgG у сироватках крові здорових донорів, хворих на РС та ЦСР пацієнтів із РС,
які дозволяють відрізнити як сироватку ЗД від сироватки хворих, так і ЦСР від сироватки пацієнтів із РС, що несе в собі важливий діагностично-
прогностичний потенціал при цьому захворюванні. Показано, що зміни гліканів імуноглобулінів у сироватці крові хворих на розсіяний склероз
носять прозапальний характер. Глікозилювання імуноглобулінів ЦСР достовірно різниться від глікозилювання імуноглобулінів сироватки крові,
і тому відображає досі невідому властивість імуноглобулінів ЦСР до зміненого глікозилювання. Змінене глікозилювання виявлено для
фукозовмісних та сіаловмісних гліканів імуноглобулінів IgG, і є важливим діагностичним маркером при РС, так як визначення вказаних показників
у сироватці крові є набагато простішим та доступнішим методомдіагностики у порівнянні з дослідженням ліквору.
4. Імуноглобуліни у ЦСР хворих на РС містять достовірно менше мішеней зв’язування лектинів SNA та PSqL - залишків сіалової кислоти приєднаної
α2,6-звязком до галактози у складі розгалужених N-гліканів (p<0.001), достовірно вищу кількість мішеней лектину AAL - залишків фукози
приєднаних до корового залишку N-ацетилгалактозаміну (p<0.05) та збільшену кількість мішеней зв’язування лектину LCA (p<0.05) у
порівнянні із сироваткою пацієнтів, хворих на РС. Дослідження процесів глікозилювання антитіл у ЦСР та сироватці крові хворих на РС є
надзвичайно важливим як з позиції розгляду їх як ключової ланки впатогенезі захворювання, так і як надійного діагностичного біомаркера
цього патологічного стану та біомаркера переходу клінічно ізольованогосиндрому розсіяного склерозу (КІС) в клінічно достовірний розсіяний
склероз (КДРС).
5. При аналізі зміни глікоформ IgG встановили, що зміни глікоформ при РС співпадають з такими ж змінами, раніше описаними для інших
аутоімунних захворювань. При РС відбувається зростання вмісту бісектуючих форм гліканів, що пояснює зростання зв’язування лектину
LCA та, можливо, AAL. Дослідження нових патогенетичних механізмів РС має наукове та практичне значення і є перспективним для подальшого
вивчення.
6. Аналіз методами капілярного електрофорезу та мас-спектрометрії показав, що зростання експонування мішеней зв’язування лектину LCA на
імуноглобулінах ЦСР при РС пов’язане із збільшенням вмісту бісектуючих (повністю чи частково) десіалованих форм гліканів, зокрема FABG2S1,
FA2B(6)G1, FA2BG2. Водночас, в ЦСР вміст бісектованих глікоформ був достовірно нижчим (p<0.05) у порівнянні із зразками сироваток на усіх
досліджуваних субкласах імуноглобулінів, як от IgG1, IgG2/3 та IgG4. Достовірно нижчий вміст сіалових кислот у ЦСР у порівнянні з
сироваткою, виявлено лише для субкласу імуноглобулінів IgG4 (p<0.05), у ЦСР у порівнянні із сироваткою крові. Отже змінені глікоформи
імуноглобулінів IgG можуть слугувати біомаркером аутоімунного процесу при розсіяному склерозі.
7. Група хворих на РС, що зазнавала терапії інтерфероном β-1B характеризувалась зменшеним рівнем антитіл до ОБМ класів IgG та IgM, у
порівнянні з нелікованими хворими. Рівні антитіл наближались до таких у клінічно здорових донорів. Після проведеної терапії спостерігався
посилений рівень експонування антизапальних сіалових залишків на молекулах IgG та асоційованих нативних імунних комплексах, а також
посилене експонування фукозильованих корових триманозидних залишків на молекулах IgG та асоційованих нативних імунних комплексах.
Вивчення процесів глікозилювання антитіл у лікворі та сироватці крові на РС є надзвичайно важливим як з позиції розгляду їх як ключової ланки в патогенезі захворювання, так і як надійного біомаркера активності, прогресування РС та терапевтичної відповіді при цьому патологічному
стані, що дозволяє покращити діагностику цього захворювання і оцінити ефективність проведеної терапії.

