УДК: 616.6+616-08

Сечокам’яна хвороба (СКХ) є поширеним захворюванням, яке тисячоліттями турбує людство. У популяції уролітіаз коливається в широких 
межах – від 1% до 20%, а в деяких регіона[ досягає і 37%. У країнах із високим рівнем життя, таких як Швеція, Канада та США, зафіксовано тенденцію до швидкого прогресування цього показника. Уролітіаз залежить від багатьох факторів – генетичних, географічно-кліматичних, етнічних, гастрономічних уподобань тощо. Ризик утворення каменів упродовж життя в середньому досягає 10%. І якщо донедавна ця патологія вважалася прерогативою дорослого населення, то на сьогодні вона все частіше охоплює дитячу популяцію незалежно від вікової категорії.
Конкременти в сечових шляхах не сприяють адекватному розвитку нирок у дітей і призводять до різноманітних ускладнень. Так, відомо про формування артеріальної гіпертензії, пов’язаної із СКХ. А надмірна продукція оксалату в пацієнтів із первинною гіпероксалурією призводить до відкладення оксалату кальцію в нирках і формування хронічної хвороби нирок. Когортне дослідження свідчить, що навіть один епізод каменів у нирках загрозливий стосовно несприятливих наслідків аж до хронічної хвороби нирок. Останніми роками в підходах до лікування СКХ 
у дітей стрімко розвиваються та впроваджуються різноманітні мініінвазивні технології. Серед них варто виділити екстракорпоральну ударнохвильову літотрипсію (ЕУХЛ). Це відносно безпечна та досить ефективна методика лікування СКХ у дітей. Розмір каменів є значущим фактором у виборі методу лікування СКХ у дітей, проте за допомогою ЕУХЛ можна досягти вагомих результатів щодо їхньої фрагментації і особливо в поєднанні з іншими методиками [3]. A. Zisman та співавт. (2022) на підставі 15-річного досвіду використання ЕУХЛ у лікуванні 106 дітей із каменями нирок і сечоводів констатували, що цей метод слід вважати основним при СКХ у дитинстві [19]. Таку думку підтримують й інші дослідники [9]. Також є повідомлення стосовно високої ефективності ЕУХЛ при монотерапії цистинових каменів у дітей віком до 2 років із 
цистинурією – до 83% позитивних результатів через 3 місяці після літотрипсії. Однак у дітей старшого віку цистинові камені надто стійкі до фрагментації, щоб рекомендувати ЕУХЛ як метод першого вибору.

INTRODUCTION AND OBJECTIVE:

Access to renal transplantation in children with severe chronic kidney disease can be endangered in dangerous sociopolitical environments. Despite such challenges, we established the very first adult and pediatric renal transplantation program in Ukraine in 2021 during an ongoing war and the COVID-19 pandemic, which caused significant delays and difficulties, including disrupted supply chains and shortages of critical medical supplies and equipment and availability and access to transplant resources and personnel. Here, we describe our experience with establishing and conducting a pediatric renal transplantation program during wartime and a pandemic in Ukraine.

METHODS:

We conducted a retrospective cohort study of 20 pediatric patients who underwent renal transplantation between January 2021 and September 2023 at two large-volume pediatric care centers in Lviv. Due to Ukrainian laws, donations could not be taken from soldiers and military personnel or civilians who suffered due to hostilities. We managed immunosuppressive medications and antibiotic prophylaxis or treatment post-transplant, and nearly all patients were on dialysis prior to transplantation.

RESULTS:

Our program constituted 23% (189/821) of all transplants performed in Ukraine in the last three years, and we have expanded our efforts to Western Ukraine. The majority of our patients did not undergo native nephrectomy, and most patients were on dialysis prior to transplantation. Average age at the time of transplant was 12.6 +4.5 (years), and average length of time on dialysis was 18 months. Overall, 30-day graft survival was 95%. Two patients experienced acute rejection that was successfully managed medically, while one had graft thrombosis requiring nephrectomy on the day of surgery.

CONCLUSIONS:

Despite the challenges of establishing a renal transplantation program during wartime and the impact of COVID-19, we have successfully started a pediatric renal transplantation program in Ukraine with a 95% 30-day graft survival rate. Our efforts have constituted 23% of all transplants performed in Ukraine in the last three years, and we have expanded our program to Western Ukraine. Our experience highlights the importance of access to necessary care in challenging environments and the need for continued support and collaboration in these settings.

Bladder nephrogenic adenoma (BNA) is a rare disease described only in scanty papers. In male, this disease occurs twice often as in female. Te age range of the pathology is quite wide but only one-tenth of cases occur in children. BNA is a benign proliferative mucosa pathol[1]ogy at which the tubular, and papillary lesions have a villous and partially glandular structure. Tey are more often found in the bladder neck and urethra. Te etiology and pathogenesis of BNA remain still unclear [1–4].

Мультикістозна дисплазія нирки – це поширена неспадкова аномалія розвитку (1:4300 живонароджених), яка є наслідком або ранньої внутрішньоутробної обструкції сечовивідних шляхів, або неспроможності з’єднання між зачатком сечоводу та метанефральною бластемою [4,5]. Мультикістозна дисплазія при подвоєннях сечових шляхів – доволі рідкісна патологія [3]. Так, F. Diard та співавт. (1984) описали досвід спостереження та лікування чотирьох новонароджених із мультикістозною дисплазією верхнього сегмента подвоєної нирки [2]. J.G. Corrales, J.S. Elder (1996) описали досвід лікування трьох новонароджених із мультикістозною дисплазією верхнього сегмента подвоєної нирки, причому з уретероцеле та високим міхурово-сечовідним рефлюксом [1]. Lisa Raviv-Zilka та співавт. (2016) описали доволі велику когорту хворих із мультикістозною дисплазією (28 дітей) і встановили, що у 35% випадків було іпсилатеральне уретероцеле. У 29% мультикістозна дисплазія мала вигляд сегментарної, у всіх із залученням верхнього полюса подвійної нирки (праворуч – 50%, ліворуч – 50%). Усі сегментарні мультикістозні дисплазії з лівого боку мали асоційоване іпсилатеральне уретероцеле [6]. Пропонуємо власний досвід спостереження дитини грудного віку з такою доволі рідкісною патологією.