616.314.7-089.844:9612.115.1+612.753)]-036.82

Резюме. Загоєння лунки видаленого зуба супроводжується значними просторовими змінами альвеолярної кістки у вигляді її резорбції та деформації, що створює несприятливі умови для майбутньої дентальної імплантації та протетичної реабілітації. Поєднання кістково-пластичних матеріалів, зокрема автологічного дентин-графту, зі збагаченим тромбоцитами фібрином, може бути перспективною терапевтичною опцією для заміщення дефектів після видалення зубів з причин гострої чи хронічної періодонтальної патології.
Мета дослідження – апробація та клінічна оцінка ефективності застосування автологічного дентин-графту в поєднанні з фібрином, збагаченим тромбоцитами, при заміщенні лунок зубів із біляверхівковою патологією.
Матеріали і методи. Проведено обстеження та лікування 12 хворих (7 жінок та 5 чоловіків віком (28,23±7,78) року із загостренням хронічного періодонтиту, гранулематозним верхівковим періодонтитом, радикулярними кістами, які не підлягали консервативному лікуванню. План лікування передбачав атравматичне видалення зуба та заповнення лунки композицією гранульованого дентину, приготованого за допомогою пристрою «Smart dentin grinder» (KometaBio, США) з фібрином, збагаченим тромбоцитами. В жодному з випадків не використовувались інші резорбуючі чи нерезорбуючі мембрани фабричного виробництва для керованої регенерації тканин. Контрольні клінічні огляди проводили на 1; 3; 10; 14 дні. Конусно-променеву комп`ютерну томографію проводили на 3 та 6 місяць після операційного втручання за допомогою томографа «Veraviewepocs 3D R100» (J. Morita Manufacturing Corporation, Японія) з метою визначення обсягу кістковотканинної втрати по вертикалі (шляхом вимірювання відстані між оклюзійною площиною та альвеолярним відростком) та горизонталі (шляхом вимірювання ширини лунки на рівні її середини), визначення мінеральної щільності кісткової тканини в зоні дефекту за допомогою застосунку i-Dixel 2.1 для перегляду комп'ютерних томограм.
Результати досліджень та їх обговорення. Термін повної епітелізації лунки становив (13,2±0,84) доби (р<0,001). При дослідженні вертикальної втрати кісткової тканини встановлено, що до операції цей показник був у середньому (8,49±0,67) мм, через 3 місяці після операції – (8,59±0,69) мм (p>0,05), а через 6 місяців – (10,52±0,75) мм (p<0,05). Ширина альвеолярного відростка на рівні середини дефекту до операції становила у середньому (7,38±0,36) мм, через 3 та 6 місяців – (7,13±0,40) мм та (6,98±0,44) мм відповідно (p>0,05).  Щільність кісткової тканини в проекції середини колишніх післяекстракційних дефектів була у середньому (663,34±44,90) HU на 3-й місяць спостереження та (714,5±58,35) HU на 6-й місяць спостереження (p<0,05), що свідчить про формування в ділянці дефектів повноцінної кісткової тканини. Розглянуто клінічний випадок пацієнта 38 років як приклад успішного застосування комбінації автологічного дентин-графту та збагаченого тромбоцитами фібрину для заміщення дефекту, спричиненого видаленням зуба та радикулярної кісти великого розміру.
Висновки. Композиція автологічного дентин-графту з фібрином, збагаченим тромбоцитами, доводить свою ефективність при заміщенні періодонтально скомпрометованих зубів, біляверхівкових гранульом, радикулярних кіст. 

The problem of installation of dental implants in atrophied distal mandibular aspects is extremely relevant. From the point of view of classical twostage implantation, the height deficiency of the alveolar process, due to the topographic proximity of the inferior alveolar nerve, requires the use of so called short or ultra-short implants or vertical augmentation of bone tissue using autologous, allogeneic, xenogeneic materials. Moreover, the installation of classical cylindrical or bullet-shaped implants is possible only in the presence of sufficient width of the alveolar process laterally or medially to the mandibular canal. The invention of single-piece cone-shaped implants of different lengths and diameters has allowed to realize the idea of their installation “bypassing” the inferior alveolar nerve, minimizing or avoiding the need for additional surgery to increase bone volume.
This work demonstrates our own approach to the rehabilitation of patients with dentition defects in the distal mandible by precise analysis of computed tomography scans of patients and the installation of implants “bypassing” the inferior alveolar