УДК : 616.832-004.2-07:616.153.963.41-07

Бойчук Мар'яна Олегівна. Клініко-діагностичні особливості перебігу розсіяного склерозу з урахуванням глікозилювання молекул імуноглобулінів крові :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / М. О. Бойчук - Львів, 2020. - 224 с. - Бібліогр.: с. 190-224 (335 назв).

У дисертаційній роботі представлено новий підхід щодо покращення діагностики розсіяного склерозу та визначення нових прогностичних
біомаркерів цього захворювання з метою оптимізації лікувального процесу в умовах неврологічних стаціонарів.
 1. Виявлено, що серед госпіталізованих хворих 32,50 % становили чоловіки і 67,50 % жінки у віці від 18 до 71 року. Серед чоловіків більше було
осіб молодого віку (74,49%), ніж серед жінок (р<0,05). Завдяки оптимізації діагностичного процесу у відділенні вдалося вірогідно знизити середню
тривалість одного випадку стаціонарного лікування з приводу РС, як серед хворих обох статей (коефіцієнт кореляції Кендалл-Тау τ=-0,80, р<0,05), так і окремо серед чоловіків (τ=-0,80, р<0,05) та жінок (τ=-0,80, р<0,05). З 2012 по 2016 рр. середня тривалість одного випадку стаціонарного лікування з приводу РС вірогідно знизилась у госпіталізованих обох статей на 23,39% (з 11,63±0,38 до 8,90±0,23 днів, р<0,001). Спостерігали вірогідну тенденцію до зниження (τ=-0,80, р<0,05) середньої тривалості одного первинного випадку госпіталізації як у всіх хворих (з 11,92±0,42 до 8,82±0,27 днів), так і окремо серед чоловіків (з 12,48±0,85 до 8,72±0,44 днів, р< 0,01) та жінок (з 11,64±0,47 до 9,78±0,16 днів, р<0,05) із встановленим діагнозом РС.
 2. При клініко-неврологічному обстеженні 75-ти хворих на РС як серед чоловіків так і серед жінок переважали молоді особи у віці 18-44 роки (65,63% ± 8,40% у чоловіків та 69,77±7,00% у жінок, при р<0,001). Виявлено статистично вірогідні позитивні кореляційні зв’язки середньої сили між
ступенем тяжкості РС та тривалістю хвороби (τ=0,36, р˂0,001), а також між ступенем тяжкості РС та віком обстежених (τ=-0,39, р˂0,001).
 3. Рівень аутоантитіл класу IgG до основного білка мієліну (анти-ОБМIgG) був підвищений у нелікованих пацієнтів у порівнянні із групою здорових
донорів (p<0,01). Рівень аутоантитіл класу IgM (анти-ОБМ-IgM) був значно підвищений у групі нелікованих пацієнтів та пацієнтів на терапії
окрелізумабом (p<0,01). Найнижчий рівень антитіл анти-ОБМ-IgM спостерігався в групі пацієнтів із РС на терапії інтерфероном-β1В, де він
знижувався до базового рівня притаманного ЗД. Вміст імунних комплексів (ІК IgM-IgG) у хворих на РС на терапії метилпреднізолоном був достовірно вищим (p<0,01) у порівнянні з групою ЗД. Визначення вмісту антитіл до вторинно-некротичних клітин показало, що лише у трьох з 75-ти пацієнтів із РС захворювання є вторинним наслідком системних аутоімунних порушень, в той час, як у більшості пацієнтів – це результат первинного аутоімунного ураження ЦНС.
 4. У сироватці крові хворих на РС виявляються антитіла, які за спектром глікозилювання відповідають профілю прозапальних аутоантитіл,
відомих при інших аутоімунних захворюваннях. У зразках сироваток крові пацієнтів із серопозитивними аутоімунними захворюваннями (АІЗ)
спостерігали зростання експонування гліканів на імуноглобулінах IgG, що розпізнаються лектинами LCA (p<0.001) та AAL (p<0.01). Аналіз гліканів IgG сироватки за допомогою капілярного електрофорезу та індукованої лазером флуоресценції (КЕ-ІЛФ) показав зростання рівня гліканів FA2BG2 на IgG та зменшення кількості глікану FA2(3)G1S1 на IgG при АІЗ. Поєднання цих двох маркерів дозволяє чітко дискримінувати популяції здорових донорів та пацієнтів із серопозитивними АІЗ. Гліканові маркери на IgG у хворих на РС вказують на їх приналежність до групи АІЗ.
 5. Лектин-імуноферментний аналіз гліканів імуноглобулінів IgG показав зростання експонування залишків сіалової кислоти (ліганд лектину
SNA) у групі пацієнтів на терапії інтерфероном-β1В (0,295±0,017 у.о., p<0,01), метилпреднізолоном (0,296±0,014 у.о., p<0,01) та ГА (0,300±0,021 у.о., p<0,01) у порівнянні із значеннями 23-х здорових донорів (0,22±0,005 у.о.). Вміст бісектуючих фукозильованих N-гліканів IgG (ліганди лектину LCA) у нелікованих пацієнтів достовірно відрізнявся від значень у групах пацієнтів, які перебували на терапії ІФН (0,259±0,020 у.о., p<0,001) та ГА (0,244±0,023 у.о., p<0,01), в яких він був підвищений.
6. Виявлення гліканових маркерів IgG за домогою лектинімуноферментного аналізу з використанням лектину AAL дозволило дискримінувати усі досліджувані групи хворих на РС (включаючи нелікованих пацієнтів) від ЗД (p>0.05). Виявлено маркер, що дозволяє дискримінувати
хворих на РС – фукозовмісний N-глікан (ліганд) лектину AAL на молекулах  IgG. Поєднання цього маркеру (ліганду лектину AAL) з іншим маркером – лігандом лектину PSqL дозволяє не лише дискримінувати групи хворих на РС та ЗД (AAL-/PSqL-), а й розрізнити групи хворих на РС з різним типом терапії, зокрема ІФН (AAL++/PSqL+) і метилпреднізолоном (AAL+/PSqL++).
 7. Для гліканових маркерів – лігандів лектинів AAL, SNA та комбінації PSqL/AAL оцінено криву специфічності та чутливості з метою дискримінувати хворих на РС від ЗД. Обрахована площа під кривою (AUROC) становила для SNA: R=0,713±0,050, p=0,0021, для PSqL/AAL: R=0,824±0,044,
p<0,0001, для AAL - R=0,906±0,029, p<0,0001. Чутливість макреру AAL становила - 76,1%, специфічність - 59,03%. Ці показники перевищують інші
наявні діагностичні маркери РС, а їх поєднання з клінічними даними та іншими незалежними показниками може суттєво покращити підтвердження
діагнозу РС.
 8. Одним з можливих чинників, що спричиняють зміну гліканових детермінант на імуноглобулінах можуть слугувати гідролітичні ензими
вивільнені лейкоцитами при хронічному аутоімунному захворюванні. Спостерігали зростання рівня ферментативної активності еластази
нейтрофілів у сироватці крові хворих на терапії метилпреднізолоном, яке було достовірно вищим ніж у здорових донорів (p<0,05). Між рівнем активності еластази нейтрофілів та експонуванням фукозовмісних гліканів на IgG (ліганди лектину PSqL) спостерігалась достовірна позитивна кореляція слабої сили (r=0,353, p<0,001). Пряма взаємодія in vitro нейтрофільних позаклітинних пасток, декорованих еластазою нейтрофілів, з імуноглобулінами IgG призводила до зміни їх гліканових компонентів. Еластаза нейтрофілів може бути одним із чинників, які руйнуючи імунні комплекси, призводить до експонування прихованих глікозильних детермінант і може слугувати маркером патологічного процесу при РС і способом оцінки ефективності проведеної терапії.