 Резюме. технологія «Стратегічна імплантація», яка полягає у встановленні бікортикальних імплантатів у кортикальні та стійкі до резорбції ділянки верхньої та нижньої щелеп із їх негайним функціональним навантаженням, є сучасною та добре задокументованою методикою. однак реставрація однієї зубної дуги, що виконується за наявності у пацієнта на протилежній щелепі власних зубів, коронок чи мостоподібних конструкцій, знімних пластинкових протезів вимагає ретельного підходу до діагностики та планування лікувальних заходів. так, екструдовані, інтрудовані, дистоповані або навіть сильно нахилені зуби в протилежній дузі повинні бути вирівняні або видалені. міжзубні проміжки, що існують, необхідно закрити, а знімні протези повинні бути замінені фіксованими ортопедичними конструкціями, щоб досягти стабільних гармонійних контактів та успішного результату імплантації на протилежній щелепі. Часто коронки та мостоподібні конструкції, що існують, повинні бути скориговані відносно протилежної дуги або навіть замінені з метою вирівнювання оклюзійної площини та пристосування щелепи, на якій наявні природні зуби, до протилежної щелепи, на якій буде встановлено імплантати. У дослідженні перераховано низку критеріїв, які необхідно брати
до уваги, вирішуючи питання тотальної реабілітації верхньої щелепи з використанням бікортикальних імплантатів у протоколі негайного навантаження, а також обґрунтовано доцільність проведення допоміжних втручань на протилежній щелепі відповідно до вимог стратегічної імплантації, невиконання яких є підставою до відмови пацієнту в лікуванні. Мета дослідження – на основі аналізу фахової літератури та серії клінічних випадків сформулювати вимоги до тотального протезування верхньої щелепи за наявності повністю/частково збереженого зубного ряду на нижній щелепі. матеріали і методи. описано та проаналізовано 4 випадки тотальної реабілітації верхньої щелепи з використанням бікортикальних імплантатів у протоколі негайного навантаження з обґрунтуванням проведення коригуючих втручань на нижній щелепі. Результати досліджень та їх обговорення. На основі аналізу фахової літератури, власного досвіду та наведених клінічних прикладів сформульовано 7 основних вимог до протезування на бікортикальних імплантатах у протоколі негайного навантаження з огляду на можливість досягнення оптимальних оклюзійних співвідношень:  – однакова довжина жувальної площини з обох боків;

– однакова ширина жувальної площини з обох боків (близько8 мм);
– уникнення контактів між фронтальними зубами верхньої і нижньої щелеп під час оклюзії та жування;
– симетрична крива Шпеє з обох боків;
– ідентичний функціональний жувальний кут Планаса з обох боків (цей аспект включає довжину та положення горбків, які спрямовують жувальний рух);
– паралельність або близькість жувальної площини до горизонталі Кемпера;
– видалення всіх зубів мудрості.
обґрунтовано доцільність проведення коригуючих операцій/маніпуляцій на нижній щелепі у випадку виготовлення верхньощелепної циркулярної мостоподібної конструкції на бікортикальних імплантатах у протоколі негайного навантаження.
Висновки. На відміну від протезування на традиційних двоетапних остеоінтегрованих імплантатах, вимоги до тотальної протетичної реабілітації щелеп на бікортикальних імплантатах згідно з концепцією «Стратегічна імплантація» є набагато суворішими. З іншого боку, ці вимоги на сьогодні зрозумілі, прийнятні, логічні й чітко визначені. Довгостроковий успіх реабілітації залежить не лише від ретельного дотримання хірургічного протоколу бікортикальної імплантації, але й від адекватного протезування з урахуванням дентального статусу антагонуючої щелепи. 

 Резюме. Дистальні відділи беззубої нижньої щелепи, а особливо за умов атрофії альвеолярних паростків, традиціино вважаються несприятливими для проведення дентальноі імплантаціі, що пов’язано насамперед з незадовільними анатомотопографічними особливостями (близькість нижнього альвеолярного нерва, присутність піднижньощелепної ямки) та вимагає на етапі передімплантаціиноі підготовки проведення низки додаткових хірургічних процедур, спрямованих на збільшення об’єму кістковоі тканини або застосування альтернативних методик імплантації.
Мета роботи – узагальнення власного досвіду встановлення латеральних (дискових) імплантатів за умов значної атрофії дистальних відділів нижньої щелепи.
Матеріали та методи. Обстежено та проведено лікування десяти пацієнтів (чоловіків – 3, жінок – 7) віком 45–72 роки з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або з повною адентією нижньої щелепи. Установлено 22 латеральних (дискових) дентальних імплантати «BOI®» (Ihde Dental AG, Швейцарія), які поєднувалися з одноетапними гвинтовими компресійними імплантатами KOS®, TPG® Uno (Ihde Dental AG, Швейцарія) з їх негайним навантаженням упродовж 3–4-х днів.
Результати. Під час контрольних клінічно-рентгенологічних оглядів через 6–9 місяців після імплантації 20 (90,9 %) із 22 установлених латеральних (дискових) імплантатів були стабільними, безболісними при перкусіі, без жодних видимих запальних процесів навколо них, демонстрували ознаки остеоінтеграції. У жодному з випадків не було констатовано ускладнень у вигляді прямого механічного пошкодження стінок нижньощелепного каналу дисковими компонентами імплантатів.
Висновки. Установлення латеральних (дискових) імплантатів у дистальних відділах нижньої щелепи створює серйозну альтернативу загальноприйнятим методикам передімплантаційної хірургічної підготовки, дозволяє в найстисліші строки відновити функціональний статус зубощелепної системи завдяки реалізації протоколу негайного навантаження імплантатів. 

 Резюме. У випадках атрофії дистальних відділів нижньої щелепи можливість дентальної імплантації часто обмежується недостатністю необхідної висоти альвеолярного гребеня, зумовленої близькістю нижньощелепного каналу, що вимагає застосування коротких чи ультракоротких імплантатів або проведення вертикальної аугментації з використанням автологічних, аллогенних, ксеногенних матеріалів тощо. Поява у арсеналі лікарів-імплантологів одноетапних конусоподібних імплантатів різної довжини та діаметра дозволила реалізувати ідею їх встановлення «в обхід» нижнього альвеолярного нерва, мінімізувавши або уникаючи потребу в проведенні додаткових операційних втручань, спрямованих на збільшення об’єму кісткової тканини.
Мета дослідження – з’ясувавши особливості морфології беззубих дистальних відділів нижньої щелепи на підставі аналізу фахової літератури та комп’ютерних томографій пацієнтів, запропонувати техніку встановлення дентальних імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва.
Матеріали і методи. З інформаційної бази центру медичної 3D діагностики відібрано та проаналізовано 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів (жінок – 12, чоловіків – 18) віком 36–68 років, які звертались для проведення дослідження упродовж 2018–2020 рр. У клініці кафедри хірургічної стоматолоґії та щелепно-лицевої хірургії ЛНмУ імені Данила Галицького було обстежено та проведено лікування 16 пацієнтів (чоловіків – 7, жінок – 9) віком 45–66 років з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи. Усім пацієнтам у дистальних відділах нижньої щелепи проведено встановлення одноетапних дентальних імплантатів («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з їх негайним навантаженням протезною конструкцією упродовж 3–4 днів після імплантації.
Результати досліджень та їх обговорення. На підставі вивчення 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів з одно- та двобічними кінцевими дефектами нижньої щелепи ми встановили, що середня відстань від нижньощелепного каналу до вестибулярної кортикальної пластинки становить (5,12±1,04) мм, до язикової кортикальної пластинки – (2,95±0,89) мм, до верівки альвеолярного відростка – (6,18±1,9) мм (р<0,001), що узгоджується з повідомленнями інших дослідників. Проведено лікування 16 пацієнтів з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи з використанням одноетапних
конусоподібних дентальних імплантатів KOS® та TPG® Uno («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового або вестибулярного боку (залежності від локалізації  нижньощелепного каналу). Загалом, у дистальних відділах нижньої щелепи (на рівні премолярів та молярів) встановлено 42 імплантати, з них «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового боку 34 імплантати, з вестибулярного – 8. Упродовж 4–5 днів усі імплантати навантажувались тимчасовою металопластмасовою ортопедичною конструкцією. При проведенні контрольної комп’ютерної томографії пацієнтів, проведеної у найближчі терміни (1–4 дні) після імплантації, в жодному з випадків не було констатовано ускладнень у вигляді прямого механічного ушкодження стінок нижньощелепного каналу чи кортикальних пластинок інструментами для препарування імплантаційного ложа або безпосередньо тілом імплантату.
Висновки. результати нашого власного досвіду, які повністю узгоджуються з повідомленнями інших дослідників, дають підстави стверджувати, що встановлення дентальних імплантатів у дистальних відділах нижньої щелепи «в обхід» нижнього альвеолярного нерва створює серйозну альтернативу традиційним методикам вертикальної аугментації, дозволяє в найстисліші терміни відновити функціональний статус зубощелепної системи завдяки реалізації протоколу негайного навантаження імплантатів. Водночас, процедура інсталяції імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового чи вестибулярного боку вимагає глибоких знань анатомії щелепно-лицевої ділянки та ретельного планування із залученням КПКт.