УДК 616.832-004.2-06

 Розсіяний склероз (РС) — хронічне автоімунне запальне захворювання центральної нервової системи, що є однією з найпоширеніших причин прогресуючої інвалідизації серед осіб молодого віку. Це захворювання суттєво впливає на якість життя пацієнтів та їхніх сімей, а також супроводжується значними економічними витратами. Рання діагностика та ранній початок лікування хворих на РС допомагають запобігти розвитку загострень, інвалідизації та передчасній смерті пацієнтів і поліпшують їх якість життя. На сьогодні підвищилася обізнаність про РС, стали доступними більш ефективні методи діагностики та терапії пацієнтів з РС. Це привело до скорочення діагностичної затримки між виявленням симптомів і встановленням вірогідного діагнозу, а також до відтермінування грубої інвалідизації. Важливе значення для оптимального клінічного менеджменту пацієнтів має мультидисциплінарна співпраця фахівців на всіх рівнях медичної допомоги, а також тісна співпраця між лікарем та пацієнтом. У статті систематизовано сучасні знання щодо основних підходів до діагностики та лікування пацієнтів із РС в Україні.
Ключові слова: розсіяний склероз; діагностика; лікування; хворобомодифікуюча терапія

 УДК: 616.832-004.2-02:616.831-071.3-073.756.8

Резюме. У статті наведені результати власного дослідження групи пацієнтів із розсіяним склерозом (РС)
у дебюті хвороби, яким крім традиційних послідовностей магнітно-резонансної томографії (МРТ) було
проведено магнітно-резонансну волюметрію структур головного мозку. МРТ головного мозку є основним
методом нейровізуалізації при РС. Обстеження проводиться з застосуванням традиційних МРТ послідовностей (Т1-зважені зображення, Т2-зважені зображення, постконтрастні Т1-зважені зображення),
які необхідні для діагностичного підтвердження РС згідно з критеріями Мак-Дональдса, остання редакція
яких датується 2017 роком. Окрім того, МРТ є провідним методом для підтвердження загострень РС за
допомогою постконтрастних Т1-зважених зображень, оскільки дозволяє оцінити перебіг захворювання.
Із розвитком МРТ з’явилося більше можливостей для всебічного обстеження головного мозку при різних
патологіях, зокрема РС, завдяки використанню так званих передових (просунутих) методик, однією з
яких є волюметрія (визначення об’ємів) структур головного мозку. Проведене дослідження показало, що
в групі пацієнтів із РС у дебюті хвороби виявлено статистично вірогідне зменшення об’ємів таламусів
і підкіркових структур (лушпин і хвостатих ядер) головного мозку порівняно з контрольною групою.
На сьогодні немає консенсусу щодо використання передових методик МРТ для діагностики і контролю
перебігу РС, однак, на нашу думку, саме такі методики дозволять не лише поліпшити та пришвидшити
діагностику РС, а й прогнозувати перебіг хвороби. Такий підхід сприятиме вдосконаленню менеджменту
РС та суттєвому поліпшенню якості життя хворих на РС.
Ключові слова: розсіяний склероз; нейровізуалізація; волюметрія головного мозку

УДК 616.832-004.2-056.7-055-036

Резюме. Актуальність. Проведене дослідження спрямоване на аналіз перебігу розсіяного склерозу (РС)
у різних сімейних і вікових когортах для встановлення гендерно-специфічних тенденцій щодо виникнення, прогресування і тяжкості захворювання. Мета: визначення гендерно-специфічних закономірностей
перебігу РС на основі аналізу середнього віку початку захворювання, тривалості перебігу і рівня інвалідності (EDSS) у сімейних кластерах. Матеріали та методи. Досліджено когорту з 10 сімей (20 осіб),
що включала 16 жінок і 4 чоловіків. Аналіз проведено в межах таких груп: старші члени сімей (9 жінок, 1
чоловік) і молодші члени сімей (7 жінок, 3 чоловіки). Додатково проведено порівняльний аналіз за віком відповідно до класифікації ВООЗ: молоді пацієнти (9 жінок, 4 чоловіки) і пацієнти середнього віку (7 жінок).
Результати. Вища поширеність РС серед жінок підтверджена аналізом сімейних кластерів. Зокрема,
середній вік початку захворювання в жінок становив 34,67 року, що є вищим порівняно з чоловіками, у
яких цей показник становив 26 років. Аналіз показників EDSS також виявив значні гендерні відмінності.
Середній показник EDSS у чоловіків становив 6,0, що свідчить про вищий рівень інвалідності порівняно
із середнім показником EDSS у жінок, який становив 3,44. У групі пацієнтів молодого віку (до 44 років)
виявлено ранній початок РС і коротший період захворювання порівняно з пацієнтами середнього віку (від
44 до 59 років), які демонструють тенденцію до пізнішого початку хвороби і мають вищі оцінки EDSS,
що вказує на більш тяжку інвалідність. Молоді чоловіки з РС мають пізніший початок захворювання і
вищі середні оцінки EDSS, що вказує на більшу тяжкість інвалідності порівняно з молодими жінками, які,
незважаючи на швидший початок хвороби, мають нижчі середні оцінки EDSS. Висновки. Дослідження
виявило значущі гендерні відмінності у перебігу РС, які слід враховувати при клінічному веденні пацієнтів.
Одержані результати створюють основу для подальших досліджень і розробки індивідуалізованих підходів
до лікування і профілактики РС.
Ключові слова: розсіяний склероз; сімейні випадки; гендерні відмінності; розширена шкала інвалідності
(Expanded Disability Status Scale, EDSS)